Новини
Ракурс

Українці: толерантність до... нетерпимості

21 лис 2012, 09:25

Проблема дискримінації виявилася для українців однією з найменш важливих. Такий висновок випливає із результатів соціологічних опитувань. 32,3 % українців готові були вийти на вулиці для участі в законних акціях протесту у разі невиплати зарплат, 38,1 % — у разі значного підвищення цін на найнеобхідніше, 20,4 % — проти свавілля місцевої влади і лише 5 % — проти дискримінації за расовою чи етнічною ознакою (За даними Центру Разумкова, грудень 2011 року).


.

Соціологи вимірюють толерантність українців до інших національностей, з’ясовуючи, наскільки вони готові визнати їхніх представників у різних соціальних ролях. Так, цікавим індикатором є кількість українців, готових визнати представників інших національностей як жителів України (у відсотках).

Респонденти вибирали цей варіант відповіді з такого списку: члени родини, близькі друзі, сусіди, колеги, жителі України, туристи й не «дозволив би їм приїхати до України». Це вимірювання за так званою шкалою соціальної дистанції Богардуса.

Таким чином, найбільш бажаними в Україні виявилися громадяни Молдови. Євреїв, росіян і білорусів українці також рішуче готові визнати як співгромадян чи резидентів своєї країни. В українську картину світу, однак, здебільшого не вписуються африканці, араби, чеченці та китайці. З цих даних судити про ступінь толерантності чи нетолерантності українців ще важко. Уникнути хибних висновків допомагають наведені нижче результати того ж соціологічного опитування: 51,1 % українців не пустили б, якби могли, до своєї країни чеченців, 44,8 % чинили б так само щодо ромів, 34,1 % — щодо афганців (табл.).

Кількість українців, які НЕ пустили би в Україну представників окремих національностей, (%)*

Національність

2002 р.

2010 р.

Азербайджанці

32,9

22,7

Американці

17,2

10,4

Араби

41,3

27,4

Афганці

47,6

34,1

Білоруси

6,4

3,1

Угорці

13,2

7,6

Грузини

22,1

18,6

Євреї

16,5

12,7

Китайці

25,3

19,4

Молдовани

16,3

11,3

Африканці

29,2

19,3

Німці

13,6

7,8

Поляки

10,0

5,9

Росіяни

3,9

2,9

Словаки

11,3

6,6

Цигани

42,9

44,8

Чеченці

56,3

51,1

*Джерело: Інститут соціології НАН України, Євген Головаха, Наталя Паніна, Олена Парахонська (2011). Українське суспільство 1992–2010: моніторинг соціальних змін.

 

Українському суспільству властива певна толерантність, що є продовженням радянського інтернаціоналізму. Така толерантність має форму ізоляціонізму: «інші нам байдужі, якщо вони нас не чіпають». Люди мислять так: краще не цікавитися іншими, щоб не було проблем. Можна також помітити, що, на відміну від західноєвропейців, вихідці з пострадянського простору найчастіше не цікавляться іншою культурою в найширшому розумінні цього слова.

Уявімо відпочинок на єгипетському курорті Шарм-ель-Шейх. У той час як туристи з Німеччини та Великобританії залюбки розмовляють із співробітниками готелю про ситуацію в їхній країні, про те, де ті вчилися, як їм працюється, яку політичну партію вони підтримують, пострадянські люди, частіше за все, ні про що, крім масажу, напоїв та, у кращому разі, розміру зарплат говорити з єгиптянами не бажають. Цікавість до інших культур, іншої людини, яка не така, як ти сам/сама, закладена в європейських комунікативних традиціях. Це активна толерантність. Пострадянській людині ж властива, відповідно, толерантність пасивна, яку можна вважати синонімом байдужості.

У 2011 році Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) з допомогою шкали соціальної дистанції Богардуса встановив погіршення ставлення до євреїв за роки незалежності в Україні. З 1994-го до 2010 року ступінь толерантності у ставленні до євреїв знизився майже на 10 %: з 74 до 63%.

Цікаво, що антисемітизм поширеніший серед молодих людей, а от ксенофобія більш властива людям старшого віку, тобто тим, хто народився й соціалізувався в СРСР.

Ставлення до представників сексуальних меншин є не менш показовим, коли ми говоримо про «пострадянськість» у менталітеті. Про це свідчать і відповіді на таке запитання в соціологічному опитуванні: «На вашу думку, жителі України, які мають гомосексуальну орієнтацію, повинні мати такі самі права, що й інші громадяни нашої країни?». За останні десять років частка тих, хто не вважає представників ЛГБТ-спільноти рівноправними із собою, зросла: 49 % респондентів відповіли на вищенаведене запитання «ні».

Нетерпимість до представників сексуальних меншин чи окремих національних меншин у незалежній Україні можна поясни тим, що вони не вписуються у радянську картину світу. А якщо після 20 років незалежності картина світу українців в основі своїй залишається радянською, то у неї, відповідно, не вписуються ті, кого вважали паріями за часів СРСР.

Київський міжнародний інститут соціології в 2011 році з’ясовував, чи проголосували б українці за кандидата в президенти, якби він був євреєм чи чорношкірим. Запитання до респондентів було сформульоване так: «Якби партія, якій ви довіряєте, висунула кандидатом у президенти безумовно добре кваліфікованого кандидата єврея/чорношкірого політика, чи проголосували б ви за нього?»

 

Відсоток тих, хто відповів «так», порівняно з аналогічними даними соцопитувань, проведених у США*

Категорія

Україна-2011

США-2003

Єврей

36

89

Чорношкірий політик

18

92

*Джерело: Київський міжнародний інститут соціології, 2011 р.

 

Цікаво, що за кваліфікованого кандидата-жінку проголосувало б 70 % українців, у США — 87 %.

Соціологічні дослідження групи молодих українців продемонстрували: у 20-річному віці вони були толерантними, у 40 років їхній рівень толерантності значно знижувався. Тобто у молодому віці люди відкриті світу й мислять позитивно, але в старшому віці, після проходження вторинної соціалізації в пострадянському суспільстві, вони стають менш толерантними у ставленні до іншого.

За матеріалами дослідження «Пострадянськість в українському суспільстві» — проект Інституту світової політики, виконаний за підтримки Чорноморського фонду регіональної співпраці


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter