Семен Глузман: Сподіватися — безглуздо, слід вимагати і контролювати владу

Дві війни. На одній вбивають відкрито, стріляють, підривають... Інша, що триває два десятиліття, війна тиха, тут зброя — малоефективні, брудні медикаменти. Або недоступні за ціною якісні медикаменти, що при перетині кордону України дорожчають у 2–4 рази.

Утім, є й інші війни. Одна з них — практично безперешкодна наркотизація української молоді. Тут — людина в міліцейській формі зірко охороняє нелегкий труд наркодилера. Разом з прикордонниками, митниками та ін.

Змінюються президенти, прем'єри, міністри. А вічно жива мафія (зауважте: не італійська!) складається з тих самих персонажів. І ми ходимо на вибори, безпідставно сподіваючись: буде краще! Не буде. Бо сподіватися — безглуздо. Необхідно вимагати, контролювати.

Не хочу приховувати, опублікований документ (це не стаття, не лист) був мною дещо пом'якшений, деякі імена прибрані. Зробив я це свідомо, і без того — все дуже страшно! Сподіваюся, хоч якийсь громадський резонанс буде, інакше — все ще страшніше, тоді в нас як у держави взагалі немає майбутнього.

Зараз час можливостей. Саме зараз ми зобов'язані говорити вголос. Ми, звичайні громадяни, звичайні платники податків, маємо право вимагати пояснень, чому та чи інша людина буде призначена на посаду наступного міністра охорони здоров'я. Ми маємо вимагати інформувати нас про фінансову діяльність міністерства і т. д. і т. п.

Ну а якщо персонажі опублікованого тексту подадуть позовні заяви до суду, буду радий невимовно. Судові позови — прекрасний привід для з'ясування істини. Справжньої істини, єдиної, не «люстраційної».