Родина — це не тил, а фронт

У минулій статті про закоханість ми говорили про те, що при спонтанному виборі включаються дитячі комплекси, усередині яких є справжня потреба – те, чого людині не вистачає, то, чого вона має досягти, зростити в собі. Тобто близькі стосунки виникають між нами й тими людьми, чиї особливі якості (справжні чи уявні) можуть заповнити відсутні в нас і підживити нас енергетично.

Наведу приклад стосунків, побудованих на дитячих комплексах. У жінки в дитинстві були не дуже хороші взаємини з батьком, який був буквально «слабкою фігурою» в її уявленні, з будь-якої причини, чи то він її не любив, чи то залишив сім'ю, чи то був справді «задавлений» владною матір'ю. Дівчинка його не любила і не поважала. Вона не ввібрала в себе «чоловіче», у неї немає рис, властивих чоловічому характеру. Зовні це проявляється в тому, що вона дуже жіночна, навіть надмірно. Вона, як правило, дуже симпатична, приємна і така вся легка, м'яка, аморфна, в ній немає стрижня. Цей образ зараз дуже рекламується і тиражується. Але насправді він дещо убогий. У такій жінці немає внутрішньої сили, цілісності. Свою силу вона шукає в чоловікові – дуже сильному, брутальному, в якому немає ні краплі «жіночого» (була не прийнята, відторгнута мати), а тому він міцний, жорсткий, навіть жорстокий. Як герой Шварценеггера. «Справжні мужики не танцюють, вони навіть присісти не можуть». Вона бачить такого чоловіка й буквально тане, нічого вже не контролює в своєму житті, впадає в залежність від сильного чоловіка, страждає. Іноді дивишся: така красива жінка, а страждає за якимось чолов’ягою. Потім, поспілкувавшись із нею, бачиш, що в ній немає сили, немає розуму, вона зовсім нецікава. До речі, точно так же надмірно брутальні чоловіки «зависають» на дурних «блондинках».

Якого роду ці страждання? Часто вони не мають під собою реального ґрунту. «Він не так подивився». «Я чекала, що він мені скаже це, а він не сказав». І все, життя закінчилося, усе розвалилося. Або: «Він вранці встав якийсь не такий, весь нервовий, мабуть, він мене розлюбив». А припустити, що людина нервова, бо в неї за годину важлива зустріч, а вона ще не знає, як повести розмову – неможливо. Тому що є інфантильне, егоїстичне уявлення про те, що все, що відбувається, має безпосереднє відношення до мене. Але ж в людини є й коло його власних інтересів.

Зріла жінка або чоловік зазвичай добре відчувають, що стосується відносин, а що – ситуації іншої людини. І можуть акуратно запитати, що трапилося. Людині з комплексами питання поставити страшно. Що як відповість: «Я тебе більше не люблю»? Ці стосунки драматичні, страшні, дитячі, з пристрастями, як в російських серіалах, де любов завжди на межі життя та смерті.

Пара, яка зійшлася на основі своїх комплексів, може не витримати випробування і розлучитися. Може, навпаки, разом пройти через усі кризи (що буде дуже болісно), пропрацювати свої комплекси й зміцнити відносини, зробити їх глибшими. Все залежить від глибини контакту. Іноді люди відчувають: «Оце моє, ми просто душа до душі». Чи означає це, що партнер – це той єдиний, «друга половинка»? Зовсім не обов'язково. Це тільки означає, що тебе глибоко зачеплено. Тільки після того, як комплекси будуть опрацьовані, стає очевидно, чи справді в партнері є надзвичайно цінна для тебе якість, чи це твої очікування й фантазії щодо нього.

Іноді жінка каже про свого партнера: «Він такий чуйний, він так мене відчуває, любить, але щось у нас не виходить», а ти дивишся збоку – насправді він бездушний, емоційно холодний, жорстокий. Так, він чутливий та уважний, і цим дарує їй надію – вона добудовує свої очікування з приводу його почуттів до неї, які він просто не може дати через свої особистісні особливості. Він просто «натискає на потрібні кнопки», але дати нічого не може. А вона чекає. Це може тривати безкінечно...

Небезпека №1: ми шукаємо в людині те, чого нам не вистачає, і не факт, що в ній це справді є. Можливо, це наші фантазії. Якщо ж це така потрібне нам якість є в людині, виникає небезпека №2: ми «підсаджуємося» на цю чужу якість, приймаємо її як даність і «живимося» нею, не розуміючи, що наша мета – насититися і зростити це в собі. У кожному разі, це повинен бути взаємообмін. Якщо я «живлюся» чимось від іншого, я повинен щось віддавати натомість. Питання, чи справді йому потрібно те, чим я можу з ним поділитися. Чи це гра в одні ворота?

Якщо чоловік ділиться з жінкою своєю силою і жінка ділиться з чоловіком – своєю, вони не «влипають» один в одного, а зберігають здорові стосунки, між ними завжди є «електрика» – вони і притягують одне одного, і відштовхують. Вони, будучи в контакті, зберігають себе.

Якщо ж один із партнерів влипає в іншого, буквально розчиняється в ньому, то цей інший через якийсь час перестає ідентифікувати партнера як окрему істоту. Цей «невидимий» партнер стає йому нецікавий. Найчастіше таке відбувається з жінками, які зливаються зі своїм чоловіком, підлаштовуються під нього. У такій жінці більше немає сили, вона не вабить. Що в результаті? «Ти зникла, я не можу тебе любити, я не можу тебе поважати, бо тебе просто немає. Немає можливості продовжувати стосунки, просто ні з ким». До слова, чоловіки також влипають у жінок, і жінки втрачають до них повагу. Для жінки важливо поважати свого чоловіка, захоплюватися ним. Для чоловіка в жінці важлива її ніжність, чуйність, дбайливість, її задоволення від життя, до якого хочеться долучитися й оберігати. Чоловік моментально реагує на жінку, всередині якої є це задоволення. Вона прекрасна. Тому що задоволення завжди красиве.

Водночас для чоловіка важлива і внутрішня сила жінки. Він повинен відчувати цю опору, яка час від часу йому необхідна. Він повинен розуміти, що за нагоди вона може надати йому підтримку. Тому що в якісь кризові моменти, коли він засмучений,  вони можуть мінятися ролями. Головне, щоб цей обмін ролями був ситуативним і рідкісним.

Споконвічний архетип – сильний і великодушний чоловік та чуттєва, чуйна, ніжна жінка – перетворився в «сильну» та «слабку» стать. Але слабкість жінки – тільки щодо цієї чоловічої сили, насправді й жінка сильна, але її сила – іншої якості. Пара, що відповідає цьому споконвічному архетипу, найстійкіша. Зовні це може виглядати так, що чоловік у родині виконує лідерську роль, а жінка слідує за ним. Насправді, якщо розглядати поняття «лідер» та «ті, кого ведуть», то стає очевидним, що лідер залишається лідером доти, поки ці ведені йому це дозволяють, наділяючи повноваженнями і правами. Якщо ж лідер їх не влаштовує, вони його зносять. Точно так само і в парі. Чоловік задає форму руху, а жінка наповнює її енергією. Але наповнить вона ту форму, яку приймає як значиму. А чоловік візьме енергію тієї жінки, яка справді його наповнює, а не спустошує. Це не пасивна та активна ролі, це просто різні ролі з різним змістом. Обоє однаково впливають одне на одного й однаково керують. Тому чоловікові потрібно думати, якою якістю він наповнюється – істеричністю, інфантильністю, злостивістю, заздрістю чи мудрістю, ніжністю, коханням. А жінці важливо розуміти, кого вона наповнює. Те, що вона наповнює, куди воно рухається, що створює? Ці ролі добре видно в парних танцях: чоловік задає форму і напрямок руху, а жінка наповнює цю форму красивими фігурами. Іноді в танцях виникають небезпечні моменти, але, якщо жінка довірилася, розкрилася в танці, виходить дуже красиво. Якщо ж вона не довірилася, вона тривожиться, не може до кінця розкритися, танець не виходить. Так і в житті: якщо жінка не довіряє чоловікові, вона не може проявити свою жіночу сутність. Точно те ​​саме і з чоловіком, який не довіряє жінці. Недовіра не дає проявитися єству. Якщо це тягнеться довго, псуються стосунки, псуються характери. В цьому разі показане розлучення, яке дає людям можливість «вискочити» з обтяжливих відносин.

Але часто люди розлучаються і продовжують думати про партнера, переживати розлуку. Якщо при спогаді про партнера включаються почуття, стосунки не завершені. Причому будь-які почуття. Чи туга за втраченим прекрасним коханням, чи, навпаки, ненависть, образа.

Хочеться або повернути це, або отримати моральне задоволення («Нехай він визнає, що був негідником!», «Хай вона визнає, що їй погано без мене»), можливо, навіть помститися. Людина фізично перебуває далеко, але енергетично залучена у стосунки. Триває спроба взаємообміну. Але від одного енергія все ще йде, а від іншого вже ні. Таким чином, енергія тужливого чи озлобленого колишнього партнера витрачається даремно. Якщо ж і з іншим відбувається те ж саме, взаємообмін енергією відбувається, але люди не можуть включитися в нові стосунки.

Для завершення стосунків не потрібен партнер, потрібно просто спокійно сісти, розібратися в своїх очікуваннях, повернути їх собі. Як і свою енергію («Це були мої почуття, мої переживання, і я можу пережити це знову з іншою людиною»). Якщо є образа, потрібно розібратися зі своїми претензіями, за якими стоїть якась потреба. І усвідомити, що ця людина просто не могла тобі дати те, що ти шукав. Це проблема не в колишньому партнері, а в твоїх очікуваннях. Таке раціональне ставлення дає змогу «забрати свою потребу», побачити людину адекватно і відпустити її. При цьому важливо подякувати колишньому партнеру за те хороше, що було і що ви взяли від нього, інтегрували в себе.

Якщо людина згадує про колишнього партнера спокійно, без зайвої емоційної реакції – стосунки завершено.
 
Деякі відносини спочатку можуть бути короткостроковими, тимчасовими, вони дають обом партнерам якісь усвідомлення й переживання, але не мають перспективи, тому що на глибинному рівні потреби партнерів не стикуються. На глибинному рівні їм нема про що говорити. Виходить, що вони один одного не підживлюють. Або не повністю підживлюють. Відповідно, в такому союзі люди не почувають себе гармонійними, наповненими. А якщо в союзі чогось бракує, людину автоматично тягнутиме до когось ще. Щоб добрати відсутню енергію, наповнитися. Хоча, якщо людина не наповнюється, не факт, що їй цю енергію не дають. Можливо, вона її просто не вміє брати. Хапає по верхах: то там взяла, то там. А якщо їй цього відсутнього просто не дають, то її організм сам починає шукати чим би підживитися на стороні. І виходять складні сюжети, коли жінка чи чоловік пов'язані з двома партнерами і не може вибрати, з ким залишитися. Людина і там, і там отримує енергію, і складно від чогось відмовитися. Та й не має сенсу відмовлятися. Потрібно розібратися в собі, опрацювати це питання і вже тоді вирішити, з ким бути. Можливо, після усвідомлення людина не залишиться ні з одним, ні з іншим, а шукатиме когось третього.

Виникає питання: то що, стосунки будуються тільки на основі комплексів? Звичайно, ні. У добре «вихованих» молодих людей або більш зрілих, що засвоїли життєві уроки, також виникають відносини. Але ці відносини будуть іншого роду. Таким людям потрібні відповідні партнери, у яких всі проблеми «зростання» також вирішені. Ці стосунки не будуть «жадібними» в плані очікувань, вони будуть схожі на взаємообмін, взаємодоповнення, взаємопідживлення. На відміну від варіанту відносин, побудованих на комплексах, коли відбувається взаємокомпенсація. Це буде рівноправний, раціональний союз, у якому обидві людини усвідомлюють себе та іншого, відчувають межі цього і розуміють, заради чого вони разом. Вони спокійні, а відповідно, їхні відносини м'якші, уважніші. В таких стосунках також бувають кризи, але вони проходять легше. Такі відносини характерні для чоловіків та жінок старшого віку, після 30-40 років. Зрілі відносини – це як у хорошому французькому кіно: інтелектуальні розмови, чуттєвість, ніжність, легка самоіронія.

Якщо людина не бере участі в стосунках, уникає їх, вона просто не має шансів добудувати свою особистість. Брати участь у відносинах – боляче, а не брати участі – це загальмувати свій розвиток. Якщо все ж брати участь, то потрібно розуміти, що любов – не райська насолода, а важливий і значущий процес, як і решта життєвих процесів.

Підготувала Інга ЛАВРИНЕНКО