Новини
Ракурс

Голодування у в’язниці: суїцид чи протест?

Тривалий поєдинок українського офіцера Надії Савченко з російським правосуддям нині перебуває у стадії голодування протесту підсудної. Численні й завжди короткі публікації на цю тему не дають читачеві уявлення про саму суть цього феномена. Що це — усвідомлений, цілеспрямований акт самогубства чи надзвичайна форма протесту?

Різноманітні форми суїциду, в тому числі й психічно хворих людей, які страждають на депресивну хворобу, як правило, мають швидкоплинний, негайний характер. Добровільна відмова від прийому їжі як протест або вимога у психічно здорових людей відома давно й характерна, найчастіше, для місць позбавлення волі. І проявом небажання жити не є. Досить багато про це розповів у своєму багатотомному дослідженні «Історія царської тюрми» Гернет.

Як стверджують дослідники (і — свідки!) найтяжчих репресій сталінського періоду в СРСР, феномен голодування протесту в тюрмах і таборах був надзвичайною рідкістю. І зрозуміло: в умовах абсолютної сваволі каральної системи ГПУ–НКВД–МДБ будь-які форми протесту не мали сенсу... Почастішали протестні голодування в період пом’якшення радянського тоталітарного режиму і появи в СРСР хоч якогось, хай і слабкого, громадянського суспільства. До цієї форми протесту вдавалися як політичні в’язні (офіційно — особливо небезпечні державні злочинці), так і в’язні звичайних таборів і колоній.

Історія західної цивілізації також знає феномен протестного голодування. Найбільш яскравим проявом цього була історія голодування протесту декількох ув’язнених в англійській в’язниці в кінці 60-х років минулого століття. Ці люди, що перебували в мілітаризованих групах підпільної Ірландської республіканської армії, були заарештовані й засуджені за участь у терористичних актах та антибританський сепаратизм. Оголосивши голодування протесту з політичними (а не правовими) вимогами, вони прирікали себе на неминучу повільну смерть. Річ у тім, що у Великій Британії, на відміну від тоталітарного СРСР, будь-яке медичне втручання в примусовому порядку заборонено, якщо людина діє усвідомлено, з власної волі. Британська влада намагалася вмовити ув’язнених припинити голодування, але до штучногогодування не вдавалася. Багато з голодуючих померли.

Наша, радянська, тюремна історія подібних заборон на втручання в чужу волю не знає. У радянській пенітенціарній системі поведінку персоналу в таких випадках визначав спеціальний документ, підписаний міністром охорони здоров'я, главою МВС і генеральним прокурором. Це була підзаконна (нормативно-відомча) Інструкція, обов’язкова для виконання. Природно, секретна Інструкція. Ніхто з нас, політв’язнів, її ніколи не бачив. Як, утім, не бачили ми й тексту головного в цій системі підзаконного акту під назвою «Правила внутрішнього розпорядку в місцях позбавлення волі». Пам’ятаю навіть два випадки, коли ми оголошували короткі голодування протесту з вимогою ознайомити нас із цими правилами. Мовляв, якщо нас регулярно карають за порушення цих самих «Правил», то будьте ласкаві нас ознайомити з ними... Логічна вимога, але не в СРСР.

І сьогодні в місцях позбавлення волі України голодування протесту мають місце. Яскравий приклад — протестна акція Юрія Віталійовича Луценка, на мій погляд, гідна і логічна. Якби він продовжив тоді своє голодування, цілком можливо, домігся б багато чого. Сьогодні в українських в’язницях і колоніях політв’язнів немає. Але й самі звичайні «кримінальні» в’язні досить часто вдаються до такого виду протесту. Тим більше, усвідомлюючи, що їхній протест негайно стане відомим «на волі». Ступінь закритості наших місць позбавлення волі, на щастя, далека від такої в СРСР.

Пенітенціарна система путінської Росії також знає феномен голодувань протесту. Як із боку політв’язнів (там вони є), так і звичайних кримінальних злочинців. У сучасній Росії, як і в Україні, примусове годування дозволено. І — використовується. На те є спеціальні документи того ж МОЗ із пенітенціарним відомством. Технологія стара: наручники за спиною — роторозширювач — зонд у стравохід... Але у випадку з Надією Савченко все виявилося набагато складніше. Померти від голоду вона не повинна, такий результат громадянин Путін своїм генералам не пробачить. Але й годувати її примусово дуже не хочеться, якось нецивілізовано вийде. Адже можна ненароком і кілька зубів зламати, і синці від активного опору з’являться.

Є, зрозуміло, третій шлях виходу з ситуації: звільнити Надію Савченко. Наприклад, на прохання новоствореної уральської піонерської організації. Або у зв’язку з клопотанням громадянина Жириновського та його політичної партії, адже вони відомі гуманісти... Судячи з усього, Володимир Володимирович до таких компромісів не готовий.

Боюся, станеться найгірше.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter




Загрузка...