Розслідування воєнних злочинів: чому Грузія та Україна не поспішають просити Гаазький трибунал про допомогу

Минулого тижня Верховна Рада ухвалила звернення до Міжнародного кримінального суду, більше відомого в ЗМІ як Гаазький трибунал. Якщо постанову з відповідною заявою ВР підпише президент, Україна попросить МКС визнати його юрисдикцію на своїй території щодо злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищих посадових осіб Російської Федерації. Експерти назвали цей крок половинчастим і закликали парламент ратифікувати Римський статут, який є основою дії МКС і підписаний українською стороною 15 років тому.

Проти визнання юрисдикції МКС в Україні та ратифікації Римського статуту за два дні до голосування в Раді виступила Рада національної безпеки та оборони. На думку її експертів, це може бути «використано росіянами в пропаганді та для здійснення дипломатичного тиску на нашу державу». Крім того, в РНБО вважають, що Україні слід ратифікувати Римський статут тільки тоді, коли це зробить Росія, і навели як приклад Грузію та її досвід відносин з МКС. Українські юристи та правозахисники назвали заяву РНБО юридично неграмотною. «Ракурс» вирішив поцікавитися також думкою грузинських експертів.

Про те, як розслідуються воєнні злочини, вчинені під час збройного конфлікту в Південній Осетії в серпні 2008 року, про відносини Грузії з Міжнародним кримінальним судом та документацію злочинів війни на сході України «Ракурс» розпитав грузинського правозахисника Сімона Папуашвілі. Раніше Папуашвілі працював у правозахисній організації "Норвезький Гельсінський комітет", що здійснювала програму з пошуку фактів порушення прав людини в Південній Осетії в період з серпня до жовтня 2008 року. Зараз він є координатором проектів Міжнародного партнерства з прав людини (МППЛ) і разом з українськими правозахисниками брав участь у правозахисній місії, яка досліджує і документує воєнні злочини на Донбасі.

— Представник РНБО України заявив 2 лютого, що для України небезпечно ратифікувати Римський статут і поширювати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на свою територію. У РНБО навели у приклад Грузію і військовий конфлікт 2008 року в Південній Осетії, заявивши, що МКС розглядає 3 тис. заяв від жителів цього регіону, які отримали російські паспорти і нібито постраждали від дій грузинських військових. Пряма цитата із заяви представника українського РНБО: «Тобто саме росіяни (а не навпаки) виступають на стороні обвинувачення, а дії грузинської сторони досліджуються судом». Що ви думаєте з приводу цієї заяви?

— Перш ніж відповісти на це запитання, хочу нагадати, для чого було створено Міжнародний кримінальний суд взагалі. МКС було засновано для протистояння злочинності на глобальному рівні шляхом переслідування індивідів за злочини, передбачені статтями Римського статуту: геноцид, злочини проти людяності та воєнні злочини. Тобто для того, щоб карати і попереджати вчинення воєнних злочинів у подальшому. Важливо, що кінцевою метою МКС є переслідування окремих осіб, які вчинили серйозні злочини, але не держав. Цю різницю потрібно пам’ятати і розуміти.

Щодо побоювань з приводу Росії, яка може використовувати МКС для досягнення своїх цілей, то її наміри не означають того, що вона зможе досягти в цьому успіху. І тут можна справді провести паралелі між українською та грузинською ситуацією. Після того, як Росія здійснила вторгнення на територію Грузії в серпні 2008 року, вона відправила 200 прокурорів до Південної Осетії, щоб вони зібрали докази воєнних злочинів, нібито вчинених грузинською стороною. Цю інформацію було зібрано за декілька тижнів відразу ж після закінчення збройного конфлікту і використано для подачі заяв приватними особами до прокуратури Міжнародного кримінального суду.

— Остання доповідь прокуратури МКСпро попередні перевірки свідчить про те, що в Гаазі все ще спостерігають за національними розслідуваннями військових подій у Південній Осетії, які проводяться в Грузії та Росії. Разом з тим, МКС визнав у звіті, що «розслідування потерпають від значних затримок»...

— Як відомо, є декілька підстав для початку розслідування МКС. По-перше, це звернення держави з проханням почати розслідування. Грузія цього так і не зробила, а Росія й не може зробити, тому що не ратифікувала Римський статут. По-друге, підставою для початку розслідування в Міжнародному кримінальному суді є резолюція-звернення Ради безпеки ООН. Після цього прокурори МКС можуть почати розслідування, використовуючи напрацьовані прокуратурами обох країн матеріали. І, по-третє, прокуратура МКС може почати розслідування з власної ініціативи, спираючись на публічну, відкриту інформацію про воєнні злочини. Але це може статися, тільки якщо національні правоохоронні органи не проводять власне розслідування, або не в змозі проводити його взагалі.

Я зустрічався з прокурором МКС у жовтні 2008 року, через два місяці після закінчення військового конфлікту в Південній Осетії. Перше, про що він повідомив мені, — це те, що суд отримав від російської сторони матеріалів у 100 разів більше, ніж від грузинської. Прокурор поцікавився у мене, як це слід розуміти, і чи співвідноситься це з обсягом злочинів, вчинених обома сторонами конфлікту. Мені довелося пояснити причину того, що відбувається.

— Чи матиме значення, хто відправив суду заяви та матеріали, якщо розслідування все-таки почнеться?

— Звісно, ні. МКС проводить розслідування об’єктивно, аналізуючи свідчення усіх сторін конфлікту, які тільки може зібрати.

Що стосується грузинської ситуації, то МКС поки що проводить попередню перевірку, яка є підготовчою процедурою перед повноцінним розслідуванням. І це триває вже не перший рік. Якщо буде доведено провину грузинської сторони, я маю на увазі конкретних осіб, які можуть бути причетні до конкретних злочинів, а не держави, то, звісно, мова піде про відповідальність.

Якщо, наприклад, МКС отримає достатні докази провини грузинських військових, то може притягнути до відповідальності колишнього президента Грузії Михайла Саакашвілі, який був верховним головнокомандувачем під час конфлікту і віддавав вказівки про проведення військових операцій. Але суд може дійти до такого висновку і щодо іншої сторони — Росії і відповідно Володимира Путіна, який на той момент був прем’єр-міністром країни і перебував на відкритті літніх Олімпійських ігор–2008 у Китаї. Після початку збройних дій у Південній Осетії Путін негайно повернувся до Москви і персонально керував військовими операціями російської армії в цьому регіоні. Тому досить легко встановити прямий зв’язок між його вказівками та воєнними злочинами, вчиненими російськими військовими чи осетинськими збройними угрупованнями, що діяли під контролем російських військ, якщо такі буде доведено.

Проте потім постане питання, яким чином реалізувати рішення МКС і як виконати ордер на арешт Путіна. Звичайно, буде відносно легко передати в руки Міжнародного кримінального суду Саакашвілі, але це буде не так просто у випадку з Путіним. Разом з тим, питання імплементації вироку суду ніяк не вплине на результат самого розслідування і встановлення винних у злочинах.

— У чому, на вашу думку, полягає головна проблема з розслідуванням воєнних злочинів на території Південної Осетії?

— У нашій ситуації не було проблем з юрисдикцією МКС, бо Грузія ратифікувала Римський статут ще в 2003 році, тому на час подій 2008 року вона була членом системи МКС. Проблема в тому, що грузинські правоохоронні органи досі не звернулися до Міжнародного кримінального суду з проханням допомогти в розслідуванні, адже грузинські прокурори не мають доступу до Південної Осетії. Але вони цього не зробили. І однією з причин, чому вони цього не зробили, є те, що уряд Саакашвілі знав, що грузинські військові теж замішані у воєнних злочинах, тому справа може обернутися проти високопосадовців з грузинського уряду, які можуть бути причетні до конкретних злочинів.

Подібну ситуацію ми спостерігаємо й у випадку з Україною, де влада розуміє, що українські військові теж потрапляють під підозру у вчиненні воєнних злочинів, у тому числі застосуванні зброї, яка не може застосовуватися в районах з цивільним населенням. Тому представники влади в Україні розуміють, що в разі визнання юрисдикції МКС в Україні ситуація може обернутися проти них.

— І все-таки Верховна Рада України ухвалила 4 лютого звернення до Міжнародного кримінального суду, в якому визнає його юрисдикцію щодо міжнародних злочинів, скоєних на території України, починаючи з 20 лютого 2014 року і до моменту набуття чинності прийнятою постановою.

— Так, і це дуже позитивний крок, на мою думку. Дозвіл незалежному суду брати участь у розгляді того, що відбувається зараз на сході України, підтверджує бажання вашого уряду бути справді демократичним і визнавати європейські цінності. Я дуже сподіваюся, що уряд України зробить додатковий крок і ратифікує Римський статут. Це в інтересах українських громадян і в інтересах системи міжнародного правосуддя.

— Українська прокуратура розслідує випадки обстрілу цивільних житлових районів з важкого озброєння як теракти, а не як воєнні злочини, бо офіційно в Україні не війна, а АТО. Чи задовольнить розслідування такого складу злочину Міжнародний кримінальний суд?

— Як відомо, МКС не може розпочати розслідування, поки національні правоохоронні органи не заявлять про свою нездатність його проводити. Це називається принцип комплементарності. Поки слідчі органи України і Росії будуть їх проводити, МКС буде спостерігати. Тероризм не є злочином, на який поширюється юрисдикція суду відповідно до Римського статуту. Однак це не має значення, тому що МКС цікавитиме, наскільки ефективним, і, якщо так можна висловитися, справжнім є розслідування злочинів війни, незалежно від кваліфікації кримінального провадження. Тобто суд спостерігатиме за тим, чи справді розслідування українських органів слідства стосується тих злочинів, які потрапляють під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, навіть якщо Україна класифікує їх як терористичні атаки. Для МКС важливо, наскільки розслідування успішне, і чи веде воно до встановлення та покарання підозрюваних осіб.

— У Грузії розслідування військових подій серпня 2008 року триває досі?

— Так. Уряд Грузії з року в рік відсилає до Міжнародного кримінального суду звіти про проведення розслідування, бажаючи показати і виправдатися тим самим, що розслідування триває, і рано чи пізно призведе до встановлення злочинців. І згідно з принципом комплементарності, МКС повинен чекати і спостерігати, щоб зрозуміти, правда це чи ні.

В останньому щорічному звіті прокуратури Міжнародного кримінального суду, датованому 2 грудня 2014 року, вперше прозвучало невдоволення результатами цього розслідування. Це означає, що МКС готовий почати своє розслідування, і ми очікуємо, що це відбудеться дуже швидко, можливо, вже навесні цього року. Швидше за все, розслідування відбуватиметься швидко, тому що зібрано велику кількість інформації та доказів.

— Чи вдалося прокуратурі Грузії встановити якихось підозрюваних? Які результати розслідування?

— Ми мало знаємо про результати розслідування грузинської прокуратури. Правозахисники, і я в тому числі, намагалися отримати інформацію протягом багатьох років про це різними шляхами: через офіційні запити, неофіційні контакти... Однак ми знаємо дуже мало про це.

Можу сказати, що я був у більш як 20 грузинських селах, які постраждали від військового конфлікту 2008 року, і спілкувався з жертвами цієї війни. Я розпитував їх, у тому числі, і про те, чи проводилися в цих селах будь-які експертизи та допити, але я не знайшов слідів розслідування злочинів з боку грузинських слідчих. Вони просто імітують розслідування, щоб уникнути початку розслідування військових злочинів з боку Міжнародного кримінального суду.

— У своєму інтерв'ю місцевому українському виданнюви казали, що під час роботи групи правозахисників на Донбасі вже оформлено близько 30 випадків, які підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, але робота триває. Ви також заявляли, що є епізоди, коли обидві сторони на сході України використовували зброю, заборонену міжнародними стандартами, в тому числі касетні бомби. Розкажіть, будь ласка, докладніше про результати вашої роботи в Донецькій області.

— Так, я справді говорив про те, що є підозри у використанні з боку українських військових заборонених видів зброї, у тому числі касетних бомб. При цьому в нашої команди спостерігачів, які працюють на території, контрольованій українською стороною, таких доказів немає.

В Україні ми працюємо в рамках міжнародного правозахисного проекту. Польова місія створена Міжнародним партнерством з прав людини в рамках платформи «Громадянська солідарність». Ця платформа об’єднує більш ніж 60 неурядових організацій у Європі, країнах колишнього СРCР та Північної Америки. У складі місії працюють 25 українських спостерігачів, які документують воєнні злочини на Донбасі. При цьому виконувати цю роботу правозахисники можуть тільки на тій території, яка контролюється Україною, ми не маємо доступу на окуповані території. Ми не бачили, що там відбувається, але зібрали понад сотню свідчень людей, що були свідками різних воєнних злочинів, скоєних іншою стороною, зокрема серйозних (наприклад, систематичних катувань).

Також ми маємо докази використання важкого озброєння проти мирного населення. Уже опубліковано доповідь про розслідування смертей у результаті обстрілу рейсового автобуса біля Волновахи. Готується до виходу звіт про обстріл житлового району Маріуполя 24 січня.

— Яким чином ви документуєте воєнні злочини під час своєї роботи на сході України? Що ви документуєте, крім слів свідків?

— Процес документації починається зі збору інформації з відкритих джерел, в тому числі фото і відео, та обстеження місця події. Серед документальних доказів у нас є не тільки показання свідків, наприклад, від жертв тортур, але й документальні докази, наприклад, так звані чорні списки, складені «ополченцями». Крім того, ми можемо досліджувати частини зброї, які знаходять на місці обстрілу.

— Чи дає змогу зібрана інформація визначити, чиї війська провели обстріл?

— Так, безумовно. Якщо ви подивитеся наші звіти про обстріл Волновахи й Маріуполя, то там є ця інформація. Якщо є можливість визначити тип зброї, яка використовувалась, її калібр і траєкторію обстрілу, то досить легко встановити місце, звідки стріляли. У випадку з Волновахою й Маріуполем, зібрані нами дані свідчать, що обстріл вівся з боку територій, які контролюються проросійською стороною.

Марина БЛУДША