Масовий психоз: як відбувається маніпулювання масовою свідомістю

Психолог Олег Хом’як розповідає про те, чому російській пропаганді вдалося зліпити з українця образ ворога:

— Для того, щоб зрозуміти, як відбувається маніпулювання масовою свідомістю, потрібно зрозуміти, як влаштовано людську психіку. В кожного з нас є особиста психіка, і є колективне несвідоме, з якого бере початок суспільна свідомість. Особиста психіка — це власні переживання людини з приводу подій, що відбуваються з нею (і саме з нею), особисті смисли, породжені її власним досвідом, особисті відносини, особисті цілі. Але є і те, що нас об’єднує, робить спільністю, — колективне несвідоме: наші спільні, не нами придумані, смисли, які Карл Юнг називав архетипами. Це такі поняття як Мати, Батько, Любов, Партнерство, Герой-рятівник, Ворог і т. д.

Архетипи спільні для всіх, вони позакультуральні, хоча один і той самий архетип у кожній культурі може бути відображений по-різному. Так, у православній культурі архетип Матері — це Богородиця, а в якійсь африканській — це, наприклад, Мати Природа або Мати Земля. Це один сенс у різному культурно-історичному вигляді.

До колективного несвідомого відноситься і мова — набір звуків і знаків — базова матриця, яка нас узагальнює, робить одним народом. Кожна професійна група має свою мову, що ще більше узагальнює і зближує її членів.

Для чого існує колективне несвідоме? Людина народжується, по суті, твариною. Щоб стати людиною, вона має соціалізуватися, стати членом суспільства. А для цього вона, по-перше, повинна навчитися говорити (або якимось іншим способом комунікувати), а по-друге, засвоїти весь набір звичок, смислів, образів, притаманних її групі, тобто освоїти поле колективного несвідомого. Дитина все це засвоює як правду про світ.

Колективне несвідоме нам дано не як результат пережитого особистого досвіду, а як набір смислів для освоєння реальності. Це як програмне забезпечення, яке завантажується в комп’ютер і дає змогу нам, наприклад, читати книги. Щоб читати PDF-файли, потрібно встановити в комп’ютері відповідну програму. Те саме і з культурою. Щойно ця культурна матриця завантажилася (через виховання), людина стає частиною суспільства.

Колективне несвідоме дає змогу нам об’єднуватися, створювати групи. Ми приєднуємося до систем, у яких народилися (автоматичне приєднання, «заводська установка») або які обрали (свідоме перевлаштування). Останнє зазвичай відбувається, коли людина переїжджає в інше місце, починає долучатися до іншої культури, перебудовуватися і включатися в інші смисли. Якщо, звичайно, переїжджає не спільнота людей, що переносить із собою і свою культуру, як, наприклад, вихідці з СРСР на Брайтон-Біч, які примудрилися в США залишитися включеними в радянську ментальність.

У примітивних племінних культурах колективне несвідоме органічне, відповідне реальності: те, з чим цьому племені доводилося зіштовхуватися в житті, представлено у вигляді образів. Жерці трактують, як та чи інша подія упаковується в їхній племінний світ, розповідають про зміни у світі. Але по мірі розвитку системи хтось раптом виявляє, що цим можна управляти, що можна придумати образ і вселити його в голови людей. І неважливо, що такого способу немає насправді. «Generation P» Віктора Пелевіна — геніальна книга, в якій усе це показано. І, до речі, будь-яка секта — найчистіший приклад того, як це відбувається.

Тобто, умовно кажучи, «архітектори матриці», які ці нові смисли створюють. Реально можна знайти точку відліку, коли з’явилася метафора «три братні народи». Граф Уваров, міністр освіти, в 1832 році придумав гасло: «Православ’я. Самодержавство. Народність», яке досі експлуатують у Росії, лише злегка видозмінивши: «Путін, народ, православ’я». Хтось створив образ «Великої Русі, що згуртувала народи».

Придумані образи запускаються через ЗМІ, через інструменти виховання, таким чином вони стають реальністю. Проблема колективної психіки в тому, що людина не розрізняє реальність і образи колективного несвідомого. Адже вона не тільки бачить якусь картинку-образ всередині себе, вона це навіть відчуває. А там, де включилася емоція, розум не діє.

Архетипи-смисли в нашій свідомості представлені у вигляді образів. Герой (наприклад Геракл у давньогрецькій культурі) — завжди рятівник, визволитель. У пострадянській культурі Герой — це червоноармієць, а архетип Ворога представлений у вигляді фашиста. Це зрозуміло, адже наш народ пережив страшну війну, окупацію. А ось для фінів, приміром, той же червоноармієць — це Ворог (згадайте радянсько-фінську війну). Тобто одні й ті самі архетипи можуть бути представлені не просто в різних, а в протилежних образах. Так само, як один і той самий образ може бути представлений у вигляді різних архетипів. Так, образ УПА для когось відповідає архетипу Героя (визволителі, партизани, борці за свободу духу), а для когось — Ворога.

Образи, що відповідають базовим архетипам, продиктовані історією та культурою, вони є в нашій пам’яті. І коли звичайна людина думає про ці образи, вона вважає, що думає про щось конкретне. А насправді в неї в голові лише образи.

Колективне несвідоме, як я вже говорив, не формується людиною, а засвоюється як набір смислів, образів. При цьому архетипи усвідомлюються і не розпізнаються, а людина відразу ж зчитує інформацію у вигляді конкретних архетипних образів. Наприклад, для людини, вихованої в СРСР, вороги — це бандерівці, фашисти й американці. Адже що таке ворог? Це абстракція, до рівня усвідомлення якої може дійти тільки фахівець, філософ. Коли він починає про це думати, то може дійти до рівня архетипів.

Якби я як психолог зробив тренінг на усвідомлення, то виявив би образи колективного несвідомого, архетипи, що стоять за ними, а потім досліджував би, яка енергія стоїть за тим чи іншим архетипом, який сенс несе цей архетип. Адже насправді ми можемо вибирати, чим для нас є та чи інша ситуація — покаранням чи випробуванням, хто для нас та чи інша людина — ворог чи вчитель. Коли людина починає розбиратися в таких речах, вона очищається від привнесеного і стає вільнішою щодо тих сенсів, які їй намагаються нав’язати. Людина, яка ставить питання, поступово починає щось дізнаватися, конкретизувати і розуміє, що все далеко не так просто, однозначно і примітивно, як їй намагаються показати.

А тепер уявіть, що сенс отруєний брехнею, і людина, що поглинає його, вбирає цю брехню і приймає її за правду. Як відбувається прийняття поля колективного несвідомого? Образ сам по собі не має ніякого заряду, він просто несе в собі якийсь сенс. Але щоб людина «підключилася» до колективного несвідомого, вона має емоційно зреагувати на цей образ. Образ повинен стати живим. Той, хто хоче «підключити» мене, повинен так піднести мені цей образ, створити таку яскраву і живу розповідь, щоб через механізм ідентифікації я відчув біль, страждання, приниження жертви, реальні емоції. Я занурився в ситуацію, і з цього моменту піднесений мені образ стає особистісно значущим. Він тепер мій.

Візьмемо архетип Ворога в різних образах: фашистського загарбника, тонтон-макутів, Бокаси. Вони практично однакові у своїх звірствах. Ще невідомо, хто з них був витонченішим у тортурах і вбивствах. Тонтон-макути просто на вулиці живцем спалювали людей. Бокаса взагалі був канібалом. Але коли ми чуємо «Бокаса» або «тонтон-макути», ми нічого не відчуваємо. А от коли чуємо слово «фашист», у нас одразу ж піднімаються різні почуття: і страх, і ненависть, і «лють благородна». Тому що це нам дуже зрозуміло, це було з нами, в нашій культурі, в нашій пам’яті. А для гаїтян такий страшний і ненависний образ — тонтон-макути, для жителів Центральноафриканської Республіки — імператор-людожер Бокаса.

Звичайно, ми читали або дивилися фільми про тонтон-макутів і події в ЦАР, переживали. Але минув час, і ми забули. А от із образом фашистів — інакше. Ми з року в рік дивимося фільми про війну, причому щорічно 22 червня відбуваються заходи, присвячені початку Великої Вітчизняної війни, 9 травня відзначаємо День Перемоги, наші батьки пережили війну і час від часу нам про це розповідають. У кожному місті і селі стоять пам’ятники загиблим на війні. Це постійно в нашій пам’яті. Регулярно, щороку ці образи в нас перезавантажуються. Вся система вибудувана таким чином, щоб нам постійно про це нагадувати, підтримувати зв’язок між образом і емоцією. Як тільки це перестають робити, зв’язок руйнується, і цей образ перестає впливати на людину. Тому російські ЗМІ регулярно, інтенсивно, з одним і тим же настроєм підживлюють образ ворога-фашиста.

Колективне несвідоме по суті — це поле духовності, поле спільних смислів, яке можна розглядати як благо, але водночас і як отруту, якщо хтось почне вводити в це поле образи, що не мають реального обґрунтування, обманювати.

Підготувала Інга ЛАВРИНЕНКО