Управління натовпом: чому росіяни вірять Путіну

Продовжуючи тему маніпулювання суспільною свідомістю, «Ракурс» розпитав психолога Олега Хом’яка про особливості російського менталітету і про те, чому Путіна підтримує переважна більшість росіян.

— Звідки, на вашу думку, виник цей образ «Росії, що встає з колін»? Що це?

— Людина, яка хоче маніпулювати суспільною свідомістю, спочатку розглядає образи, закладені в колективному несвідомому. У Росії є образ «приниженої величі». Справді, Російська імперія, а потім СРСР — це була велика країна, але вона розвалилася. Хорошому реформатору слід було б створити в Росії нову ідеологію, дати людям нову ідентифікацію, але цього не зробили. Росія у свідомості своїх громадян залишилася уламком Радянського Союзу. Решта республік здобули свою державність, свою незалежність, а Росія втратила свої «колонії». Для людей, які ідентифікують себе зі своєю державою, це відчувається як особиста втрата, як сильне переживання втрати чогось важливого.

Країна, яка була великою імперією, принижена, як Німеччина після Першої світової. І її громадянам передається це відчуття приниження, відчуття неповноцінності. Тому, хто хоче маніпулювати масовою свідомістю, достатньо звернути увагу на ці емоційні заряди: негативний — приниженість, і позитивний — велич. Уявіть площу, на трибуні — Маніпулятор, внизу — натовп. Маніпулятор каже натовпу: «Дивіться, ми принижені!» І натовп йому відповідає: «Та-а-ак!» При цьому кожна окрема людина натовпу (латиною — охламон) відчуває сором і відчай. Маніпулятор продовжує: «Але ж була велич?» Натовп у відповідь: «Була!» Охламон відчуває миттєвий емоційний підйом, що тут же змінюється відчуттям втрати. Маніпулятор запитує: «А зараз ви відчуваєте цю велич? Пам’ятайте подвиги Дмитра Донського, Олександра Невського, героїв Великої Вітчизняної війни? Це ж ми зробили!» Натовп кричить: «Так, це ми!» Серце охламона сповнюється гордістю, мовби це він сам воював на фронтах ВВВ і особисто розбив татаро-монголів. Маніпулятор доходить до кульмінації: «Америка і Європа поставили нас на коліна, але ми встанемо! І дамо відсіч фашистам і бандерівцям!» Натовп захлинається від захвату: «Станемо з колін! Дамо відсіч! Знищимо фашистів! Помстимося за наше приниження!» До чого тут фашисти і бандерівці, ніхто вже не замислюється, але ці образи ворогів міцно вкоренилися в колективному несвідомому, люди відчувають емоційний підйом, готовність до подвигу та особисту велич.

Маніпулятор оперує колективними смислами, але кожна людина в натовпі через ці смисли намагається відновити свій особистий стан душевного благополуччя. Іншого способу знайти натхнення і сенс життя вони не знають, тому триматимуться за такого лідера-маніпулятора руками і ногами. Він дає їм надію. Інша річ, що смисли, які він їм дає, із самого початку брехливі. Але на це вони можуть заплющити очі. Для них реально Путін — це символ національного відродження.

Образи колективного несвідомого приміряються до сьогоднішньої реальності. На реальних українців почепили вигаданий образ фашистів. А критичне мислення на цьому емоційному підйомі відсутнє, все приймається за чисту монету. Механізм працює.

— Росія в певному сенсі перетворюється на Північну Корею?

— Є суттєві відмінності. У Північній Кореї, законсервованій з усіх боків, де немає доступу до інформації ззовні, люди вірять будь-якій маячні: що в США населення вмирає від голоду, і тільки гуманітарна допомога з КНДР (у вигляді кави) їх рятує; що КНДР перемогла в чемпіонаті світу з футболу і т.д. Росія в цьому сенсі досконаліша — люди мають доступ і до іншої інформації (інтернет там поки що є), але воліють вірити тому, що їм підносять федеральні телеканали та інші путінські ЗМІ. Тобто російській владі навіть не потрібно докладати зусиль для обмеження доступу до «небажаної» інформації, споживач сам себе обмежує.

Водночас, якщо Росію законопатити економічно, як Північну Корею, вона загине. КНДР може жити на натуральному господарстві, їм узагалі ніхто не потрібен. Більше того, влада постійно демонструє своїм громадянам «міць технологій» та «прогрес», який можливий без включеності у зовнішній світ.

— А звідки в російської людини така ненависть до Європи, взагалі до Заходу? Це ще з часів холодної війни?

— Це почалося набагато раніше, ще за часів Петра I, який намагався прищепити своїм підданим західний спосіб життя. Пам’ятаєте, як московити впиралися цьому? Виникла напруга між пригнічуваним російським (точніше, московським) і нав’язаним європейським. Потім у Росії були європейські правителі (і за походженням, і за духом), що тяжіли до освіченості, аж до Ніколая I, при якому виникло гасло: «Православ’я. Самодержавство. Народність». З цього моменту з’явився крен в інший бік. З’явилися російські філософи, що писали про особливий шлях Росії, почалася боротьба між західниками і слов’янофілами.

Якщо ототожнити країну з особистістю, то можна сказати, що в Росії є дитяча травма — її образив Петро I, принизивши бояр, Москву. І ця дитяча травма весь час дається взнаки. До речі, зверніть увагу на російських націоналістів — у всіх бороди (те, що заборонив Петро I), очі горять, як у розкольників. Всім своїм виглядом вони ніби уособлюють протест проти західництва Петра I.

Тож образ ворожого Заходу, що прагне зруйнувати Росію, та й узагалі образ злісної «світової закуліси» з’явився не вчора і навіть не в Радянському Союзі.

— А що це за загадковий образ «світової закуліси», на який так люблять посилатися російські ЗМІ, з вашої точки зору?

— Образ «світової закуліси» для нормальних людей має вигляд ідеї світового уряду, який виникне в об’єднаній Землі. Хто б протестував проти того, щоб на планеті не було кордонів, щоб була одна культура-спільність, керована єдиним урядом? Це зняло б усі суперечності, не було б воєн. Євросоюз — це в якомусь сенсі експеримент, спроба побудувати таке співтовариство на окремо взятій території. СРСР як спільнота різних народів був побудований насильницьким чином, а країни Європи об’єдналися добровільно. Але навіть ця здорова, здавалося б, ідея перекручується в Росії. Так і виникає «світова закуліса».

Приклад жорсткої російської маніпуляції — становлення образу «Русского мира» можливе тільки через приниження або навіть знищення інших образів. Такими образами на сьогодні є Україна та США. Але якщо Україну ще якось можна придушити, що, власне, і намагається зробити Росія, то як бути із США? Можна без упину кричати, що Америка загниває, а долар валиться. Але він чомусь ніяк не обвалиться, і США залишаються наддержавою.

— Вже неодноразово були помічені подвійні посили, що транслюються російськими ЗМІ. Перший: Америка в боргах, як у шовках, вона ось-ось завалиться. Другий: Америка диктує іншим країнам правила гри і жадає стерти Росію з лиця землі. Як можуть у свідомості росіян одночасно уживатися ці два образи? Якщо Америка злиденна і квола, чого вони бояться, проти кого озброюються?

— Коли в колективному несвідомому створюється неадекватний маніпулятивний образ, це призводить до розколу свідомості — колективної шизофренії. Слід розуміти, що людина за своєю споконвічною природою — це тварина, яка може емоційно реагувати, але мислити не вміє. Нормальна, середньостатистична людина теж мислити не вміє. За неї це робить система. У нормальної людини психіка пасивно відображає процеси мислення лідерів. Нормальна людина осмислює реальність через ті фільтри (грубо кажучи, програмні установки), які їй пропонує система. Інформація проходить всередину через ці фільтри і відразу ж емоційно забарвлюється. Людина називає це осмисленням. Насправді ніякого осмислення там немає.

Людина дуже зріла, яка усвідомила свою ідентичність (я — це я), у якої з’явилося критичне мислення, може мислити, тому що вона може співвідносити спостережувані факти з моделями смислів. Така людина не тільки може співставляти ці факти із запропонованою їй смисловою моделлю (ідеологічною), але й у змозі розглядати їх у відповідності до різних парадигмам — історичної, математичної, духовної, фізіологічної і т.д. Таким чином вона отримує різні погляди на одну й ту саму подію, різні картинки, які доповнюють одна одну і роблять її уявлення про подію повнішим, об’ємнішим. Росіяни мислять у запропонованій їм ідеологічній парадигмі. Тому різні «картинки» не тільки не уживаються разом, але й можуть взагалі порушити мислення. Людина просто переключається з однієї «картинки» на іншу, не співвідносячи їх одна з одною, не шукаючи логічної послідовності. Порушене, розірване мислення — це коли люди втрачають здатність раціонально осмислити, проаналізувати інформацію. При такому наборі суперечних один одному смислів зрозуміти що-небудь неможливо. Людина відключається від усього зовнішнього, що може викликати сумніви, щоб не перевантажувати свій мозок іще більше, і просто існує не на раціональному осмисленні навколишнього світу, а на тотальній довірі системі.

— Зразок порушеного мислення часто демонструє Путін, коли одна його фраза суперечить іншій, сказаній перед цим. І все це захоплено «з’їдається» народом. Божевілля лідера робить божевільною всю країну?

— Думаю, якраз навпаки. Є думка, що Путін використовував росіян, але насправді Путін — це узагальнене «російське». Він просто-напросто проявив ці тенденції, відбив їх, хоча як лідер міг би їх і перенаправити, використати в хороших цілях. Але він тільки відбив і посилив. Це показує, що відповідальність за події лежить не тільки на Путіні, але й на звичайних росіянах. Вони не є жертвами путінської пропаганди, вони співавтори всього, що відбувається.

— Одна з технік занурення людини в гіпнотичний транс полягає в тому, що гіпнотизер промовляє певні фрази, що перебувають у логічній послідовності, а потім раптово ламає цей логічний ланцюжок черговою фразою. Співрозмовника це збиває з пантелику, він гарячково намагається знайти зв’язок між двома останніми пропозиціями і провалюється в транс. Створюється враження, що росіяни занурені в постійний транс.

— Якщо розібратися, всі нормальні люди, які занурені в сенс своєї культури і вірять, що це і є правда, перебувають у трансі. Тому в духовних практиках основна установка, яку дають людині, — прокинутися. Від чого потрібно прокинутися, я ж начебто й не сплю? Будь-яка нормальна людина включена в систему і щиро сприймає її як правду. Пробуджена розуміє, що це лише картинки. Як Буратіно зрозумів, що вогнище в комірчині тата Карла намальоване, а не справжнє.

Так, росіяни в трансі. Але ми це помічаємо тільки тому, що дуже вже неадекватно вони себе поводять. І ми в своєму трансі. І американці. Доти, доки система смислів дозволяє їм реалізовувати свої потреби, тобто вони можуть відчувати себе вільними людьми у вільній країні, сумнівів не виникає. Їхній транс стає помітний, коли американець потрапляє в іншу країну, в іншу культуру, особливо в східну. Американець, який може бути сам по собі прекрасною людиною, несе в собі частину американського колективного поля — зарозумілість, відчуття власної правоти, експансію.

У нашому, українському, колективному несвідомому була позиція жертовності, яка, на щастя, спокутується, з’являється героїзм.

Це колективне несвідоме на національному рівні можна назвати менталітетом.

— Чи можна змінити менталітет народу?

— Звісно, можна. Ізраїль — чудовий приклад. Євреї у своєму колективному несвідомому багато століть поспіль були жертвами гонінь. Але якщо ви побуваєте в сучасному Ізраїлі, то побачите, що там у полі колективного несвідомого немає віктимності, а є героїзм, стійкість, гордість, гідність. Це вже зовсім інший менталітет, який розвинувся за кілька десятиліть.

Менталітет народу можна змінювати вольовим зусиллям, але слід розуміти, що ми перебуваємо у відносинах з іншими, суміжними народами. І коли ми змінюємо своє поле і своє сприйняття інших, тут же виникають протиріччя, війни. Ми, наприклад, починаємо міняти свою ідентичність, інакше мислити про «три братні народи», розуміємо, що прекрасно можемо прожити і без цієї нав’язаної ідеї слов’янського братерства, але це не може спокійно сприйматися росіянами. Для них це втрата своєї ідентичності, адже їхня ідентичність народилася з нашої, Русь, яку вони оспівують і якою пишаються, і в якої вони запозичили історію і самоназву, — це ж Київська Русь.

— Мені ніколи не було зрозуміло: навіщо красти чуже минуле?

— Це ідентичність, по суті, картинка: «Ми нащадки великої та давньої Русі». У цій картинці є елемент величі. Коли ж ми заперечуємо: «Це не ваше», у них виникає переживання: «У нас хочуть відібрати наше». І не має значення, що територія, на якій розташовувалася справжня Русь, лежить за тисячі кілометрів і не має ніякого відношення до Росії. Людина, що живе в ідеологічному трансі, на такі дрібниці не звертає уваги. Вона бачить картинку Київської Русі і каже: «Це моя Батьківщина!» Заберіть це, і людина відчує біль. На таку, з її точки зору, несправедливість вона відреагує агресією. Ви забираєте у неї її ідентичність, при цьому нічого не даючи натомість.

— А чи можна взагалі розійтися мирно?

— Українська масова пропаганда каже росіянам: «Та які ви слов’яни? Ви дикі угро-фіни і некультурні татари». Причому говорить досить принизливо, образливо. Це неправильно. Якщо ми хочемо вплинути на росіян, потрібно проявляти повагу до їхнього походження, до угро-фінської і до татарської культури. Щоб у росіян з’явилася можливість спертися на це. Згадати хоча б, що древніми карело-фінами написаний усесвітньо відомий епос «Калевала». У російську культуру увійшли угро-фінські піснеспіви, дуже красиві обряди, топоніми. Це насправді цікаво і красиво.

Що ж до татар, то згадайте міць Золотої орди. Якщо хочете від’єднатися, домовтеся: «Це моє, а це — твоє, і воно — прекрасне». Подумайте не тільки про себе, а й про інші народи. Наповніть виниклу порожнечу потужними смислами, що перетворюють цивілізацію, аби росіяни могли з цим ідентифікуватися і залишити в спокої нас і нашу історію. Запропонуйте на вибір кілька варіантів минулого. Коли варіант один, від нього легко відмовитися. Якщо варіантів декілька, виникає проблема вибору, людина починає думати.

Якщо покопатися, то єдиного народу, єдиної спільноти на території Київської Русі ніколи не було. Були окремі слов’янські племена. Який може бути єдиний народ, якщо від Києва до Новгорода два місяці потрібно було добиратися? Ці племена були чимось схожі, але й чимось відрізнялися, при цьому розуміли один одного. Потім почали змішуватися з половцями та печенігами. Насправді немає ніякої різниці, хто наші предки, якщо тільки ми свою національну велич не будуємо на минулому.

— Мені здається, що українці за Київську Русь так не тримаються, як тримаються росіяни. Нам це не так важливо?

— Для нас це природне середовище проживання: тут Київ, поруч Чернігів, ми тут живемо. Золоті ворота, Софійський собор, вулиці Ігорівська, Рогнідинська, Ярославів Вал, гора Щекавиця — все це наповнено живою історією. Для нас це не міф, а реальність, даність. А росіяни не спираються на ту землю, на якій живуть. І це небезпечно, в першу чергу для них самих. Вони намагаються з уламків минулого, причому самих різних (тут і комунізм, і православ’я, і монархізм), відтворити образ країни. Такий підхід не приведе ні до чого хорошого, тільки до розвалу країни. Путін, як і будь-який лідер, маніпулює громадською свідомістю. Але він допустив дві серйозні помилки: почав брехати і поєднувати непоєднуване. Для лідера це непрощенні, смертельні помилки, що призводять до краху країни.

— Складається враження, що навіть ті росіяни, які дотримуються ліберальних поглядів і не є шанувальниками агресивної політики Путіна, в якийсь момент раптом стають завзятими захисниками «русского народа», який, між іншим, цю політику схвалює і підтримує. Мене вразила Тетяна Толстая (автор геніальної антиутопії «Кись» — пародії на російську ідею), яка у своєму Facebook затаврувала журналіста Аркадія Бабченка за його емоційне висловлювання про росіян. Це такий незнищенний російський шовінізм, незалежний від рівня інтелекту?

— Колективне несвідоме дозволяє об’єднати групу, створити для цієї спільноти духовний світ.

На особистісному рівні людина, приєднуючись до культури, набуває в ній свого первинного сенсу (я — росіянин, я — українець, я — ацтек). Ідентифікація «я — це я» — це вже високий рівень самоусвідомлення, до нього ще треба дорости. Тому включається первинна самоідентифікація на рівні натовпу, масовості. Людина міцно тримається за колективне несвідоме, яке надає сенс її існуванню, якщо ніякого іншого сенсу вона поки що не знайшла.

Тому, якщо ви починаєте критикувати культуру країни, у такої людини автоматично виникає агресія, адже вона себе з цією культурою ідентифікує. Критикуючи, висміюючи її культуру, ви відбираєте в неї її ідентичність, її «велич». Люди люто захищатимуть свою культуру, навіть якщо вона їм самим здається дурною і негативною, — для збереження цілісності свого самосприйняття. Якщо станеться якась катастрофа з культурою, цей процес стане некерованим, і люди не отримають нової ідентифікації. Тоді багато хто не зможе цього пережити.

— Як зробити процес зміни культур керованим?

— Наведу приклад. Жителям колишньої Османської імперії дали таку нову ідентифікацію, назвавши їх турками, а країну — Туреччиною. Це один із прикладів, коли одна спільність розвалилася, але хтось зумів створити на її уламках нову. Цей процес, на жаль, рідко буває безкровним. Якщо говорити про Туреччину, то не варто забувати про геноцид вірмен, що стався якраз у період виникнення нової національної ідеї. Туреччина зараз цілком сильна і процвітаюча країна, але для того, щоб вона отримала новий поштовх до свого розвитку і її спільність на емоційній хвилі ще більше зміцнилася, вона повинна була б визнати цю трагедію і покаятися. Як, власне, і Україна мала б привселюдно визнати Волинську трагедію і попросити вибачення у поляків. Кучма свого часу її визнав, але тихо, упівголоса. У нашого суспільства є страх, що визнання цієї трагедії автоматично перекреслить героїзм УПА. Але якщо ми чесно розглянемо і подвиги УПА, і її гріхи, з’являться спокій і впевненість, з поля колективного несвідомого піде напруга. Каяття і спокута даються нелегко, але завжди відкривають новий шлях. А щодо героїзму — не потрібно його шукати в минулому, у нас зараз є кого героїзувати.