Вірус, страшніший за кулю

Останнім часом знову зросла кількість поранених, яких відправляють у госпіталі до Києва, Харкова та інших міст. За один лише день до Дніпропетровської обласної лікарні було доправлено 40 бійців у тяжкому стані. За словами хірургів, найчастіше зустрічаються поранення ніг, грудної клітки та абдомінальні (у живіт). Поранені втратили багато крові, кожному з них належить перенести не одну операцію.

Від вчасного переливання крові та використання препаратів з неї дуже часто залежить життя людини. Особливо на війні. Відтак тему донорської крові досить часто обговорюють на круглих столах, колегіях, засіданнях профільного комітету парламенту.

Чиновники Міністерства охорони здоров'я, керівники обласних станцій переливання крові щоразу запевняють, що жодної краплі неперевіреної крові не потрапляє до поранених та хворих. Ніде і ніколи. Служба крові, за їхніми словами, працює чітко, затверджена програма її розвитку, яка успішно виконується.

При цьому ні наукові дані, ні статистика, ні задокументовані факти не беруться до уваги. Більше того, чиновники звинувачують медиків, які проводять переливання крові пораненим прямо на полі бою, під обстрілами — мовляв, це застарілий метод, слід використовувати препарати крові.

Досвідчені хірурги стверджують, що при пораненні в ногу, якщо пошкоджена вена, людина протягом 40 секунд може втратити не лише кров, але й життя. Накладення джуту — тимчасовий захід, без переливання бійця не врятуєш.

«Лікар зобов’язаний переливати кров хворому чи пораненому, якщо це передбачено протоколом лікування, — стверджує Анатолій Тимченко, відомий трансфузіолог, професор. — Він повинен перевірити, щоб співпадала група крові і резус-фактор, а решта — не від нього залежить. Слід дивитися правді у вічі: хірурги рятують життя, але не можуть передбачити, якими будуть наслідки.

Перелили кров, врятували. А потім доведеться лікувати пацієнта від усіх хвороб, які занесли йому разом з кров’ю. Його можуть інфікувати вірусними гепатитами В і С, далі за абеткою аж до G, а також ВІЛ/СНІД, сифілісом — бо їх не визначають при тестуванні крові. Окрім того, віруси герпесу, цитомегаловірус, вірус Епштейн-Барра та десяток інших, на які взагалі кров не перевіряють. Але це не заважає відправляти її в зону АТО.

Дотепер, як і за радянських часів, донорську кров у нас обстежують за допомогою імуноферментного методу, який не дає гарантій. Я на всіх засіданнях закликаю: у зоні, наближеній до бойових дій, кров повинні досліджувати методом ПЛР — полімеразної ланцюгової реакції, який використовується у всьому світі. Лише у такому випадку можна гарантувати, що кров та препарати з неї — безпечні. Для зняття гостроти проблеми потрібно лише 4–5 лабораторій, оснащених для проведення ПЛР, у Харківській, Дніпропетровській та Донецькій (на підконтрольній Україні території) областях».

За час проведення АТО у госпіталях використали значно більше, ніж раніше, крові та її компонентів, зокрема, у Харківському — у 8 разів, в Дніпропетровському — майже утричі. Медики та волонтери розповідають про сотні випадків, коли пораненим переливали кров (напряму від донора) у військово-польових умовах, бо вивезти до госпіталю не могли по дві-три доби.

Однак отримати інформацію про те, скількох бійців врятували завдяки переливанню крові в екстремальних умовах, не змогли навіть народні депутати з парламентського комітету з питань охорони здоров’я. Чиновники МОЗ, керівництво служби крові запевняють, що жодного випадку переливання «нетестованої» крові не було зафіксовано, такої статистики у них немає. На папері немає, а в житті?!

Тисячі добровольців відгукуються на заклик здати кров для поранених в зоні АТО. Навіть недосконалий імуноферментний метод показує результати, що викликають величезну тривогу. Як заявила народний депутат Тетяна Донець, у Міністерстві оборони їй повідомили, що кількість виявлених випадків ВІЛ/СНІД зросла у десять разів, порівняно з тим періодом, коли брали кров лише у перевірених, досвідчених донорів.

В той же час у Міністерстві охорони здоров’я не бачать жодних підстав для тривоги: у Центрі контролю за соціально-небезпечними хворобами при МОЗ наполягають, що ситуація залишається стабільною і контрольованою — ВІЛ/СНІД було виявлено у 60 донорів із 32 тисяч. Певно, така ж ситуація і щодо вірусних гепатитів.

Ніхто точно не знає, скільки людей в Україні хворіють на вірусні гепатити В і С. Як відомо, це смертельно небезпечна патологія — майже у 80% випадків вона призводить до раку печінки. Сучасні методи лікування допомагають подолати хворобу, є ліки, які повертають здоров’я у 50–90% випадків, чого не було ще кілька років тому. Однак це дороге лікування, до того ж велику роль відіграє час — чим раніше буде поставлено діагноз, тим більше шансів вилікуватися. Саме тому і ведуться розмови про те, що кожен демобілізований повинен пройти обстеження на вірусні гепатити та інші небезпечні хвороби, які передаються через кров.

«Не всі знають, що чоловіка, який має таку тяжку хворобу, як вірусний гепатит С, мають право призвати на службу в армію, — розповідає Дмитро Коваль, лідер громадської організації «Зупинимо гепатит». — За інформацією Інституту інфекційних хвороб Академії медичних наук, в Україні понад 10% населення інфіковано вірусними гепатитами В і С. Це понад 4 млн людей. Багато з них, напевно, навіть і не здогадуються про свій стан, той же гепатит С часто протікає безсимптомно. Вони служать, воюють, у будь-який момент можуть стати донорами, щоб врятувати життя пораненого побратима.

Вважається, що перед відправленням на службу всі чоловіки проходять медичне обстеження. Але є знаменитий наказ Міноборони №402, виданий ще 2008 року, у якому йдеться про військово-медичну експертизу Збройних сил України. Обстеження проводиться для призовників. А що робити із мобілізованими під час АТО? Про це у наказі не згадується. Другий рік людей мобілізують — йде чергова хвиля, а їх не перевіряють ні на ВІЛ/СНІД, ні на вірусні гепатити В і С, які розповсюджуються у нашій країні, на жаль, дуже швидкими темпами.

Чиновники вперто повторюють, що на передовій не буває прямих переливань крові. Люди подають заяви до нашої громадської організації, де пишуть, що їм робили пряме переливання крові від бійців, котрі знали лиш те, що мають «універсальну» групу крові, яка «всім підходить». Пораненим доводиться чекати евакуації по кілька діб, часто трапляється, що переливання крові — єдиний шанс на порятунок. Таких випадків чимало.

Міноборони заявляє, що не може обстежувати все населення. І не потрібно. Але тих, кого призивають до Збройних сил України, кого мобілізують, — зобов'язані обстежити, зробити тестування крові.

У військовому відомстві запевняють, що в госпіталях лікуватимуть тих, хто був поранений чи захворів під час служби. А після демобілізації? Людина залишиться наодинці зі своєю проблемою. Бійці, які звернулися до нас, переконані, що вірусними гепатитами заразилися в госпіталях. Не виключено, що хтось поїхав в зону АТО, вже маючи цю хворобу. Як це довести? Необхідно тестувати кров кожного, кого відправляють на війну. Якщо людина дізнається, що хвора на вірусний гепатит, то, по-перше, не буде здавати кров як донор на полі бою, а, по-друге, подумає про своє лікування».

Вже другий рік в країні йде війна, час нарешті внести зміни до наказу №402, вважає Д. Коваль.

Його позицію підтримують і в комітеті Верховної Ради з питань охорони здоров’я. Під час обговорення цієї проблеми народні депутати не раз наголошували на тому, що Міноборони повинно у найкоротші терміни переглянути наказ №402. Слід внести зміни, які зроблять обов’язковим тестування на вірусні гепатити В і С, ВІЛ/СНІД для військовозобов’язаних під час мобілізації. Демобілізовані, які повертаються додому, також мусять пройти обстеження, перевірити свою кров. Якщо ж виявиться, що інфікування вірусними гепатитами В і С сталося під час служби, держава повинна взяти на себе витрати на лікування.

Коли і як буде реалізовані ці пропозиції — невідомо. Внести зміни до наказу можна було вже давно. Але їх неможливо виконати без додаткових коштів. Військові щоразу акцентують увагу на тому, що додаткове обстеження мобілізованих чимало коштуватиме держбюджету. За підрахунками експертів, в рамках однієї хвилі мобілізації для перевірки крові на наявність небезпечних інфекцій у чоловіків, яких відправляють в зону АТО, потрібно близько 10 млн грн. Але курс лікування вірусного гепатиту С, який називають лагідним вбивцею, за допомогою ефективних препаратів коштує 90 тис. дол. (Іноді, щоб досягти результату, потрібно пройти два курси. Але це тема іншої розмови.)

Чи візьме на себе держава витрати на лікування поранених бійців, яких інфікували вірусними гепатитами при переливанні крові? Це питання, на жаль, залишається риторичним.