Новини
Ракурс

Спецдоповідач ООН: Незаконні збройні формування мають бути розпущені та роззброєні

30 жов 2015, 15:08

Із заяви спеціального доповідача ООН Крістофа Хайнса за результатами візиту в Україну (неофіційний переклад). 


.

Я здійснив офіційний візит в Україну з 8 по 18 вересня 2015 року. Метою візиту було вивчення стану захисту права на життя в Україні, а також заходів, які вживаються для попередження протизаконних вбивств та забезпечення відповідальності, правосуддя та відшкодування в таких випадках. Під час свого візиту я мав змогу проводити зустрічі в Києві, а також поїхати в Запоріжжя, Маріуполь, Донецьк, Краматорськ, Харків та Одесу.

У відповідь на насильство на сході уряд почав, як він це називає, антитерористичну операцію, спрямовану на відновлення контролю над двома областями. Однак незважаючи на її класифікацію як антитерористичної операції, існують об’єктивні критерії збройного конфлікту. Кваліфікація конфлікту як антитерористичної операції призвела до значної плутанини як зі сторони спостерігачів і моніторів, так, у деяких випадках, і серед самих учасників з приводу того, хто в уряді керує цією війною. Це може призвести до невизначеності щодо відповідальності.

Серед комплексу заходів із виконання Мінських угод є пропозиція щодо амністії шляхом введення в силу закону, яким було б заборонено переслідування та покарання осіб у зв’язку з подіями, що мали місце у східній частині Донбасу. Підтримуючи заходи, спрямовані на деескалацію напруженості, я стурбований, що таке законодавство може сприяти встановленню безкарності за тяжкі порушення прав людини всіма сторонами. Будь-яка розроблена амністія має тлумачитися таким чином, щоб не звільняти від відповідальності принаймні за міжнародні злочини, такі, як воєнні злочини та злочини проти людяності.

Україна зобов’язалася визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду і підписала Римський статут у 2000 році, але технічні конституційні перешкоди затягнули його ратифікацію. Я розумію, що ця перешкода буде подолана у запропонованій конституційній реформі, однак тим часом вітаю той факт, що 8 вересня уряд надіслав заяву Канцелярії прокурора МКС на підставі статті 12(3) Римського статуту, що дає суду спеціальну юрисдикцію «з метою встановлення, переслідування та засудження злочинців та співучасників діянь, скоєних на території України з 20 лютого 2014 року». Прокурор МКС підтвердив, що вона порушить «попереднє провадження» з метою встановлення, чи були задоволені критерії для початку розслідування.

Стосовно застосування сили проти учасників акцій протесту на Майдані, особливо між 18 та 20 лютого 2014 року, я занепокоєний, що понад 100 людей загинуло внаслідок стрільби бойовими кулями в учасників, ймовірно, співробітниками «Беркуту» та іншими правоохоронцями. При цьому існують повідомлення про вбивство 13 співробітників міліції. Як при будь-якому застосуванні вогню на ураження, вкрай важливим є швидке, ретельне та неупереджене розслідування подій для з’ясування того, що застосування зброї було як необхідним, так і пропорційним.

Я і надалі занепокоєний тим, що адміністративні та особисті перешкоди, здається, були введені з метою не допустити або принаймні не заохочувати родини загиблих отримувати статус потерпілої сторони в суді. Водночас я вкрай стурбований повідомленнями про ступінь того, наскільки державні органи дозволяють собі як словесне, так і фізичне залякування як родин, які відвідують судові засідання, так і суддів у тих справах не тільки поза будівлею суду, але і всередині та навіть у залі судового засідання.

Особи, які тримаються під вартою, з якими я говорив, майже не скаржились на умови тримання в місцях попереднього ув’язнення. Однак деякі з них повідомили про жорстоке поводження на ранніх етапах свого тримання під вартою. Існують систематичні скарги на жорстоке поводження з боку агентів, які представляються службовцями СБУ і яких співрозмовник визначив як «недоторканних». Мені було дуже складно дізнатися від посадовців місця, в яких такі утиски могли мати місце, чи то в ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ) МВС, чи в інших місцях. Я не зміг пересвідчитися в існуванні системи з нагляду, яка могла б ефективно розслідувати будь-які порушення, які могли (навіть зрідка) трапитися, або захистити осіб, яких тримають під вартою, від них.

У той час як більшість «добровольчих батальйонів» з військової точки зору були інкорпоровані до формальних структур Збройних сил або Міністерства внутрішніх справ (Національної гвардії або іншим чином), залишається невелика кількість потенційно насильницьких озброєних груп — таких, як «Правий сектор», які, схоже, діють на власний розсуд завдяки великому рівню терпимості зі сторони влади і з повною безкарністю.

Деякі особи, з якими я зустрічався, висловили стурбованість з приводу того, що відсутність офіційних механізмів для учасників бойових дій, які підлягають демобілізації після участі в боях на сході, може сприяти розповсюдженню такого насильницького потенціалу на Україну в цілому. Особливе занепокоєння викликає рівень застосування насильства цими групами, або, частіше, погроз насильством для вчинення тиску на осіб, які притримуються іншої думки, на судову систему та інші механізми притягнення до відповідальності.

За останні 18 місяців конфлікт забрав високу людську ціну. Минулого тижня Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні (ММПЛУ) випустила свою останню доповідь про стан дотримання прав людини в Україні, оцінюючи, що в цілому близько 8 тис. осіб було вбито і понад 17 тис. поранено в ході бойових дій. Більшість цих смертей були спричинені обстрілами, які, як вбачається, з обох сторін мали невибірковий характер або здійснювалися без вжиття належних запобіжних заходів для захисту цивільного населення.

Я також стурбований повідомленнями про те, що бойові дії ведуться в тому числі із застосуванням зброї невибіркової дії: касетних боєприпасів та мін, включаючи протипіхотні міни. Україна є державою — учасницею Конвенції про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення, яка встановлює абсолютну заборону використання протипіхотних мін «за жодних обставин». Із занепокоєнням зауважу, що Україна не виконала своїх зобов’язань щодо знищення всіх запасів протипіхотних мін до 1 червня 2010 року. Відповідно до офіційних повідомлень, Україна досі зберігає понад 5 млн протипіхотних мін.

Загалом я стурбований мірою, до якої повідомлення про конфлікт інструменталізуються всіма сторонами із застосуванням механізмів, які повинні здійснювати функцію підзвітності щодо своїх власних сил. Замість того, щоб реагувати, розслідувати або переслідувати випадки невибіркових обстрілів своїми власними збройними силами, кожна сторона присвячує свій час детальній фіксації, яка заслуговує похвали, порушень іншою стороною з метою продовження протистояння в національних або міжнародних судах.

Під час бойових дій урядові сили використовують або недостатньо точну зброю, застосування якої є невиправданим в умовах високоурбаністичної та густонаселеної цивільними особами зони конфлікту, або тим, що зброя з відомим рівнем точності застосовується поза або без урахування належних стандартних операційних процедур для прицілювання.

Більше того, під час спілкування з відповідними органами я не був переконаний, що належне розслідування проводиться у разі отримання повідомлень про жертви серед цивільного населення. Відповідь, яку я отримав від деяких військових органів на запитання, коли порушується розслідування щодо повідомлень про надмірні жертви серед цивільного населення, полягала в тому, що такі випадки ніколи не трапляються, тому що існує наказ міністра оборони про те, що таке не має траплятися. Заперечення того, що проблема може існувати, робить надзвичайно складним її вирішення.

Зрозумілі труднощі, пов’язані з проведенням розслідування на територіях, які перебувають поза контролем урядових збройних сил, однак не може бути розуміння, яке очікувалося в ході багатьох моїх зустрічей, при якому ці труднощі є причиною заперечування самої можливості верифікації втрат серед цивільного населення, спричинених обстрілами, або можливості оцінки повідомлень про порушення міжнародного гуманітарного права. За конфліктом уважно стежить декілька міжнародних організацій, які публічно доповідають про випадки жертв серед цивільного населення по обидві сторони лінії зіткнення. У поєднанні з записами українських військових про застосування артилерії і можливістю зв’язатися з родинами жертв, моргами, лікарнями або іншими джерелами встановлення дійсності, уряд зможе оцінити шкоду, спричинену застосуванням ним артилерії.

Проведена таким чином оцінка шкоди не завжди буде достатньо вагомим доказом для відповідальності за можливі порушення міжнародного гуманітарного права. Однак достовірні розрахунки жертв серед цивільного населення дозволять збройним силам оцінити та зміцнити попереджувальні заходи, яких вони вживають для зменшення впливу обстрілів на цивільне населення.

Я отримав декілька повідомлень про таємне тримання під вартою, в яких особи заявляють про те, що їх тримали під вартою протягом різних періодів часу перед тим, як формально передати Пенітенціарній службі. В деяких випадках таке початкове тримання під вартою мало місце з боку посадовців, ймовірно, СБУ, в інших випадках особи були затримані членами колишніх добровольчих батальйонів. Існування невизнаних установ для таємного тримання під вартою майже повністю нівелює ефективну роботу Національного превентивного механізму секретаріату омбудсмена. Прикро, що судді та прокурори, яким у багатьох випадках надають абсолютно чіткі й достатньо серйозні докази випадків жорстокого поводження на етапі, коли особа, яка тримається під вартою, постає перед судом для формального затримання, не реагують більш серйозно для захисту її прав. Безкарність за такі насильницькі дії, яка існує в таких умовах, чітко та прямо загрожує праву на життя.

Я стурбований повідомленнями про виявлені тіла поблизу Макіївки Донецької області у вересні минулого року. В той час як деякі з цих тіл, судячи з усього, належать членам озброєних груп, які загинули в бою, деякі, за наявними повідомленнями, мали сліди страти після затримання урядовими військами. Хочу підкреслити питання відповідальності за дії добровольчих батальйонів як зараз, коли більшість із них була формально інкорпорована у Збройні сили України або Міністерство внутрішніх справ України (до Національної гвардії або іншим чином), так і на початкових стадіях конфлікту.

Я занепокоєний тим, до якої міри уряд дозволяє існування політично мотивованих незаконних збройних формувань на своїй території. Рівень співробітництва уряду з такими незаконними збройними угрупованнями з метою участі у спільних військових операціях проти спільного ворога вказує на те, що відповідальність уряду за діяння членів таких угруповань може бути навіть більш прямою. Здається, що ці «батальйони» та незаконні озброєні групи діють в умовах безкарності частково в результаті тиску, який вони чинять на прокуратуру або судову владу, якщо ті намагаються порушувати справи проти їх членів, яких ці групи вважають «патріотами».

В Україні відсутньою стала традиція відповідальності за порушення права на життя або інших прав. Підхід, який я занадто часто бачив під час своєї місії в Україні, полягає в тому, що при порушенні питання про захист прав людини кожна сторона негайно звертається до порушень іншої. Права людини використовуються як інструмент, яким атакують опонента, а не як спільна система відповідальності.

Сумна правда полягає в тому, що серйозні порушення трапляються на певному етапі в усіх суспільствах. Україна не є винятком і в певному сенсі стикається з унікальними викликами. Питання полягає в тому, як впоратися із порушеннями, які трапляються. Багато посадовців, з якими я зустрічався, зокрема в СБУ, просто заперечували те, що будь-які правопорушення мали місце, і вказували на існування законів, які відповідають міжнародним стандартам. При такому підході не варто сподіватися на прогрес. Бути реалістом, відкритим до сприйняття факту, що порушення існують, — це перший крок для їх вирішення. Другий і вирішальний крок — створення та застосування механізмів відповідальності для того, щоб впоратися з тими порушеннями.

Надзвичайно важливим є переміщення конфлікту із забудованих зон. У цьому контексті всі сторони конфлікту мають утримуватися від застосування зброї, яка не дозволяє суттєвої точності. Уряд України повинен вжити заходів для ратифікації Конвенції про касетні боєприпаси 2008 року. Усі сторони конфлікту повинні негайно припинити застосування такої зброї, яка за своєю природою є невибірковою.

Усі існуючі незаконні добровольчі збройні формування мають бути розпущені та роззброєні.

Необхідно встановити незалежну систему нагляду за поведінкою усіх, хто виконує правоохоронні функції, зосередивши особливу увагу, зокрема, на повідомленнях про жорстоке поводження зі сторони СБУ. Цей механізм повинен бути уповноважений проводити розслідування щодо підозр про неофіційні місця тримання під вартою, включаючи комплексні повноваження щодо проведення обшуків на військових об’єктах та об’єктах СБУ.

Судді та інші посадові особи суду мають бути захищені від залякування.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter