Кримінальна відповідальність за пособництво державі-агресору

Набрання чинності

Закон від 14 квітня 2022 р. № 2198-IX набрав чинності 23 квітня 2022 р.

Проєкт Закону №7186 від 21.03.2022 був зареєстрований у Верховній Раді 21 березня 2022 р. А вже 24 березня 2022 р. закон було прийнято Верховною Радою України. Однак Президент України застосував вето до цього закону. Пропозиції Президента України були враховані 14 квітня 2022 р.

Суть змін

Законом, зокрема, Розділ І Особливої частини Кримінального кодексу України (далі – КК) доповнено статтею 111-2 «Пособництво державі-агресору», в якій визначено такі форми злочину:

1. реалізація рішень держави-агресора, збройних формувань чи окупаційної адміністрації держави-агресора («реалізації дій» не може існувати, бо це тавтологія. Реалізація рішень дорівнює діям на виконання рішень);
2. підтримка рішень або дій держави-агресора, збройних формувань чи окупаційної адміністрації держави-агресора;
3. добровільний збір або підготовка та передача матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням або окупаційній адміністрації держави-агресора;
4. добровільна передача матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням або окупаційній адміністрації держави-агресора.

Допущена законодавцем стилістична помилка («добровільного збору, підготовки та/або передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам») не дозволяє визнавати збір, підготовку та передачу активів трьома окремими формами злочину. На відміну від конструкції «передача… активів… представникам», неясно, що мають означати слова «збір… активів… представникам» та «підготовка… активів… представникам». Таким чином, відповідальність може наставати лише за передачу активів, якій передують їх збір або підготовка, чи тільки за передачу таких активів. Вжиті сполучники «та/або» не заперечують такого тлумачення.

Обов’язковими ознаками кожної із чотирьох наведених форм злочину є:

а) прямий умисел (він пояснюється спрямованістю дій та наявністю мети);

б) спрямованість дій суб’єкта на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора;

в) мета – завдання шкоди Україні;

г) вчинення злочину особою належності до будь-якого громадянства (чи без громадянства), за винятком громадян держави-агресора – як негативна ознака.

З другої і третьої ознаки випливає, що добровільність дій суб’єкта стосується усіх без винятку форм цього злочину, а не лише двох із них.

Особливості дії закону

Виходячи з положень статей 6–8 і ст. 111-2 КК, настає відповідальність за діяння, передбачені ст. 111-2 КК, вчинені як в Україні, так і за її межами іноземцем, крім громадянина держави-агресора,та особою без громадянства.

Оскільки закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, не має зворотної дії в часі (ч. 2 ст. 5 КК), то не несуть відповідальність за діяння, передбачені ст. 111-2 КК, особи, які вчинили їх до 23 квітня 2022 р.

Проте, починаючи з 15 березня 2022 р., несуть відповідальність, зокрема:

• громадянин України – за публічні заклики до підтримки рішень чи дій держави-агресора, збройних формувань або окупаційної адміністрації держави-агресора (за ч. 1 ст. 111-1 КК «Колабораційна діяльність»);
• іноземці, особи без громадянства та громадяни України – за передачу матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора (зач. 4 ст. 111-1 КК).

Громадяни України за вчинені до 15 березня 2022 р. реалізацію рішень чи дій держави-агресора, збройних формувань або окупаційної адміністрації держави-агресора, добровільний збір, підготовку чи передачу матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням або окупаційній адміністрації держави-агресора – несуть відповідальність як за надання іноземній державі або її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, тобто державну зраду (ст. 111 КК). Особи, які не є громадянами України, можуть нести відповідальність за ч. 5 ст. 27, ст. 111 КК як пособники у вчиненні державної зради в цій формі.

Значення деяких термінів, застосованих у ст. 111-2 КК:

1) держава-агресор – РФ (див.: постанова ВР від 27.01.2015 р. №129-VIII «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором», Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. №64/2022, затверджений Законом від 24.02.2022 р.);

2) збройні формування держави-агресора – збройні сили, прикордонні війська, війська цивільної оборони, внутрішні війська («росгвардія»), федеральна служба безпеки, служба зовнішньої розвідки, органи державної охорони, військова прокуратура, військові слідчі органи слідчого комітету РФ, федеральний орган забезпечення мобілізаційної підготовки органів державної влади РФ, військові підрозділи федеральної протипожежної служби, спеціальні формування, створювані у воєнний час (див. ст. 2 закону РФ «Про військовий обов’язок і військову службу» в редакції від 13 грудня 2021 р.);

3) окупаційна адміністрація держави-агресора – будь-які квазі-органи влади, створені РФ на окупованих територіях України;

4) завдання шкоди Україні – завдання Україні політичної, економічної, екологічної чи будь-якої іншої шкоди;

5) рішення держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора – політичні заяви, закони, укази, постанови, накази, розпорядження та інші відповідні рішення, що приймаються органами влади РФ, командуванням її збройних формувань, окупаційною адміністрацією;

6) дії держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора – будь-які дії вказаних суб’єктів, вчинені повністю чи частково на виконання зазначених рішень;

7) реалізація рішень та/або дій – здійснення, втілення у життя (може стосуватися виключно рішень, бо «реалізація дій» – це тавтологія);

8) підтримка рішень та/або дій – сприяння, надання моральної, матеріальної чи іншої допомоги, вираження солідарності з діями чи рішеннями держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, висловлення симпатії їм, виступ на захист зазначених рішень чи дій;

9) добровільний – здійснений з власного бажання, без фізичного та психічного примусу;

10) матеріальні ресурси – речові запаси чого-небудь, які можна використати в разі потреби;

11) активи – частина господарського балансу, що відображає на певну дату всі матеріальні цінності, кошти й боргові вимоги, належні підприємству чи установі (наприклад, Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» визначає активи як кошти, у т.ч. електронні гроші, інше майно, у т.ч. виробниче обладнання, будівлі та споруди, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар, меблі, природні ресурси, майнові та немайнові права);

12) збір – взяття з різних місць чи від різних осіб;

13) підготовка – приготування для передавання чи для використання, вироблення запасів;

14) передача – вручення, передавання у власність чи користування.

Відмежування від суміжних кримінальних правопорушень

1) Реалізацію рішень держави-агресора, збройних формувань чи окупаційної адміністрації держави-агресора (ст. 111-2 КК) слід відмежовувати від надання іноземній державі, або її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України (ст. 111 КК). Проте, оскільки всі ознаки цих злочинів збігаються, тут має місце не конкуренція, а колізія норм. Її треба вирішувати за правилами розв’язання темпоральних колізій. Наразі таких законодавчо встановлених правил ще немає, але у ч. 4 ст. 58 («Подолання колізій під час застосування нормативно-правового акта») проєкту Закону «Про правотворчу діяльність» (реєстр. №5707 від 25.06.2021 р.), прийнятого 16.11.2021 р. за основу, передбачено, що у разі виявлення колізії між положеннями різних нормативно-правових актів, які мають однакову юридичну силу, застосовуються положення нормативно-правового акта, що набрав чинності пізніше. Це положення ґрунтується на юридичній традиції.

Таким чином, оскільки обидва цих закони регулюють одне питання, до того ж злочин, передбачений ст. 111-2 КК, є менш тяжким, то відповідно до правил, визначених у ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК, застосуванню підлягає більш новий закон, тобто ст. 111-2 КК.

2) Підтримку рішень або дій держави-агресора, збройних формувань чи окупаційної адміністрації держави-агресора (ст. 111-2 КК) слід відмежовувати від передбачених ст. 111-1 КК злочинів у формах участі в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території, публічних закликів до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території  (ч. 5), організації та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України, активної участі у таких заходах (ч. 6), а також від виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України чи глорифікації її учасників (ст. 436-2 КК).

Як і в попередньому випадку, тут мають місце не конкуренція, а колізія норм, яку в усіх цих ситуаціях слід вирішувати на користь статті 111-2 КК, яка набрала чинності пізніше за статті 111-1 і 436-2 КК.

3) Добровільний збір або підготовку та/або передачу матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням або окупаційній адміністрації держави-агресора (ст. 111-2 КК) слід відмежовувати від передачі матеріальних ресурсів збройним формуванням держави-агресора (ч. 4 ст. 111-1 КК). Якщо йдеться про передачу матеріальних ресурсів збройним формуванням держави-агресора, то має місце знову ж колізія норм, яку так само слід вирішувати на користь статті 111-2 КК.