Приватизаційні провали влади

12 травня цього року Кабінет міністрів України затвердив список із понад 300 державних об’єктів, що підлягають приватизації. У 2015 році планували продати державні пакети акцій різних компаній на суму 17 млрд грн. У червні 2015 року президент Петро Порошенко заявив, що приватизацію в країні слід продовжувати: з 1,8 тис. держпідприємств для України життєво необхідні близько 200.

Тепер озвучимо цифру свіжішу — за перші три квартали поточного року надходження до бюджету від приватизації становили 126,8 млн грн. Іншими словами, план виконано на 0,7%. З огляду на таку картину Кабмін у жовтні продовжив план приватизації на рік. Тепер від приватизації планують отримати вже 30 млрд грн. Невиконання існуючих планів пояснюють тим, що «уповноважені органи управління держвласністю» гальмують процес передачі Фонду держмайна активів для приватизації, передбачених травневою постановою №271. Нагадаємо також, що приватизація провалилася і минулого року, коли з планованих 17 млрд грн отримали тільки 466 млн грн. Знову спливає магічна для України цифра 17. Небезпека використання цієї цифри і далі переслідує нашу країну через прийдешню комбінацію — 2017.

Що таке ці міфічні «органи управління держвласністю», звичайній людині не зрозуміти. Насправді це міністерства, на балансі яких перебуває названа власність.

Керівник провідного серед них — Міністерства економічного розвитку — Айварас Абромавічус заявив наприкінці жовтня на українсько-німецькому діловому форумі, що велика приватизація 2016 року розпочнеться з продажу одного з найбільших підприємств із виробництва хімічної продукції — Одеського припортового заводу. Невелику частину акцій планують розмістити на фондовому ринку (такі спроби робилися неодноразово), але основний пакет — продати на конкурсній основі.

Одеський припортовий завод (м. Южне, Одеська область) — другий за величиною виробник аміаку і карбаміду і третій — з випуску азотних добрив в Україні. Підприємство також здійснює перевантаження хімічної продукції, що надходить із країн СНД, на експорт. Завод є монополістом на загальнодержавному ринку спеціалізованих послуг із прийому, охолоджування і перевантаження аміаку. Зараз вперше за багато років ОПЗ працює на повну потужність. У нинішньому році, за перші три квартали, завод на третину збільшив випуск продукції порівняно з аналогічним періодом 2014 року. Крім того, якщо аналогічний період минулого року закінчився із збитком у понад 200 млн грн, то нинішній приніс прибуток на таку ж суму. До бюджетів різних рівнів перераховано майже 270 млн грн. Сировиною для цього заводу є газ, що купується сьогодні не тільки в Україні, але й інших країнах — в Австрії, Угорщині, Словаччині. У листопаді ОПЗ завантажений більш ніж на 50% за давальницькими схемами.

Сьогоднішнє припинення приватизації цього об’єкта прем’єр-міністр Арсеній Яценюк пояснює недосконалістю процесу приватизації й відсутністю нової оцінки. Це ще один варіант пояснення провалу діючих планів. Як тут не згадати Верховну Раду, яку виконавча влада постійно звинувачує у неприйнятті необхідних для цього законів. Такі звинувачення й геть замикають коло існуючих непереборних складнощів. Нагадаємо, що в кризовому 2009 році Одеський припортовий завод хотів купити за 625 млн дол. Ігор Коломойський. Вже перемігши в оголошеному конкурсі, структури олігарха не змогли довести справу до кінця через позицію діючих у ті часи чиновників. Ця сума сьогодні дорівнювала б 14 млрд грн. Подивимося, які цифри нинішні представники влади озвучуватимуть під час реалізації цього об’єкта. Адже за останній час суми називалися різноманітні — від 500 млн дол. до 1 млрд дол.

* * *

Ми поговорили про долю великого об’єкта, навколо якого роками ламаються списи. Але українська картина матиме набагато яскравіший вигляд на прикладі абсолютно пересічному. Наприкінці третього кварталу цього року ФДМУ провів заключний етап реалізації ВАТ «НДІ електромеханічних приладів».

У березні 2015 року Кабмін вилучив цей майновий комплекс із переліку об’єктів, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Це було пов’язано з тим, що успішне за часів СРСР підприємство сьогодні повільно вмирало, довгі роки не працюючи за основним фахом і не отримуючи ні підтримки держави, ні комерційних замовлень. Підприємство, демонструючи хронічну збиткову діяльність, було боржником до бюджету та по заробітній платі. Наприкінці вересня на конкурсній основі цю юридичну особу було продано за 16 млн грн — разом з усіма наявними боргами.

Згідно з умовами продажу, покупець протягом п’яти років повинен вкласти ще 31 млн грн і запустити підприємство. Основні потужності покупця (а це великий виробник вентиляційного обладнання) розташовані в Боярці Київської області й займають там цехи площею 60 тис. кв. м. У компанії працює понад 2 тис. осіб.

Проте вже через тиждень, 7 жовтня, головний військовий прокурор України Анатолій Матіос на своїй сторінці в соцмережі заявив про справу щодо факту продажу стратегічного об’єкту. Основні прокурорські аргументи такі:

1. ДП «НДІ електромеханічних приладів» — це головне підприємство із розробки та виготовлення засобів супутникового зв’язку військового призначення та компонентів для українського «джавеліна» — протитанкової ракети «Стугна».

2. Це не просто фірма, а «це 7 га землі у Святошинському районі Києва, це вартість об’єктів у 122 млн грн».

Спробуємо по пунктах розібратися в цій ситуації, оцінивши вагомість прокурорських претензій.

НДІ електромеханічних приладів ніяк не може бути «головним підприємством із розробки засобів супутникового зв’язку». Це структура, що планомірно підходить до процесу банкрутства, держава забула про неї років п’ять тому. Без державного контролю почався процес розкладу — скоротився штат працівників, перестали платитися податки і заробітна плата, не надходять замовлення, окремі приміщення почали занепадати, інші керівництво роздало в оренду незрозуміло кому і на яких умовах. Наприклад, на території НДІ розташований триповерховий публічний розважальний комплекс «Корвет» із саунами, російською лазнею і дискотекою з еротичним шоу.

Що стосується «військового призначення» НДІ, то всі розробки — це люди і технології. Діяльні співробітники давно розбіглися з напівмертвої фірми, забравши з собою весь досвід і знання, а верстати совкових часів і будівлі з вибитими шибками, де вони встановлені, не представляють особливої цінності. Є й інші споруди, що використовуються для зовсім сторонніх цілей і належать цьому НДІ, але користувачі подібних приміщень просто повинні почати платити орендну плату новому власнику. Якщо говорити про науку і технології, то за цим НДІ не зареєстрований жоден чинний патент або затребувана розробка.

Тепер поговорімо про «7 га землі у Святошинському районі Києва» на суму 122 млн грн. Слід думати, що якби підприємство було продано за 122 млн, то ніяких проблем у нових покупців не виникло б, а розробки українського ВПК не постраждали б. Виходить, якби заплатили більше і за правильною схемою, то угода мала б легітимність. Слід нагадати, що за 16 млн грн були придбані права на володіння юридичною особою, будівлі та споруди, а також борги НДІ. Земля ж як належала, так і належить місту. Власник об’єкта земельне питання з містом мав вирішувати після завершення угоди. Це стандартний спосіб реалізації майна. Отже наміри скасувати угоду з продажу підприємства — це або брехня, або дурість, або незнання реалій сьогоднішнього дня.

У старій історії з Одеським припортовим заводом і в нинішньому детективі з НДІ є ще один цікавий момент. ОПЗ — це величезні гроші, за вплив на них боролися і боротимуться значні сили. Київський НДІ — зовсім незначний і пересічний об’єкт, що сплив на поверхню внаслідок якогось водевільного скандалу. Масштаби і методи боротьби, ціна і перспективи реалізації проектів говорять про рівень учасників і в першому, і в другому випадку.

Одна з основних ідей приватизації полягає в якнайшвидшому налагодженні роботи держпідприємств і ліквідації катастрофічних наслідків бездарного державного управління структурами, які не приносять прибутку. Останні події демонструють, що держава не тільки не вміє управляти своїми активами, але навіть не може організувати їх продаж. Перенесення термінів реалізації державних об’єктів виразно суспільству не пояснено, як і не вказані винні у зриві цих термінів. Влада красиво описує плани на майбутнє, навіть не намагаючись винести уроків із минулих провалів.