Новини
Ракурс

Війни Путіна: логіка агресора

3 гру 2015, 08:47

Про те, що стало причиною знищення російського бомбардувальника Су-24 турецькими ВПС, як будуватимуться подальші відносини Кремля та Туреччини, чи впливає блокада Криму на прозріння «путінофілів», а також про те, чи відкриється внутрішній фронт в Росії проти Путіна, розмірковували Ілля Пономарьов, депутат Державної думи РФ, змушений перебувати у вигнанні в США (єдиний, хто проголосував проти анексії Криму), і Олександр Самарський, заступник керівника Центру дослідження Росії, екс-посол України в Ісламській Республіці Іран.

Loading...

І. Пономароьов: «Інцидент у Туреччині потрібний був і Путіну, і Ердогану. Ердоган щойно пройшов через горнило парламентських виборів, його партія змогла відновити більшість у парламенті величезними зусиллями. У такій ситуації лідеру потрібно нарощувати рівень суспільної підтримки. На військовому зовнішньо-політичному полі робити це найлегше.

Територія, де стався інцидент зі збитим літаком, населена так званими сирійськими туркменами (племена етнічних турків). Коли російська авіація почала бомбити ці території, Ердоган неодноразово попереджав РФ (дипломатичними каналами, двічі викликали російського посла — тобто, всіма можливими способами), що Туреччина буде змушена так чи інакше реагувати. Росія ігнорувала. Якщо Путін пішов на ескалацію, йому це було потрібно. Навіщо? Туреччина — член НАТО. Логіка будь-якого агресора — безперервне підвищення градуса. За цією логікою, рано чи пізно Росія повинна була вступити у відкритий конфлікт із Альянсом. Було продемонстровано, що решта країн НАТО не готові заступатися за одного зі своїх членів. Туреччині висловили підтримку, але позаяк порушення мало технічний характер, розбирайтеся самі. Хоча, згідно правил НАТО, є всі підстави вважати, що стався військовий конфлікт із Альянсом (виходячи зі ст. 4, 5). Це репетиція того, що може статися, наприклад, у країнах Балтії.

Путін позиціонує себе як єдиного альфа-самця, який має змогу робити рішучі кроки й ухвалювати рішення, а всі інші лідери озираються на думку своїх виборців, змушені бути обережними. Це викликає серед певних верств населення неабияку симпатію. Маніпулюючи громадською міжнародною думкою, Путін вкинув історію про те, що Туреччина є покупцем нафти з ІДІЛ. Ердоган не забарився з відповіддю: якщо доведете — я піду у відставку. Історія з нафтою — очевидна брехня. Але це та брехня, яку неможливо ні спростувати, ні довести. Вважаю, що подібними заявами Кремль показує, що в цьому протистоянні готовий іти до кінця.

Невідомо, наскільки далеко може зайти Туреччина. Якщо подивитися на торговий баланс між Туреччиною і Росією, то РФ продає в цю країну набагато більше, ніж Туреччина купує. Це означає, що якщо Туреччина вводить симетричні санкції й перестає купувати в Росії, то збиток для російської економіки становитиме величезну суму. Інша справа, що Туреччина купує енергоносії, але технічно країна від них може відмовитися — є катарський газ, поставки з Азербайджану.

Думаю, це перша ластівка у протистоянні Росії та НАТО. Нещодавно мав можливість розмовляти з вищим генералітетом організації. Альянс згадав, що свого часу створювався для протистояння з СРСР. Настрій генералів такий: потрібно перестати займатися дурницями й перейти до прямих обов’язків. Це тривожно. У Росії є ядерна зброя. Щур, загнаний у глухий кут, має звичку нападати. Сьогодні ніхто не може дати гарантій, що ця людина в Кремлі залишатиметься в рамках традиційних озброєнь».

О. Самарський: «Мета Путіна, як мені здається, перебудова світового порядку — Росія як держава, з якою всі рахуються і яка має хоча б блокуючий голос у вирішенні зовнішньополітичних проблем світового устрою. Сьогоднішня ситуація показує, що Росії залишається тільки блеф і підвищення ставок. Пам’ятаєте вислів «всяка влада розбещує, абсолютна розбещує абсолютно»? Маючи майже необмежену владу в самій Росії, Путіну хочеться перенести абсолютні можливості в зовнішню політику. Однак тут відбувається збій.

Ситуація зі збитим літаком складна, проте репутаційні втрати Путіна набагато вищі, ніж Ердогана. Збитим літаком Туреччина як країна НАТО показала, що готова застосувати силу, перейшла так звану червону межу — Росію чіпати не можна, інакше буде погано. Що ми бачимо у відповідь? Нічого. Крім невиразних половинчастих санкцій на туристів, продукти, постійне повторення мантри «нехай Туреччина вибачиться». Тобто, Росії можна протиставляти силу, і за це майже нічого не буде. Цей конфлікт коли-небудь мав статися. Швидше за все, Путін зовсім не розраховував на такий розвиток ситуації.

Скільки б ми не критикували позицію НАТО, вона виявилася набагато чіткіше вираженою, ніж військового блоку, очолюваного Росією (ОДКБ): Назарбаєв запропонував вихід — давайте миритися. Це ще раз говорить про те, що зовнішньополітичні позиції Росії дуже слабкі. Дурних воювати з НАТО немає. НАТО, якого так бояться в Кремлі, створено в 1949 році. ОДКБ, як пострадянська альтернатива НАТО, — в 1992 році. ОДКБ складається з шести країн, чиї армії, м’яко кажучи, не можуть становити загрози. За останні роки з ОДКБ вийшли три країни. НАТО складається з 28 країн, ще п’ять стануть членами найближчим часом. Військовий потенціал цих країн у кілька разів перевершує російський, а за деякими видами озброєння — в десять і більше.

Говорячи про можливість застосування Росією ядерної зброї, хотів зазначити, що будь-яку загрозу потрібно аналізувати в двох аспектах: можливості та ймовірності. З моєї точки зору, ймовірність застосування ядерної зброї не настільки велика. Ми маємо справу з певним блефом, спробою залякати і натиснути, компенсувати відсутність інших способів впливу ядерною грою. Про ядерний потенціал Росії кажуть, що як мінімум 50% ракет вибухнуть там, де вони є. Світу, однак, від цього легше не буде.

Судячи з реакції Путіна на збитий російський літак, цей політик не настільки відчайдушний, як про нього говорять. Мені здається, обидві сторони не готові до ескалації конфлікту. Сама Росія не готова припинити постачання газу до Туреччини. Для Росії це не тільки гроші, але й репутаційні втрати, ще один доказ того, що для Москви енергетичні носії — насамперед засіб вирішення політичних питань. Думаю, протягом кількох років Туреччина зможе отримувати газ із Ірану. Очікую, що Іран витіснить російський газ із європейського ринку. Час працює на нас, на Україну, потрібно ним грамотно розпорядитися».

Що виграє Україна від протистояння Туреччини та Росії?

І. Пономарьов: «У тактичному плані Україна виграє. Найголовніше — це кримське питання. До Криму велика частка продовольства йшла через Туреччину, набагато більше, ніж той потік, який блокується активістами на перешийку. Якщо ці поставки припиняться, для Криму це буде великим ударом. Блокада Криму, з моєї точки зору, — продовження Майдану: коли влада не в змозі запропонувати суспільству виразної стратегії, окремі люди беруть ініціативу в свої руки».

О. Самарський: «Ця ситуація грає на руку Україні. Створяться умови для балто-чорноморського пояса, тіснішого політичного і, можливо, військового співробітництва між Україною і Туреччиною. НАТО не воюватиме за Україну, точно так само, як і країни Балтії сумніваються в цьому. Найголовніше — нам давно пора перестати оглядатися на Захід. Потрібно виходити з власних інтересів».

Чи вплине енергетична блокада Криму на імідж Путіна?

І. Пономарьов: «На жаль, населення не бачить причинно-наслідкових зв’язків. Поки воно бачить «героїчні» зусилля з боку Путіна щодо вирішення проблеми. Це додасть очок керівникові, який її вирішив. Якщо ж блокада затягнеться, то очок поменшає».

О. Самарський: «Не забуваймо відомого «цар-батюшка хороший, та бояри погані». Ця схема працює і з Кримом. Путін навряд чи виявиться серед винних: місцеві все розікрали, корупція і т. д. Наразі чимало кримчан вже звинувачують владу (поки що в особі Аксьонова та Ко) в тому, що вони за півтора року нічого для Криму не зробили. Кожен наступний день без світла як мінімум не сприяє зниженню невдоволення і підвищенню любові до влади.

Найболючіше питання: позиція України. У нас немає стратегії дій щодо окупованої території. Будь-яка торгівля з окупованою територією є стимулюванням загарбника для нових агресивних дій. Якщо міністр енергетики каже, що потрібно постачати електроенергію в Крим тому, що ми заробляємо на цьому! Без світла залишилися звичайні жителі, але військові частини в Криму зі світлом. Тобто, поставляючи електроенергію в Крим, ми в першу чергу забезпечуємо нормальне функціонування армії агресора. Це незбагненно!»

Градус агресії

О. Самарський: «Гарячими точками, де найбільш імовірне додання Росією зусиль зі вкидання в тліюче багаття вугілля для заробітку додаткових бонусів, є, по-перше, все та ж Сирія. Однак воювати на кілька фронтів важко, час грає проти Путіна. По-друге — тероризм. Можна очікувати нових терористичних актів у Європі.

Хочу звернути увагу, що в російських ЗМІ розпочала тиражуватися інформація про те, що Україна є ворогом ІДІЛ. Не виключаю, що під ці посили маскують підготовку терористичних актів у нашій країні, які здатні дуже сильно вплинути на внутрішньополітичну ситуацію. Великий теракт — і винне буде керівництво держави, наслідки можуть бути непередбачуваними».

І. Пономарьов: «З агресором неможливо домовитися, його можна зупинити тільки силою. Не існує прикладів в історії, щоб це відбувалося інакше. Світова історія показує, що люди короткозорі, не розуміють, що може відбуватися. Наприклад, у серпні 1939 року ніхто не вірив, що почнеться війна».

Ймовірність внутрішнього фронту в Росії

І. Пономарьов: «Росією прокотилася хвиля масових протестів, одні з наймасовіших і найсерйозніших протестів за останні десять років. Проте опозиція цього не використовує. Навальний просто відзначився. Щойно єдиний російський опозиціонер з Пітера Сергій Гуляєв узяв участь в акції далекобійників, його одразу ж пов’язали.

Я б поки не надавав цим протестам величезного значення. Поки це дзвіночки, чергова упущена можливість для опозиції зайнятися речами, які справді хвилюють людей. Влада почне сипатися в той момент, коли виникне елітна група, яка виступить проти. Однак для цього повинні зникнути надії, що з Заходом можна домовитися.

Від України багато що залежить. Якби країна стала прикладом успішних реформ, тоді Заходу пожертвувати Україною було б набагато складніше. Для успіху позитивних перетворень в усьому світі сьогодні критично важливо, щоб Україна стала успішною».

Підготувала ОКСАНА ШКЛЯРСЬКА


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter