Фінансові зобов’язання місцевих бюджетів неспівмірні з можливостями

Проекти законів щодо узгодження норм Бюджетного кодексу зі змінами до галузевого та податкового законодавства та стабілізації фінансового стану держави й удосконалення соціальної політики (№3628, 3629) — серед тих проектів законодавчих змін, які будуть представлені сьогодні на позачерговому пленарному засіданні як засадничі щодо реалізації курсу фінансової та бюджетної децентралізації.

У цьому контексті дуже дивний вигляд мають положення поданих урядом законопроектів, а саме:

— єдиний податок, який у повному обсязі спрямовувався виключно до місцевих бюджетів та надходження від якого використовувались у регіонах тепер у 25-відсотковому розмірі від загального розміру стягнень, стане джерелом наповнення державного бюджету;

— на обласні та районні місцеві бюджети перекладається половина витрат на фінансування видатків професійно-технічних училищ та закладів освіти І-ІІ рівня акредитації;

— перелік видатків місцевих бюджетів поповнюється гарантованими державою компенсаціями, пільгами, допомогою, субсидіями (проїзд у громадському транспорті, купівля ліків, телефонний зв’язок);

— передбачені законодавством міжбюджетні трансферти з державного бюджету місцевим бюджетам на освіту, охорону здоров’я, підготовку кадрів розподіляються за власними, часом сумнівними рішеннями Кабінету міністрів України.

Передбачені фінансові зобов’язання для місцевих бюджетів, у тому числі щодо виконання гарантованих державою функцій соціального захисту та соціального забезпечення громадян, не співрозмірні з фіскальним потенціалом місцевих бюджетів. Крім того, відсутність узгодженого розподілу повноважень та зобов’язань регіонів жодним чином не стимулює органи місцевого самоврядування до збільшення власної доходної бази місцевих бюджетів й забезпечення фінансової самостійності територіальних громад.

Цікавинкою проекту, яка за відсутності чіткого механізму цілком може мати корупційні наслідки, є передбачена можливість за рахунок програм допомоги ЄС та інших міжнародних організацій й донорських установ додатково фінансувати заробітні плати бюджетників. Не хотілося б, щоб якийсь створений фонд, допомагаючи окремим бюджетним установам чи державним органам, мав виключне право на отримання ліцензій, дозволів та інших преференцій.

Сумно, що у поданих засадничих законопроектах щодо бюджетної реформи не зроблено спроби відобразити хоча б якісь наміри планування на середньостроковий період, а насправді їх пропозиції не мають жодного відношення до стабілізації фінансового стану держави. Активна економічна політика уряду проявляється хіба що в збільшенні податків, зборів, акцизів та значному скороченні встановлених законом розмірів соціальних виплат.