Законопроект про правосуддя — як стати господарем судової влади

22 грудня 2015 року о 13.33, не приходячи до тями, народні депутати підтримали проект постанови парламенту про направлення проекту закону №3524 про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) до Конституційного суду.

Нагадаю, що зазначеним проектом ліквідується принцип законності при здійсненні правосуддя, ліквідується загальна судова юрисдикція, прибирається недоречне згадування про Україну в тексті Конституції в назвах Верховного суду та генерального прокурора, учасники судового процесу позбавляються права на оскарження судових ухвал окремо від рішення суду тощо.

Цю незламну беліберду підтримав 291 народний депутат. Годі й казати, що на весь зал знайшлося лише дев’ять проти та тринадцять утримались. Решта — одностайно, на ура, як на радянських партійних зборах.

Перечитуючи стенограму, інколи дивуєшся: що вони верзуть? Наприклад, депутат Ляшко: «Але питання змін до Конституції — це ключове, я наголошую, це ключове питання майбутньої нашої країни. Адже якщо ми не матимемо незалежного правосуддя, в цій країні не буде інвестора, тут не буде сприятливого інвестиційного клімату. Ніхто сюди не принесе своїх грошей, коли знатимуть, що підуть у якийсь районний суд, відіжмуть бізнес, відіжмуть гроші, заберуть власність».

В мене інше запитання: якщо суд не керуватиметься законністю, чи стане від того легше інвестору? До чого він буде апелювати в суді, коли будуть віджимати його бізнес та гроші? До якогось там закону?

Україна стрімко рухається за траєкторією, де початковою точкою було верховенство закону, через протиставлення принципу законності та принципу верховенства права, до кінцевої точки — верховенства суду і ширше — влади. Втім, усі ці засадничі принципи мало кого турбують, хіба що викладачів права та видавців підручників, бо тепер їм доведеться перевидавати їх наново. Те, що клерки Адміністрації президента понаписували в проекті №3524, є результатом їх вродженої криворукості, а не злого умислу. Упевнений, вони навіть не розуміють, що накосячили.

Коли вони викреслювали слово «Україна» з тексту Конституції, то керувалися не новими правовими гіпотезами, а просто скорочували кількість букв, бо так коротше писати, а через оте слово речення стають довшими. Пригадуєте Вінні-Пуха? «Довгі слова мене засмучують!»

Хлопці не розуміють, що просто Верховного суду бути не може. Не може бути суд свій власний, як казав кіт Матроскін. Суд обов’язково чийсь. Залишилось уточнити — може, це Верховний суд Грузії? Чи МВФ? Або ж Ради брюссельских комісарів? Відповідь є: це Верховний суд Адміністрації президента. Як і генеральний прокурор.

Завуальований зміст проекту передбачає новий перерозподіл формальних повноважень та неформального впливу на формування кадрового складу і діяльність судової влади та прокуратури.

Почнімо наш огляд із прокуратури, бо вона є жертвою безперервного реформування другий рік поспіль. Спочатку її збиралися знищити під нуль, і тому ліквідували Розділ VII «Прокуратура», ст. 121–123 Конституції. Потім вирішили, що в господарстві усе знадобиться, і дописали в проекті №3524 нову статтю 131-1 про прокуратуру, яка є недолугим і неточним переписуванням ст. 121–123 чинної редакції в одну купу.

Наразі прокуратура здійснює, відповідно до ст. 121 Конституції, дві представницькі функції та три наглядові:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних із обмеженням особистої свободи громадян;

5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Із цих функцій п’ята — нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина — фактично знищена.

Що пропонується тепер (ст. 131-1):

1) підтримання публічного обвинувачення в суді;

2) організація і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;

3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Що це за «публічне» обвинувачення? Прокурор діє виключно від імені та в інтересах держави, а не «публіки». Обвинувачує держава, а не публіка — тобто громадськість, народ. Другий пункт — це взагалі «сумбур замість музики».

По-перше, прокурор не організовує слідство — слідство організовує слідчий органу досудового розслідування відповідно до розподілу підслідності за ст. 216 КПК України. Прокуратура взагалі не повинна здійснювати слідство за жодною статтею Кримінального кодексу України — вона це робить «тимчасово» на підставі закону №771-VIII від 10 листопада 2015 року, який має абсурдну назву: «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рекомендацій Європейського Союзу з виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно уточнення підслідності органів досудового розслідування». Спочатку я думав, що це застільний тост, потім — що це цитата з виступу на політичному ток-шоу. Виявилося — назва закону. Це ж анекдот — яке відношення розподіл підслідності кримінальних справ має до безвізового режиму?

Запевняю, що до завершення збройного конфлікту на Сході, за умов наявності сотень тисяч внутрішніх переселенців та неконтрольованих східних кордонів ніхто і ніколи не надасть Україні безвізового режиму. Це абсурд.

Другий пункт не кращий за перший: навіщо прокуратура наглядатиме за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку? Наразі чинна редакція ст. 121 Конституції дає чітку відповідь: прокуратура наглядає за додержанням законів при проведенні отих самих негласних та слідчих і розшукових дій. Іще раз для тих, хто в танку: за додержанням законів! Нам пропонується наглядати просто: з цікавості, за додержанням вказівок начальства тощо. Тобто, простою мовою, бути «смотрящими».

І знову «реформи» за рахунок звуження гарантій прав людини: ліквідовано нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних із обмеженням особистої свободи громадян.

З метою «посилення» ролі прокуратури пропонується збільшити строк повноважень генерального прокурора з п’яти років до шести, але обмежити відсидку в цьому кріслі одним терміном. Парламент позбавлено права звільнити генерального прокурора шляхом оголошення йому недовіри. І це правильно. Навіщо метати стріли обурення в слугу, коли слід адресувати претензії до його господаря?

Перейдімо нарешті до залишків правосуддя. Після тих юридичних збочень, що вже були описані, можна було б ставити крапку, гасити світло, забити цвяхами дошки на вході в суди і написати «Усі пішли на фронт боротьби верховенства права над законом». Але головне призначення проекту №3524 інше — зробити суди повністю керованими та підконтрольними, усунути народ в особі парламенту від найменшого контролю над призначенням та звільненням суддів із посад. По суті зробити президента головою та господарем судової влади.

Натепер діє змішана модель формування суддівського корпусу: президент призначає суддів вперше на п’ять років, і вони можуть працювати лише в судах першої інстанції. На безстроковий термін суддів призначає Верховна Рада. Зауважу: в апеляційних, касаційних та у Верховному суді мають право працювати лише судді, призначені безстроково. Ця модель, попри очевидні недоліки, має необхідний баланс інтересів та забезпечує право народу через своїх обранців в особі парламенту виконувати функцію джерела влади та запобігати узурпації.

Пропонується змінити цю модель на іншу: призначення на посаду судді здійснюється президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом — ст. 128 нової редакції. Усі судді призначаються безстроково — ст. 126 нової редакції.

Для керування судовою владою створюється виконавчий орган — Вища рада правосуддя, яка здійснює щонайменше дев’ять функцій:

1) вносить подання про призначення судді на посаду;

2) ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності;

3) розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора;

4) ухвалює рішення про звільнення судді з посади;

5) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою;

6) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя;

7) вживає заходів щодо забезпечення незалежності суддів;

8) ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого;

9) здійснює інші повноваження, визначені цією Конституцією та законами України.

Вища рада правосуддя складається із 21 члена, з яких десятьох обирає З’їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці, двох — призначає президент України, двох — обирає Верховна Рада України, двох — обирає З’їзд адвокатів України, двох — обирає Всеукраїнська конференція прокурорів, двох — обирає З’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ.

Микола Томенко 22 грудня лукавив, коли розгублено запитував: «Я не знаю, звичайно, я не юрист, я тільки доктор політичних наук, але я не розумію, що таке Рада правосуддя? Це як Міністерство правди або Рада мудреців? Правосуддя здійснюється судовими рішеннями в інтересах держави і права, а як ми обираємо Раду правосуддя? Це що, самі мудріші правосудні люди якісь будуть?»

Пояснімо Миколі Володимировичу на прикладі: уявіть собі, що в Україні створено Вищу раду завгоспів із метою формування виконавчої влади. Ця рада складатиметься з числа прем’єр-міністрів у відставці (Кучма, Пустовойтенко, Кінах, Янукович і Ко), двох призначить президент, двох обере парламент, інших — Всеукраїнська конференція начальників ЖКГ та економічного факультету КНУ ім. Шевченка. Вони оберуть склад уряду та внесуть подання на призначення прем’єр-міністра. Без їхньої згоди ніхто не має права арештувати міністра чи губернатора. Потім цей досвід узагальнити на формування законодавчої гілки влади (бо чому така дискримінація судової влади та інших владних гілок?) і створити Вищу раду депутатів у відставці, що формуватимуть новий «парламент».

А де ж тут у цій схемі народ? Де, де…

Ця ідея наполегливо просувалась під час роботи Конституційної асамблеї Януковича, і це, без сумніву, творчий доробок Андрія Портнова у сфері реформування правосуддя. Зміст ідеї: усунути судову владу з-під політичного впливу, тобто і від впливу народу прямо або через своїх делегатів.

Цей стислий аналіз не претендує на всебічність, адже кількість безглуздостей у тексті — як у собаки жіночої статі бліх, як казав один відомий бджоляр. Тому перейдімо до сумного для багатьох юристів — це пропозиція поставити усіх у стійло адвокатської монополії.

Відповідно до ст. 131-2, виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Що це означає на практиці? Упродовж 2014 року на розгляді місцевих загальних судів (місцеві суди) перебувало понад 3 млн 206 тис. справ і матеріалів. Із них надійшло у 2014 році 2 млн 924 тис., розглянуто 2 млн 940 тис. справ і матеріалів. З них лише 772,6 тис. — у порядку кримінального судочинства. Переважна більшість справ розглядається без участі адвокатів, за винятком кримінальних справ.

Можна погодитися з тим, що захист прав затриманого (підозрюваного) має здійснювати адвокат. Хоча це не зовсім відповідає рішенню Конституційного суду №13-рп/2000 від 16 листопада 2000 року, відповідного до якого ч. 1 ст. 59 Конституції треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права, і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Тобто не виключно адвокатом.

Але навіщо адвокат для представництва інтересів сторін у справі про розлучення? Чи про встановлення факту родинних відносин? Чи про поновлення строку на прийняття спадщини? Чи про поділ майна подружжя?

У 2014 році було розглянуто приблизно 1,5 млн цивільних справ, переважна більшість яких має дріб’язковий характер. З іншого боку, послуги адвоката коштують недешево — понад 500 у. о. за ведення справи, в столиці деякі адвокати менше ніж за 1000 у. о. не починають розмови. Чи потрібні ці послуги особі, котрій просто немає коли ходити по судах у робочий час у дріб’язковому питанні?

У багатьох випадках витрати на доступ до правосуддя перевищать розумні межі та ціну самого питання. Тобто люди рідше стануть судитися. Та й де взяти стільки адвокатів?

Прийом в адвокати — це ще одна корупційна годувальниця, непочате поле роботи для різних «малозабезпечених» функціонерів. Куди підуть працювати сотні тисяч молодих юристів, яких ніхто не працевлаштує, бо навіщо роботодавцю людина, яка навіть не зможе принести папірець до суду?

Це також потужний важіль впливу на «незгодних» — або займеш у суді правильну позицію, або виключимо тебе з реєстру, і куди ти підеш, до верстата? Пригадаймо історію Сергія Власенка, якого влада Януковича намагалася розчавити саме як правника, як адвоката. Але він мав політичний дах. Чи всі знайдуть у собі мужність протистояти системі, особливо в провінції?

Наразі ніхто не може позбавити права вільно представляти інтереси інших осіб у судах, хіба що позбавити статусу дієздатної людини. Після ухвалення зазначених пропозицій усі будуть під прицілом.

Аби підсолодити пігулку, передбачено можливість включити задній хід: законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, — ст. 131-2 нової редакції.

Передбачено перехідний період:

11) представництво відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1311 та статті 1312 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції — з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції — з 1 січня 2019 року.

Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

Дуже своєрідна логіка: після 1 січня 2019 року представляти інтереси у справі про встановлення факту родства двоюрідного племінника з тіткою зможе лише адвокат, але представляти інтереси міської ради щодо багатомільйонної забудови зможе юрист-практикант. Саме так? Як бути громадським організаціям, які відповідно до ст. 36 Конституції мають право здійснювати захист своїх членів? Де як не у суді? Переліку цих риторичних запитань немає меж.

Аби не завершувати на сумній ноті, хочу нагадати, що попередній автор аналогічних пропозицій не протримався при владі й року з моменту внесення аналогічних пропозицій. Бо не варто тривожити спокій Тамерлана.