«Платинова хвилина» НАТО і українські реалії

На війні немає ні свят, ні вихідних — щодоби в зоні АТО відбуваються обстріли, лунають вибухи. За останні два тижні там кілька людей загинули, а десятки бійців та мирних жителів отримали поранення.

Вже другий рік поспіль несуть напружену вахту медики, рятуючи життя та здоров’я бійців АТО. І не лише у медчастинах та госпіталях, наближених до зони бойових дій, а по всій Україні. У дні новорічних свят до Києва та Львова літаками доправляли поранених, які потребували складних операції та реабілітації. У військових госпіталях, чиє головне завдання — вийняти осколки та кулі, прооперувати, стабілізувати стан пораненого, немає можливості надавати високоспеціалізовану допомогу. Це під силу клінікам, які мають дороге діагностичне (магнітно-резонансна томографія, комп’ютерна томографія), операційне, реанімаційне обладнання та лікарські бригади з відповідною кваліфікацією та досвідом роботи.

Організувати єдиний медичний простір для порятунку та лікування поранених — справа надзвичайно складна. Як стверджує голова профільного комітету Верховної Ради Ольга Богомолець, відповідальність за допомогу постраждалим у зоні АТО несуть півтора десятка різних служб і відомств. А відтак шлях пораненого до повного одужання — довгий і заплутаний. Прикладів чимало. Військовий госпіталь Міністерства оборони не завжди може перевести свого пацієнта до медичного закладу іншого підпорядкування. У санаторії Служби безпеки України є місця для реабілітації, але «чужим» бійцям, які зазнали поранень у зоні АТО, доводиться платити за путівки з власної кишені. Клініка наукового інституту має запаси крові та препарати з неї, однак не може оперативно передати їх до польового госпіталю, де їх гостро потребують, знову ж таки через бюрократичні перепони. Таке гальмування на кожному етапі може коштувати пораненому бійцю здоров’я, та навіть і життя.

Міністерство охорони здоров’я, маючи потужний фонд ліжко-місць і величезний кадровий потенціал, дистанціювалося від цих питань. Там вважають, що проблемами поранених бійців повинні опікуватися виключно силові відомства. Міністерство охорони здоров’я не реалізувало жодної програми, спрямованої на лікування та реабілітацію учасників АТО.

Народний депутат Оксана Корчинська неодноразово нарікала на те, що у МОЗ не можуть навіть документи вчасно підготувати для тих бійців, яких чекають у зарубіжних клініках. До речі, медичну допомогу нашим захисникам надають у госпіталях 16 держав, зокрема, в Ізраїлі, США, Польщі, Німеччині, Литві, Латвії, Естонії, Франції та інших країнах ЄС. Все це здійснюється в першу чергу зусиллями волонтерів та небайдужих людей із діаспори.

Вирішувати всі ці проблеми повинен міжвідомчий штаб, до якого входять представники медичних служб силових відомств, фахівці Національної академії медичних наук та Державної санітарно-епідеміологічної служби.

«Із перших днів АТО у наших клініках було створено спеціальний резерв — майже 600 ліжок в інститутах різного профілю, де в будь-який час лікарські бригади готові прийняти поранених бійців, — розповідає представник медичної академії у міжвідомчому штабі, віце-президент Національної академії медичних наук (НАМНУ) Віталій Цимбалюк. — Ми доклали всіх зусиль, щоб зробити запас необхідних ліків, перев’язувальних і шовних матеріалів, інструментарію. Кожен інститут підготувався до прийому поранених і хворих свого профілю.

Дуже тяжкими були періоди, коли точилися бої під Дебальцевим, біля Донецького аеропорту, тривали обстріли Маріуполя. Разом із лікарями медслужби Міноборони ми приймали прибулих до Києва поранених і розподіляли, кого до якої клініки відправляти. Всі відділення були заповнені, хірургічні та реанімаційні бригади працювали в цілодобовому режимі.

Підготували список вогнепальних поранень і ускладнень, з якими бійців необхідно направляти до академічних клінік, передали його в міжвідомчий штаб із надання медичної допомоги та в парламент. У госпіталях надають першу допомогу, а в наших клініках роблять складні операції, інколи не одну, а кілька, що дає змогу значно поліпшити стан бійців.

У стаціонарних умовах проконсультували та прооперували близько тисячі учасників АТО. Також проконсультували і надали медичну допомогу майже 30 тис. мешканців Донбасу, які зверталися до наших клінік. Найбільшу кількість пацієнтів прийняли Харківський інститут невідкладної хірургії, Одеський інститут офтальмології, а в Києві — клініки інститутів ортопедії, нейрохірургії, отоларингології, кардіохірургії, експериментальної хірургії ім. Шалімова. Сотні бійців отримали психологічну допомогу і пройшли реабілітацію в Інституті праці, де створено спеціальне відділення, в якому працюють не лише лікарі, а й фахівці Інституту психології Академії педагогічних наук.

У госпіталях не завжди погоджуються з тим, що бійців із політравмами, з тяжкими ушкодженнями хребта, голови, грудної клітини потрібно відправляти саме в інститути НАМНУ. Річ у тім, що госпіталі — це медичні заклади другого рівня, а клініки академічних інститутів, згідно міжнародних стандартів, мають рівень 3+. У них зосереджено сучасне обладнання і, що найголовніше, досвідчені висококваліфіковані кадри.

Багато наших лікарів проходили стажування в зарубіжних госпіталях і добре обізнані з тим, як організована медична допомога воякам у країнах, що входять до НАТО. Для того щоб поставити пораненого бійця на ноги, забезпечити високу якість його життя, нам необхідно використовувати резерви і можливості медицини всіх рівнів — від польових госпіталів до академічних клінік із сучасним обладнанням і новітніми технологіями.

Академія медичних наук пропонує створити єдиний медичний простір, що дасть змогу надавати пацієнтам усю необхідну медичну допомогу, включаючи високоспеціалізовану. Це допоможе зламати міжвідомчі бар’єри, прискорить вирішення проблем пацієнтів, допоможе організувати повноцінну реабілітацію».

Серед тих, кого врятували в академії, чимало бійців, які дивом залишилися живими серед руїн Донецького аеропорту. Воякам довелося пережити по кілька складних операцій, адже відновлення функцій рук-ніг чи хребта — справа нелегка і довготривала.

Важливо, що бійці не витрачають грошей на лікування в академічних клініках. Третину бюджетних коштів, призначених на лікувальний процес, НАМНУ виділила саме для поранених. Це дало змогу створити запас необхідних ліків та витратних матеріалів. Дуже багато роблять волонтерські організації, які завжди відгукуються на прохання про допомогу.

У військово-медичній доктрині, що її вже півтора року обговорюють у різних кабінетах на Печерську, закладено стандарти НАТО, які в наших умовах виконати надто складно. Адже етапи медичної допомоги пораненому солдату розписані похвилинно. «Платинова хвилина» означає, що протягом перших десяти хвилин після поранення або травми боєць повинен отримати першу медичну допомогу, а якщо випадок нескладний — зробити це самотужки. «Золота година» призначена для того, щоб евакуювати пораненого з поля бою до найближчого медичного закладу. Протягом наступних шести годин його повинні доправити до госпіталю, де є всі можливості для надання якісної медичної допомоги. При тяжких пораненнях окрім лікування ще потрібна реабілітація, яка у нас лише починає розвиватися.