Російський професор: Народ Росії тяжко хворий, тому він неадекватно реагує на провальні дії влади

Інтерв’ю з істориком, професором Андрієм Зубовим.

Сучасні асоціації з подіями столітньої давнини: війна, революція, зміни в Росії. У 1905 році Росія протягом кількох годин втратила всю свою Тихоокеанську ескадру. Ця битва поставила безславну крапку в російсько-японській війні, яка великою мірою вплинула на революцію 1905-го, а потім і 1917 року.

Андрій Зубов:

— Це була безславна війна, в якій не було виграно жодного бою, що взагалі рідкість для Росії. Ця війна починалася як потворна зовнішньополітична авантюра. Нагадаю, що в 1895 році Росія наполягла на тому, щоб було переглянуто Симоносекський договір Японії та Китаю. Захоплені Японією території були повернуті Китаю, який став другом Росії. Він дякував, була вигідна концесія на будівництво східної залізниці, і все було дуже добре. А в грудні 1897 року Росія сама захопила Порт-Артур. Той самий, який так урочисто повернула Японія Китаю і підписала договір про цілісність та непорушність території Китайської імперії.

— Щось мені це нагадує: обіцяли територіальну цілісність, а потім захопили її частину.

— Так, але цим справа не скінчилася. Взагалі проти цієї авантюри за анексію Порт-Артура виступали всі солідні міністри, міністр військових справ, міністр закордонних справ. До речі, все це до честі тодішніх міністрів: вони не боялися сказати «ні» і піти у відставку. Але государ сказав «так»...

У 1903 році до Тибету відправили спеціальну групу з метою прозондувати, як відколоти частини від Китаю і приєднати їх до Росії — це були далекосяжні плани. Було створено далекосхідне намісництво з центром в Порт-Артурі. Росія не тільки не хотіла відмовлятися, але прагнула усталитися на захоплених китайських територіях. Тому Японія уклала договір з Англією, який передбачав допомогу у разі агресії. Тоді Японія вступила у війну саме відповідно до цього договору. Але в Росії піднялася неймовірна буря, мовляв, англійці завжди продають Росію, почали говорити те, що й сьогодні цілком придатне для вживання певними колами нашої пропаганди.

Почалася трагічна війна, яка коштувала нам 2 млрд рублів (60 млрд сучасних доларів США). Це два річних бюджети Росії. Але головне, що під час цієї війни загинуло майже півмільйона людей — 400 тисяч російських солдатів і матросів було вбито, покалічено, померло від хвороб або потрапило в полон. І якщо починалася війна ще в абсолютно спокійній і стабільній країні — наприкінці січня 1904 року, то через рік вже була «кривава неділя» і т. д. Великий російський історик Василь Ключевський, який був очевидцем цієї війни, написав: «Так закінчилася найнещасніша і найбільш виснажлива війна, яку вела Росія. Щоб зібрати мільйон війська, привести його за 7 тисяч верст, знадобилося зламати сотні тисяч слов’янських господарств, відірвати від справи сотні тисяч робочих рук, погублених потім у Маньчжурії або увергнутих у гостре безробіття, що настало після війни. Разом з тим, на платіжні сили покоління, що залишилося жити, і наступного покоління ліг величезний тягар мільярдних витрат, зроблених російським урядом на Далекому Сході і заради Далекого Сходу в сліпій і безвідповідальній траті народних сил».

Мені здається, що це чудове визначення, яке говорить, чого варті ідіотські політичні авантюри держави: крові, розорення і морального спустошення мільйонів людей.

— Перекидаємо місток до сьогоднішніх днів. Те, що ви говорите, великою мірою можна віднести до російсько-української війни. Війни з Україною. Але ж все не так, у нас немає революційної ситуації та готовності до змін. Чи можна тут здійснити якісь зміни?

— Звичайно можна. Тоді, за всіх недоліків розвитку, Росія була країною, що швидко розвивається, цілісним соціальним організмом, у якому існували всі основні верстви суспільства: потужне селянство, зростаючий робітничий клас, купецтво і підприємницький прошарок, дворянство, офіцерство, була церква. Це було живе суспільство, що неймовірно швидко розвивається, саме тому імператор зважився на авантюру. Але живе суспільство реагує на такі авантюри живо: авантюра провалилася — суспільство повстало.

Погляньмо, що залишилося в нас після радянського періоду і 25 років безславного пострадянського бовтання. У радянський час суспільство було понівечено: відрубано багато членів нашого тіла — знищено цілі соціальні верстви. Купецтво, дворянство, офіцерство, духовенство. Росія як соціальний організм була зовсім спустошена стратами, терором, авантюрами, врешті-решт, Друга світова — це ще страшніша авантюра Сталіна і більшовиків. Вона була вітчизняною війною для народу, а для Сталіна це була жахлива міжнародна авантюра, що коштувала вже не 400 тисяч, а 27 мільйонів життів. Внаслідок цього народ Росії перебуває у стані тяжкої хвороби, тому він погано, неадекватно реагує на явно помилкові та провальні дії влади і, крім того, він психічно надірваний. Суспільство, звикле до радянської ідеології, до пресування розуму, яке втратило здатність глибокої саморефлексії. Російське суспільство вірить, ведеться на пропаганду, тому, як показують соціологічні опитування, найхимерніші і найшкідливіші для народу міфи приймаються ним. Це суспільство хворе, як хворе і суспільство України. Ці два нещасних понівечених каліки кинуті в це страшне протистояння, в цю анексію Криму з волі Москви, а не Києва. На все це боляче і страшно дивитися.

— Може, це не Путін спокусив Росію Україною, може, Росія чекала і хотіла цієї війни? Ці війни, чи випадкові це, так би мовити, хвороби, чи, можливо, це невід’ємна частина самого російського соціуму? Згадайте фільми Олексія Балабанова — як мені здається, він патологоанатом російської душі. Він чекав, сподівався на цю війну — згадайте «Брата-2», «Війну в Чечні». І от мені здається, що це українське безумство було прописано десь всередині.

— Ви, безумовно, маєте рацію, і не тільки в російському, але практично в будь-якому народі бродять ці божевільні думки, божевільні бажання, врешті-решт, Перша світова війна багато в чому почалася через німецький народ — надзвичайно культурний народ, де середній городянин вивчав у гімназії давньогрецьку мову. Але в тому-то й полягає завдання влади, щоб присікати ці руйнівні моменти душі, по можливості направити і перевиховати народ від цього божевілля, яке його ж самого калічитиме і вбиватиме, зайняти чимось більш позитивним, творчим процесом. Зрештою, всі ми навіть в особистому житті перебуваємо між демоном і ангелом. Якщо говорити про народ, то, звичайно, люди державні, те, що називалося провідною верствою, всюди: в Росії, Німеччині, в Америці відповідальні за народ. Олександр Ш, за всіх мінусів, відповідально ставився до війни, побачивши кров і жахи російсько-турецької війни, він дав слово, що якщо стане імператором, його правління буде мирним, і воно було мирним. Тобто, правитель може це робити, і народ може. А в нас, подивіться, знову роздувається військовий психоз. Знову їздять танки по площах, усюди розтяжки: армія і народ — єдині. Все це жахливо, тому що в підсумку плюсів не буде, для всіх будуть мінуси, навіть для влади. Так само, як були мінуси для Сталіна і точно — для Гітлера в тій війні.

— Які в такому випадку цілі влади? Якщо мета влади — це збереження й розвиток нації, то вона, природно, намагається контролювати ці архаїчні інстинкти натовпу.

— Це так, але кожен з нас рідко згадує про це. Влада безмірна, тим, хто дорвався, неможливо насититися нею: ти володієш Росією, найбільшою країною світу, але хочеш ще і ще. Сталін мріяв володіти всім світом, Гітлер мріяв володіти всім світом. Можливо, справді, коли в лютому 2014 року вирішувалося питання України, думали, щоб не допустити революції, аналогічної революції в Росії, щоб покарати, по можливості змістити і поставити якийсь режим, який був би ближчим до режиму Януковича. Але поступово оволоділа жадоба влади і нічого не вийшло, а потім все зайшло в глухий кут. Зараз інша турбота: як вийти з цієї війни, не втративши обличчя і влади — це головне завдання нинішнього моменту.

Зараз, коли можна вже підвести певний підсумок, я вирішив прочитати академічну лекцію, щоб пояснити людям, що цей рецидив авторитарно-автентичний. Річ у тім, що те, що було за радянської влади, повертається. Не тому, що Путін поганий, а тому що він — породження тієї ж системи. Для того, щоб такого відродження не було, потрібно дуже серйозно працювати. Тому що відродження системи сталося б і в Німеччині після 1945 року, якби союзники не проводили дуже серйозну, насильницьку денацифікацію, причому не тільки заборону нацистської партії, але й люстрацію, коли сотні тисяч людей просто сіли в тюрми в 1946 році. Потім, після санації, їх поступово випускали. Природно, була декартелізація. Величезні концерни дробили спеціально, щоб створити конкурентоспроможну економіку. Була демілітаризація, і, нарешті, четверте — обов’язковий елемент так званої «4 Д» — демократизація, звичайно, в умовах окупації. Уявімо собі, що цього не здійснили б, і Німеччину, як і після Першої світової війни, просто залишили б у спокої...

— Тобто ви вважаєте, що проблема в тому, що в нас не було тієї зачистки соціального поля?

— Не тільки зачистки, зачистка — це один з елементів. Наприклад, що дуже важливо для простих людей? От у нас справді відбулася демократизація в перші роки при Єльцині. Стали проводитися вибори на змагальній основі, ми відкрилися світові, хто хотів — виїжджав, хто хотів — приїжджав, але прості люди нічого від цього не отримали. За кордон вони особливо не їздили, до виборів ставляться байдуже, але вони не отримали власності. Проста людина дивиться дуже просто: став я багатшим або біднішим.