Зорислава Ромовська про сучасну адвокатуру, суди і ділків від науки

Заслужений юрист України, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри цивільного, господарського права та процесу Академії адвокатури України Зорислава Ромовська — людина, з якою по’язана ціла епоха українського права. 

— Зориславо Василівно, що, на вашу думку, є найболючішими проблемами судової практики сьогодні?

— Я відзначила би дві категорії справ: у сфері кредитних зобов’язань і захисту права власності.

Дуже часто консультую телефоном декого з суддів, і приємно відчувати, що комусь реально допомогла. Та і мої дочки працюють суддями, і найперше від них я маю інформацію про непрості життєві ситуації, в які потрапляють наші громадяни. І водночас про те, якими безпомічними часто є адвокати: до справи не готуються, не знають ні цивільного законодавства, ні практики вищих судових інстанцій.

Адвокати часто не заявляють вимог про внесення змін до кредитного договору, про призначення бухгалтерської експертизи, перерахунок та зменшення розміру неустойки. Часто-густо вони навіть не намагаються доводити неможливість одночасного стягнення штрафу та пені, не звертають уваги на те, що модель нарахування штрафу зафіксована у статті 549 Цивільного кодексу як імперативна норма і її не можна змінити договором.

Зазвичай адвокати навіть не чули про рішення Конституційного суду від 10 листопада 2010 року, хоча воно стосується саме цієї сфери відносин. До речі, посилання на нього я жодного разу не знайшла в рішеннях судів вищих інстанцій. Не можу пояснити причини нехтування цим документом, адже рішення КС є обов’язкові для виконання, в тому числі й судами.

Особливо нарікають судді на адвокатів, які перед цим працювали в міліції чи прокуратурі. Це лише тепер суспільство дізналося про справжню атмосферу, яка панувала в цих органах. «Ми не можемо працювати за адвокатів», — кажуть судді. Та все ж часто, окрім цього, судді намагаються полегшити участь відповідачів і цим застерегти їх від самогубств.

Дуже велике значення має знання теорії цивільного права, тому я закликаю не нехтувати нею. Хоча і не виключаю, що нелюбов до теорії права є наслідком проблем у нашій науці. Адже можна навіть говорити про глобальну кризу у сфері правової науки. Почалася вона давно, її прояви тоді і нині є різними. Згадати хоча б цілий ряд псевдомонографій, в яких авторське слово займало приблизно 10% обсягу, а решта — копії законів, постанов Пленуму Верховного суду, рішень судів різних рівнів. Довірливий покупець платив 150, 200 чи більше гривень за привабливу обкладинку, а вдома переконувався у тому, як легко його ошукали.

Захист дисертацій — то ганебні спектаклі, про які всім відомо

— Ошукують не лише з юридичною літературою, фактично продають дипломи, фальшують дисертації…

— Так, сьогодні набув поширення особливий підрядний договір — на написання дисертацій, в тому числі докторських. Досі неподалік Київського університету стоїть надійно змонтований стенд, який інформує про те, що фірма «Укрспецпроект» пише дисертації, забезпечує авторський супровід (певно, аж до отримання диплома), конфіденційність та якість виконання. Хтось написав на ньому чорною фарбою «Ганьба», але наразі той напис уже вичистили. Університетська професура бачить це щодня. Невже не соромно?!

Відомо, що підрядник за цим договором сам обирає опонентів, сам пише відгуки, роздає членам ради у конверті з грошима запитання, на які дисертант має успішно відповісти. Це ганебні спектаклі, про які всім відомо. Поіменно знають керівників і виконавців у цій злочинній компанії, але мовчать і радісно п’ють чарку за подальші успіхи ще одного доктора чи кандидата юридичних наук. На жаль, рівень професорської гідності у декого впав нижче плінтуса. Процвітає псевдонаука, псевдонауковці, а чесних в юридичній науці стає все менше і менше. І якщо не боротися з такою проституцією в правничій науці, то вона остаточно переможе: кого задавить бойкотом чи підкупом, кому завадить утвердитися в науці. Якби цей стан справ бачили шановні професори П. Недбайло чи Г. Матвеєв, вони, певно, не пережили б цього.

Я писала про «генеральних підрядників і субпідрядників» української юридичної науки ще 2011 року, але належної реакції на це не було і немає дотепер. Нині, коли я хотіла публічно нагадати імена «авторитетних» дійових осіб на ниві «науки», мені настійливо порадили: не чіпай, бо розчавлять.

Так от, коли я беру до рук підручник з цивільного права, який починається із «предмета та методу», мені стає жаль потенційного читача. Одні переписують в інших, жодної нової думки. Тому й студенти не бажають морочити собі голову.

Студентам треба допомогти оволодіти фундаментальними знаннями, що стануть для них чарівними ключиками, за допомогою яких вони могли би проникнути у різноманітні ситуації і вийти з них переможцями. Дуже важливо прищепити студентам відчуття справедливості, адже утвердження верховенства права неможливе без цього. І розуміння того, що в умовах жорсткої професійної конкуренції вистояти можна лише постійно навчаючись.

Ця потреба і водночас необхідність нових знань стосується нас усіх. Можливо, насамперед адвокатів, адже саме вони першими зустрічаються з людьми, чиї права або інтереси порушені. Правильно, якісно складена ними позовна заява, точно зроблені акценти, чітка наукова позиція — це початок і гарантія майбутнього успіху. Погано складена вимога призводить до тяганини і врешті до відмови в позові.

Крім того, адвокат мусить бути новатором: підхоплювати «на лету» думки про застосування аналогії, про конкретні прояви верховенства права, демонструвати свою сучасність і твердість у подоланні нормативізму у судовій практиці. Шукати відповідну літературу і вивчати її.

Сьогодні ми всі поволі починаємо ламати твердь нормативістської теорії права (немає закону — немає права), усвідомлювати, що цивільне право — це не лише закон, а й моральні принципи, договір, звичай і навіть традиції. Що закон може бути несправедливим. Що право — це не якась величезна непорушна брила, а м’який пластилін, який можна пристосувати до конкретної життєвої ситуації задля збалансування інтересів усіх учасників цивільних правовідносин.

«Нове життя нового прагне слова», — вважав Максим Рильський. І ці його слова не зайве знати юристам. Утім, нове слово — це часто забуте старе. Таким новим словом я називаю студентам тезу «Нерівна усім рівність», яку виголосив Григорій Сковорода. Нею можемо легко подужати об’єктивно нездійсненне, а тому й фальшиве законодавче гасло про рівність усіх перед законом і судом. А ще я кажу студентам, що з очей Феміди давно пора зняти пов’язку, оскільки з зав’язаними очима не можна побачити відмінностей між людьми, котрі стоять перед нею. «Себе люби і Бог поможе» — ці Шевченкові слова стосуються й сфери цивільних відносин, адже любити себе — найперше значить не кривдити ближнього.

Без хабарів і протекції добися справедливості можна

— Чи може сьогодні молода людина мати нормальну мотивацію для того, щоб ставати справжнім профі в адвокатурі? Чи зможуть вони витримати конкуренцію серед колег, що мають дивовижну спеціалізацію на кшталт «адвокат по Шевченківському району», тобто тих, хто завдяки зв’язкам, передачі хабарів «вирішує» локально практично будь-які справи? Або скласти конкуренцію «призову» колег, що спеціалізуються не так на галузях права, як на роботі «кур’єром»?

— Чи можна уже сьогодні без протекції, без хабарів добитися справедливого суду на всіх щаблях судової влади? Відповідаю однозначно: можна. Знаю адвоката, який безперервно пише. Пише, як Василь Стефаник, «сильно і страшно». Після того як незаконні, на його думку, рішення чи вирок набули законної сили, пише персональні листи суддям (цього ніхто не заборонив), статті, дає інтерв’ю. Тобто робить усе, щоби «дурь» позиції суду стала відомою багатьом. І це дає плоди. Й без копійки хабара.

Знаю справу, коли представники судової системи захищали нахабу-нотаріуса, який посвідчив понад 40 договорів про продаж земельних ділянок за участі підставної особи і стільки ж сфабрикованих довіреностей, але під лавинним напором адвоката  мусив здатися. Втім, питання про те, чому стільки суддів спотикалося на рівній дорозі, досі залишається без відповіді.

Отже, адвокатові-початківцю, якщо він озброєний знаннями, навичками, відвагою і не доводить клієнта до серцевого нападу сумою гонорару, нічого боятися конкуренції з боку пихатих від блиску мерседесів колег. Адже і в адвокатській справі курчат рахують восени.

І таких адвокатів, які наполегливо ідуть і перемагають, чимало.

Ясна річ, те, який шлях обере для себе молодий адвокат, значною мірою залежить від того, в яке оточення він потрапить. Дуже багато залежить від цього професійного середовища, в якому він опиняється на самому початку. Адже навіть кришталево чисту молоду людину «болото» поступово затягне.

Ще що важливе, зокрема, стосовно суддів і їхніх рішень. От візьмімо, скажімо, Кримінальний процесуальний кодекс. Громадянин М. вчинив злочин. Суддя обирає запобіжний захід. Приміром, зарплата в того громадянина 10 тис. грн, а закон каже, що застава має бути відповідною, зокрема, і тій же зарплаті. І от суддя, зважаючи, що підозрюваний, наприклад, убивця, встановлює заставу в 2 млн грн. І зацікавлені особи, адвокати, розбурхана громадськість починають волати, що суддя є хабарником. А тут не треба нападати на суддю, а слід змінювати КПК.

Далі. Кримінальний кодекс завершується переліком майна, яке не може бути предметом конфіскації. Цей перелік був складений приблизно в 20-х роках минулого століття: там є і свитки, і валянки… І там сказано, що не підлягає конфіскації будинок у сільській місцевості — за умови, що підсудний там проживає. Скажіть, будь ласка, а чому це не скасовують? Тобто маленьку квартирку в Києві конфіскувати можуть, а котедж під Києвом — ні. Тож сьогодні, коли всі починають котити бочку на суд, їм слід подивитися передусім на те, як написані наші закони. А ви знаєте, чому в КПК виписано саме так?

— Певне, тому, що писали цей КПК до певної міри під себе.

— Так і є. І там багато ще чого є такого — про всяк випадок, на перспективу, під себе. І до чого тут суд і претензії до суду і суддів?

Якось нардеп О. Ляшко заявив, що в Україні ніхто не вірить у те, що його порушене право суд може захистити. Втім, такі заяви не роблять йому честі. Адже справа з його колегою Мосійчуком могла б також дати підставу для огульного шельмування усіх народних депутатів. Тому я хочу захистити суд як систему, в якій працюють сотні порядних, висококваліфікованих людей. Щоправда, перебуваючи серед такого «болота», вони не можуть не мати на своєму одязі хоча б крапочки бруду: хтось наказав, хтось попросив. Та і дарма серед усіх нас шукати ангелів. Отже, справа в іншому: на твоєму одязі крапочки чи плями? Ти білий птах з чорною ознакою, чорний — з білою, чи повністю чорний? А то чорні іноді шукають білих, щоб помститися за їхню білизну. Тож маймо це на увазі. А процес очищення суспільства, безперечно, тривалий, але добре, що він нарешті почався.

Зорислава Ромовська про себе:

Далекого 1956-го року я не подолала бар’єра Івано-Франківського медичного інституту. З протекції вчителя біології, який був народним засідателем, мене прийняли на посаду секретаря судового засідання Косівського районного суду. Наступного року стала студенткою юрфаку Львівського університету. Викладачами тоді працювало троє колишніх адвокатів, які захистили дисертації уже в радянські часи. Вони, виховані в іншій атмосфері, вирізнялися, зокрема, своїми манерами і шармом. Це було особливе галицьке панство, яке мені дуже імпонувало.

Згодом, коли я вже працювала доцентом, мене попросили бути адвокатом потерпілої сторони: в центрі Львова на пішохідному переході автомобілем було збито студентку університету. Це був мій перший судовий процес. Я підготувалася дуже серйозно. Захисником підсудного був мій колишній студент. Я так розхвилювалася з приводу його негідної, як мені видалося, поведінки (він всіляко намагався обілити свого клієнта), що після закінчення процесу вичитала йому мораль, забула, що як адвокат не маю права критикувати свого процесуального візаві. Вдруге не стрималася, коли суддя, також колишній мій студент, зухвало вів процес (я оскаржила постанову про відмову в порушенні кримінальної справи у зв’язку з фальсифікацією виборчих протоколів). Тоді вибори сфальшував нафтовий магнат, і суддя явно підспівував йому. До речі, згодом того суддю зловили-таки на хабарі і вигнали з роботи.

Потім я ще двічі була адвокатом у кримінальному судовому процесі. Без гонорару, просто задля принципу. І зробила висновок, що цивілісту брати участь у кримінальній справі не страшно, але це вимагало багато часу.

Чимало консультувала людей, які потрапляли у складні життєві ситуації. Не всім могла реально допомогти, зокрема, через брак відповідних положень в законі. Згодом весь той масив інформації відчутно став мені в пригоді під час підготовки проектів Цивільного та Сімейного кодексів. Саме завдяки їм маємо істотні зміни у регулюванні права власності, окремих видів договорів, у спадковому праві; дозволено усиновлення повнолітнього, визнано право сумісної власності осіб, які перебувають у цивільному шлюбі, зменшено обсяг таємниці усиновлення та чимало інших новел. За твердість у боротьбі за ці кодекси мені довелося витримати чимало різноманітних звинувачень і навіть десятирічний науковий бойкот. Але час виявився на моєму боці. Сімейний кодекс України хвалять науковці з інших країн. А колись на конференції в Любліні професор з Лодзя зазначив у своїй доповіді, що Україна творить європейське сімейне право.