Замітки адвоката. Шевченківський суд: неналежні докази не пройшли

Бувають миті, коли з'являється надія на те, що шлях до правової держави, де панує верховенство права та закону, Україна все ж подолає. Таку надію дарують часом професіоналізм та чесність людей. Дії, а інколи бездіяльність людей у мантіях створили обґрунтовану впевненість в обвинувальному ухилі суду та «мертвості» кримінально-процесуальних норм, що передбачають забезпечення змагальності сторін, їх рівності та диспозитивності (диспозитивність — юридична категорія, що характеризує можливість вільного розпорядження суб'єкта права своїми правами. — Ред.).

Служителі Феміди часто закривають очі не при «зважуванні» доказів, а при вивченні законності їх здобуття, переважно не звертаючи увагу на допущені системні порушення правоохоронцями, необґрунтовані підозри, незаконно здобуті докази, керуючись при цьому не результатами об’єктивної оцінки наявних доказів та процесу їх здобуття, а внутрішнім переконанням, приховуючи та нівелюючи «промахи» сторони обвинувачення.

Кримінальне провадження, яке розглядалося Шевченківським судом м. Києва (справа №761/27126/16-ц), є одним зі свідчень того, що судова система спроможна рухатися в правильному напрямку і що здобути законне судове рішення можливо, використовуючи виключно передбачені законом механізми захисту.

Річ навіть не в тім, що рішення винесене на користь сторони захисту, а в його обґрунтованості та законності. Тому справжні правники можуть насолодитися та оцінити справді неупереджене рішення, яке навіть сторона обвинувачення не оскаржувала в апеляційному порядку через неспростовність доводів судді.

25 травня 2017 року суддею Шевченківського районного суду м. Києва О. Голуб було винесено вирок, яким виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 263 КК України (крадіжка і незаконне поводження зі зброєю), мого підзахисного громадянина Х.

Це судове рішення та його нормативне обґрунтування зацікавлять як правозахисників, так і пересічних громадян, які зможуть успішно використовувати його у практичній діяльності та захисті своїх особистих прав.

Підставою для винесення вироку є недоведення вини Х. належними та допустимими доказами. Попри вилучення у клієнта предметів, що можуть обґрунтовано свідчити про його причетність до вчинення зазначених кримінальних правопорушень, суд звернув увагу на процесуальні порушення порядку збирання доказів. Ідеться про порушення низки гарантованих конституційних прав та процесуальних норм.

Відповідно до ст. 30 Конституції України, кожному гарантується недоторканність житла, а його обшук можливий за вмотивованим рішенням суду.

Статтею 233 КПК України передбачено обов’язкове невідкладне звернення до слідчого судді з клопотанням про проведення обшуку у разі його проведення до постановлення суду у невідкладних випадках. Невідкладними випадками визначаються: врятування життя людей та майна чи безпосереднє переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

Нормами, передбаченими ст. 86 та 87 КПК України, встановлено, що доказ, отриманий внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, є недопустимим та таким, що не може бути використаним при прийнятті процесуальних рішень, і на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Так, 13 червня 2016 року працівники Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві, аж ніяк не маючи на меті врятування життя людей та майна або переслідування підозрюваного, позаяк з моменту вчинення злочину минув значний час, провели «огляд місця події». Фактично це були обшуки автомобіля одного з обвинувачених та квартири, де мешкав обвинувачений Х., які не є місцями вчинення кримінальних правопорушень, що у подальшому мало би бути «узаконено» клопотаннями про проведення обшуку. Напевне, через неможливість законного обґрунтування невідкладності проведення обшуку слідчим не було подано зазначене клопотання в надії на обвинувальний ухил суду та правовий нігілізм. Сподівання слідчого та прокурора на втілення в життя, попри незаконність засобів, крилатого висловлювання Гліба Жиглова «вор должен сидеть в тюрьме!» не справдилося.

Цим виправдовувальним вироком насправді показано професійність, незалежність, сміливість та зрілість правосуддя, а також готовність відповідати вимогам сьогодення та суспільства. Надано справжню правову оцінку порядку здобуття правоохоронцями доказів, висвітлено недопустимість подальшого системного процесуального порушення порядку проведення обшуків, свавільного нехтування конституційними правами та процесуальними нормами. Судді, які мають сміливість сьогодні попри тиск правоохоронних органів виносити подібні вироки, насправді викликають повагу та гордість, зароджуючи впевненість у майбутньому.