Нульове декларування як спосіб легалізації корупційних прибутків

Про необхідність введення в Україні так званої нульової декларації почали говорити ще від моменту запуску електронного декларування. Її прихильники наголошували, що це справді дієвий механізм вивести гроші з тіні. Адже понад половина українського капіталу ховається саме там.

Таким чином влада хоче усіх — від мільйонера до пенсіонера — змусити йти у податкову та звітувати про наявне майно, гроші тощо. В результаті, з одного боку, вдасться обкласти податками те, що українці назбирали на чорний день, а з іншого — вивести з тіні та легалізувати власні мільярди, щоб надалі їх інвестувати.

Амністувати капітали

Наразі юридичного поняття нульової декларації в українському законодавстві немає. Тож що мають на увазі політики, коли говорять про такий вид декларування? Насправді це спосіб розповісти державі про все наявне майно та кошти, сплативши за них податки. Натомість отримати гарантії, що за жодні з них людину не покарають як за незаконно набуті.

Нещодавно президент Петро Порошенко запропонував повернутися до дискусії щодо можливості запровадження так званої нульової декларації. Водночас він закликав експертів і громадськість долучатись до обговорення вже розроблених напрацювань профільного комітету. Підтримала цю ідею й представник президента в парламенті, народний депутат Ірина Луценко.

«Зараз існує кілька пропозицій щодо внесення до Верховної Ради законопроекту про нульову декларацію, — зазначила Ірина Луценко в кулуарах парламенту. — Лунала пропозиція — подавати цей законопроект разом з законопроектом про валюту або внести його зі змінами до Податкового кодексу щодо податку на виведений капітал. Пропозиції та політична воля є, і я думаю, що підтримка в залі теж буде».

Ідея амністувати капітали вже не вперше звучить у владних коридорах. У 2015 році глава фракції БПП у Верховній Раді Юрій Луценко зареєстрував законопроект «Про нульову декларацію». Коаліціянти хотіли швиденько його ухвалити. Ідея полягала в тому, щоб легалізувати всі статки до того, як вони будуть показані в електронних деклараціях. Щоправда, тоді на певний час довелось забути про амністію капіталу через жорстку позицію МВФ, який виступив категорично проти.

Згодом із такою ініціативою активізувались у податковому комітеті, який очолює депутат від БПП Ніна Южаніна. Тоді комітетом було підготовлено текст документа, який не реєстрували як законопроект, проте оприлюднили в медіа. Ним передбачалось введення нульової декларації посередині строку першої хвилі електронного декларування. Також у цьому документі був пункт, згідно з яким податкова за замовчуванням вважатиме, що у кожного громадянина є мільйон гривень, якщо він не подасть разову декларацію. Цю норму начебто прописали для того, щоб громадяни були зацікавлені в поданні цієї декларації. Можна лише уявити черги до податкової у разі ухвалення в такому вигляді законопроекту. Власне, навіть незрозуміло, де взяти стільки працівників, які б мали змогу обробити ці декларації.

«У документі, що вийшов з комітету, прописали таке: абсолютно всі фізичні особи повинні подавати нульові декларації та зазначати все належне їм майно, навіть те, яке було набуто в незаконний спосіб, — розповідає голова ради ГО «Громадський люстраційний комітет» Олександра Дрік. — Тобто в податкову інспекцію одноразово подається декларація, в якій вказується все нажите майно. Водночас держава гарантує відсутність будь-якої адміністративної, дисциплінарної чи кримінальної відповідальності для декларантів за незаконні статки. Ця декларація мала б бути секретною: доступ до неї був би лише у податківців. Власне, тоді достатньо детально прописали, що необхідно зазначати в цій декларації (готівка, рахунки, нерухоме майно). Очевидно, задум такої декларації полягав у тому, щоб за її рахунок легалізувати все майно ще до завершення першої хвилі е-декларування. Це теж планувалось швидко ухвалити, аби ніхто толком не встиг зрозуміти, що відбувається. Тоді це вдалось зупинити».

Цього разу ідея щодо запровадження нульової декларації з’явилася знову з подачі президента, який прив’язав її до валютної лібералізації — для неї однією з ключових проблем є тіньова економіка. Щоправда, на думку Олександри Дрік, насправді йдеться не про валютну лібералізацію, а про бажання під виглядом захисту бізнесу проштовхнути норму (очевидно, йтиметься про закон), яка дозволить абсолютно всім посадовцям в Україні легалізувати свої статки. У цьому разі діяльність антикорупційних органів, зокрема й системи е-декларування як антикорупційного інструменту, не матиме жодного сенсу.

«Нульове декларування передбачає декларування статків заробітчан, які зараз фактично не обліковуються. Адже люди думають: якщо мені не дали можливості заробити тут і я змушений заробляти гроші в іншій країні, то чому я маю це показувати? Я ж сплачую податок на додану вартість, — додає виконавчий директор Transparency International Ярослав Юрчишин. — У такому разі логічно було б запровадити заохочувальні заходи — податкові канікули, якісніше адміністрування податків тощо. Цього немає. Тому більш резонним виглядає пояснення: НАЗК фактично не перевіряє е-декларації, але вони є дуже серйозною іміджевою втратою, оскільки здебільшого це статки, походження яких ті ж політики не можуть пояснити, тому це питання необхідно якось вирішити. Найкращий варіант — оголосити запровадження нульової декларації, банально легалізувавши ці статки».

Від офшору до офшору

Одним із серйозних стимулів запровадження нульової декларації експерти називають бажання високопосадовців легалізувати мільярди, зароблені ну дуже вже відносно чесними способами.

«Наразі діє така схема: ви берете якусь державну власність, оформлюєте її на інвестиційний фонд, який належить іншому інвестфонду, все це в офшорах. Потім гроші з офшору заводяться сюди під виглядом інвестицій. За них купується нерухомість, приміром, бізнес-центр, а отримані прибутки знову виводяться в офшори, — пояснює політичний експерт Михайло Чаплига. — Вони хочуть запустити приватизацію й задешево скупити ще не продане державне майно. Зрозуміло, що купуватиметься воно за ці крадені й сховані в офшорах гроші. Таким чином вони бажають легалізувати те, що називають інвестиціями, насправді ж ідеться про вкрадені гроші. Найбільше обурює таке: вони кажуть, що у кожного українця є гроші. Мовляв, запровадження нульових декларацій — в інтересах кожного громадянина. Ну, якщо звичайна людина десь наскирдувала собі, ну нехай 10 чи й навіть 20 тис. дол., то у них це мільярди. І тепер вони хочуть запустити щось на кшталт амністії капіталу: давайте ми заплатимо пару відсотків, натомість нас за це не будуть судити».

В результаті до країни легально заводяться гроші й начебто на рівних скуповується державне майно. Щоправда, в одних покупців є тисяча доларів, а в інших — мільярд. Тому насправді це обман.

Якби в нашій державі справді хотіли провести амністію капіталу, то йшлося би про схеми, якими свого часу скористались у Польщі, коли податки платить кінцевий бенефіціар. Тобто в країну заходить інвестор, надає документ, де зазначається кінцевий бенефіціар, і саме він платить податки. В такому випадку немає різниці, з якого офшору заходять гроші. Ця схема працює й у більшості американських штатів.

«Загалом у них вже накопичилось стільки «чорних» грошей, що вони не знають, що з ними робити (не вкласти їх нікуди не можна), — запевняє Михайло Чаплига. — В тій же Великій Британії діє акт, згідно з яким політики мають невеликі грошові ліміти, якими можуть розпоряджатись. Звісно, вони мають змогу купувати нерухомість, інвестувати ці кошти, але якщо не доведуть їх походження, то їхню нерухомість чи інвестиції конфіскує держава. Отже, єдине, що можуть зробити наші владні мужі — відбілити наскирдовані гроші через країну походження, тобто Україну. Відтак їм треба легалізуватись і не сісти в тюрму, заплатити копійки, а потім начебто на рівних купити власність і знову вивести гроші в офшор».

Водночас експерти впевнені, що проштовхнути ідею нульового декларування буде складно. Адже ефективна перевірка е-декларацій прописана в умовах для збереження безвізу та в проекті макрофінансової допомоги на 1 млрд євро, який має скоро розглядатись Європейським парламентом. «Все це свідчить, що вбити е-декларування буде непросто, тому вони й хочуть його знецінити, запровадивши нульову декларацію, — говорить Олександра Дрік. — Зараз ще немає такого законопроекту, на який можна було б посилатися. Водночас, якщо така декларація буде введена в такому вигляді, як пропонувалось раніше, то тоді антикорупційним органам не буде чим займатись: вони не зможуть розслідувати чи притягувати до відповідальності. Критично важливим є такий момент: закон, який я детально описала, передбачав подання е-декларацій для всіх фізичних осіб. Зрозуміло, що депутати, судді, прокурори теж є фізичними особами. І вони теж зможуть скористатись можливістю подання нульової декларації».

Ось так і виходить, що, прикриваючись інтересами бізнесу, чиновники вирішують зовсім інші завдання.

Цікавий, але не завжди успішний досвід

Прихильники податкової амністії часто апелюють до досвіду іноземних країн. Щоправда, він не завжди був вдалим.

Так, у Грузії замість очікуваних надходжень в розмірі 4 млн дол. до держбюджету надійшло 35 тис. дол. Тоді грошима з бюджетом поділилось лише восьмеро бізнесменів. Умови грузинської амністії були такими: кожен бізнесмен міг відверто заявити про власні фінанси й майно та внести до бюджету 1% від загальної суми.

Казахстан ще на початку 2000-х провів детінізацію капіталу. Протягом одного місяця всі охочі, крім тих, хто перебував у тюрмі, могли повністю легалізувати приховані доходи, за умови переведення їх на рахунки 19 банків країни. Ані податків, ані пояснення походження грошей ніхто не вимагав. Задля того, щоб казахи могли почати свої фінансові відносини з країною з чистого аркуша, було знищено всі податкові декларації за шість років. За час дії амністії капіталу до банків надійшло приблизно 500 млн дол. А під час чергової податкової амністії у 2005–2007 роках було виведено з тіні приблизно 6,7 млрд дол.

Відносно успішною була амністія капіталу в Бельгії у 2004 році. За результатами року ця акція збагатила бюджет країни на 496 млн євро. Громадянам запропонували легалізувати тіньові капітали, заплативши 9% штрафу від задекларованої суми. А ті, чиї гроші працювали на економіку країн Євросоюзу, заплатили лише 6%. Тоді очікування бельгійського уряду не виправдались: в країну надійшло приблизно 1 млрд євро, а це лише 6% від запланованої суми. Щоправда, амністія позитивно вплинула на ріст валового внутрішнього продукту країни: у 2004 році він виріс на 2,7%, з яких 0,2% — податкові штрафи.

Одним з найуспішніших у світовій практиці прикладів амністії капіталу була Італія. Заявник мав сплатити 2,5% від задекларованої вартості майна чи придбати державні цінні папери на суму, що дорівнювала 12% від вартості схованого майна. Натомість отримував гарантії звільнення від подання декларації, сплати податкових заборгованостей і аудиту коштів, отриманих до амністії. В підсумку лише за перші два місяці в країну повернули 61 млрд євро, а податковий збір становив 24 млрд євро.