Справа про книгарню: юрисдикція суду залежить від… настрою судді

На жаль, в нашій країні досі процвітає малошанована професія мисливців за кредитами, які, перекуповуючи мізерні залишки боргів по кредитах, накручують захмарні відсотки і зрештою «віджимають» майно, нерухомість, успішний бізнес. Хоча, здавалося б, каламутним напівкримінальним (а часом і відверто кримінальним!) схемам зразка веселих дев'яностих давно час відійти в минуле.

Тому ми продовжуємо відстежувати історію про те, як у відомого київського продюсера Олени Лазуткіної «віджали» приміщення книгарні. Детально про те, як, перекупивши у банку, що лопнув, крихітний залишок за кредитом, така собі фірма «Райт Партнер» начебто за борги продала приміщення ціною у 3,4 млн грн дівчині-студентці за смішну суму, можна прочитати в статті «Банківський зашморг для книгарні: як «віджати» приміщення».

Ця історія мала феєричне продовження. Приміщення закрили й опечатали, але коли Олена Лазуткіна з поліцією все-таки відчинили його, виявилося, що з магазину... дочиста вивезли все майно, яке там було: книжки (в тому числі взяті на реалізацію), меблі, обладнання, колекцію картин. Зрозуміло, негайно було написано заяву, порушено кримінальну справу (про це читайте в матеріалі «Захоплення книгарні: А де книжки? У… бібліотеці!»).

Слід сказати, що особливого клопоту щодо розшуку зниклого майна слідству ніхто не спричиняє: адже всім... прекрасно відомо, що вивезене майно перебуває на складі. Адвокату Олени Лазуткіної Михайлу Гончаренкові навіть надійшов лист від представника «покупниці» магазину про те, що «товар та майно повернуть, якщо Олена Лазуткіна надасть документи, які підтверджують, що вони належать їй». Грубо кажучи, «ми у вас сумочку вкрали, але повернемо, напевно... якщо доведете, що вона ваша».

Однак для того, щоб розмотати весь клубок подій, потрібно було повернутися до відправної точки, з якої все й почалося, — до «продажу» магазину, начебто відібраного за борги фірмою «Райт Партнер», такій собі дівчині Ірині Трикоз. Звичайній студентці (ха!). Тому Олена Лазуткіна подала позов до Адміністративного суду, й основною вимогою було визнання дій приватного нотаріуса Олени Набоки, яка оформлювала купівлю-продаж, протиправними, а сам договір — недійсним.

«Чому нам так важливо довести саме в Адміністративному суді, що було порушено процедуру оформлення договору? Тому що всі наступні дії (а приміщення вже кілька разів намагалися перепродати реальним покупцям!) автоматично буде визнано незаконними, — пояснює адвокат Михайло Гончаренко. — Позов було подано на незаконність дій нотаріуса, яка видала покупниці липовий витяг з реєстру про те, що заборони на продаж немає. Формально покупець взагалі не винен у тому, що придбав проблемну нерухомість, вся тяжкість відповідальності лягає на нотаріуса».

Отже, позов на незаконність дій нотаріуса було подано до Київського окружного адміністративного суду ще в грудні минулого року, відразу після того, як магазин «віджали», а співробітниць буквально викинули з приміщення. А далі почалися перші дивацтва.

«Після того як ми подали позов, інша сторона мала дати відкликання на позов і ознайомити нас із ним. Потім, теоретично, нам слід було подати свої заперечення на відкликання, але навіть технічно ми не могли цього зробити, оскільки не бачили цього відкликання», — уточнює адвокат.

Та як би там не було, справу прийнято до провадження, суддя — Ірина Васильченко. Перше засідання, яке було призначено ще на кінець лютого, відкладалося, і зрештою відбулося 30 березня. І тривало рівно хвилин 15. Адвокат Олени Лазуткіної Михайло Гончаренко клопотав про залучення до розгляду справи як третьої особи Ірини Трикоз, покупниці, і суд це клопотання задовольнив. Та відповідач, приватний нотаріус Набока, у свою чергу клопотала про залучення до розгляду справи представників фірми «Райт Партнер», яка якраз і отримала магазин начебто за борги. Це клопотання теж було задоволено, і наступне засідання призначили на 15 травня.

Цього дня до суду окрім Олени Лазуткіної та її адвоката прийшли представники нотаріуса Набоки та покупниці Трикоз (яка, нагадаємо, виступала у справі як третя особа). І вони відразу подали клопотання про закриття справи — на тій підставі, що вона... не перебуває в юрисдикції Адміністративного суду! Суддя Ірина Васильченко пішла в нарадчу кімнату. Нарада тривала близько хвилини. І справу закрили.

«Суд вважає, що спір у цій справі хоч і стосується рішення суб'єкта владних повноважень, який згідно із законодавством наділений повноваженнями реєструвати права... на нерухоме майно, однак випливає з правовідносин іпотеки та захисту цивільних прав (прав на нерухоме майно), — сказано в рішенні суду №826/17770/17 від 15 травня 2018 року. — Між тим правовідносини іпотеки не є правовідносинами, регульованими адміністративною юрисдикцією, а спір, що виник на їх підставі, не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів... З урахуванням наведеного суд вважає, що ці позовні заяви не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки цей спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства».

У клопотанні представники відповідача та третьої сторони посилалися на якесь рішення Верховного суду, але коли ми відразу після засідання попросили уточнити, яке саме, вони не захотіли вдаватися в подробиці. Тому знову довелося звернутися по роз'яснення до Михайла Гончаренка. «Суддя посилалася на рішення Верховного суду від 2016 року, де у справі було встановлено, що йдеться про майновий спір, — пояснив він. — Але у 2017 році Касаційний адміністративний суд ухвалив рішення, в якому чітко роз'яснив, що, незалежно від ситуації, якщо в позовній заяві не йдеться про повернення майна, а йдеться виключно про визнання протиправними дій нотаріуса, то це юрисдикція адміністративних судів. У нашому позові ми не ставили питання про майно, про іпотеку взагалі не було мови. Йшлося про незаконні дії нотаріуса. А нас чомусь заганяють в цивільний суд, де справа, скоріш за все, затягнеться надовго. Іншими словами, справу незаконно заганяють в іншу юридичну площину, хоча це виключно адміністративний позов, тому що нотаріус є представником держави, суб'єктом, безпосередньо наділеним владними повноваженнями в частині державної реєстрації майнових прав».

До речі, Михайло Гончаренко зробив вибірку деяких судових рішень судді Ірини Васильченко за минулий рік. Виявилося, вона вела близько восьми аналогічних справ — скарги підприємств та організацій на дії нотаріусів. У двох ухвалено рішення на користь позивачів, у шістьох визнано правоту дій нотаріуса. Але хто б не мав рацію, важливим є те, що суд розглядав ці позови! А у справі Олени Лазуткіної суддя заявила, що конфлікт зовсім не стосується адміністративного суду. До речі, провадження у справі вона відкрила. Тобто фактично спочатку визнала, що так, ця справа є адміністративною, а потім раптом... різко відмовилася від неї. Чого б це?

Тепер Олена Лазуткіна подає апеляцію до Апеляційного адміністративного суду.

А тим часом нові «господарі» магазину намагаються якнайшвидше продати приміщення. Сума, яку за нього просять, впала з 55 до 42 тис. дол. Майже задарма! Хоч бери позичай грошей та купуй за безцінь. Одне тільки «але»: разом з нею доведеться придбати і серйозні проблеми.

...На жаль, до закінчення справи про книгарню ще далеко.  Історія про рейдерське захоплення магазину може стати свого роду підручником і наочним посібником для всіх підприємців, які стали мішенню аферистів, і це допоможе їм розробити тактику боротьби за свої права.

P. S. І все-таки — як могло статися, що і суддя Ірина Васильченко, і адвокат Михайло Гончаренко, обґрунтовуючи свою позицію, посилаються на рішення Верховного суду? З проханням прояснити ситуацію ми звернулися до незалежного експерта — судді-спікера Одеського окружного адміністративного суду, кандидата юридичних наук Ігоря Завальнюка:

«Відповідно до останніх правових позицій Верховного суду, які є обов’язковими для врахування усіма судами, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір матиме приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Разом із тим, участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Водночас не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Тож цілком логічним було ухвалення 4 квітня 2018 року Великою палатою ВС постанови у справі №817/1048/16. У вказаній справі товариство з обмеженою відповідальністю оскаржувало рішення приватного нотаріуса як державного реєстратора щодо реєстрації права оренди на земельні ділянки за іншим товариством. Вирішуючи зазначений спір, ВП ВС дійшла висновку, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правової угоди, спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Отже, аналізуючи зазначену справу, можна було б дійти єдиного висновку, що спори з державними реєстраторами мають приватноправовий характер та підлягають розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, оскільки у будь-якому разі стосуються майнового інтересу й обов’язково впливатимуть на майнові права тієї особи, щодо якої ці реєстраційні дії вчинено.

Однак того ж дня, 4 квітня 2018 року, Велика палата ВС в іншій справі №826/9928/15 за позовом фізичної особи до приватного нотаріуса як державного реєстратора про скасування рішення про державну реєстрацію прав на квартиру за іпотекодержателем ухвалила інше рішення, яким цього разу спір з державним реєстратором віднесла до адміністративного. Підставою для такого висновку слугував факт того, що позовна заява не містить доводів щодо невиконання умов цивільно-правової угоди; у цій справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії приватного нотаріуса, який у межах спірних правовідносин діє як суб’єкт владних повноважень.

На перший погляд, можна було дійти висновку про наявність протилежних висновків Великої палати ВС з одних і тих самих правовідносин. Однак це не є правильно.

Уважно проаналізувавши ці рішення в їх системному та логічному зв’язку, вбачається, що ці висновки не є алогічними та суперечливими. Велика палата ВС передала учасникам спірних правовідносин важливий меседж: якщо позивач, оскаржуючи рішення, дії чи бездіяльність державних реєстраторів, як підстави для позову вказує виключно протиправні владні, управлінські рішення чи дії реєстратора, і виключно вони підлягають дослідженню судом, за відсутності доводів щодо невиконання умов цивільно-правової угоди, — така справа належить до юрисдикції адміністративного суду, в іншому випадку — підлягає розгляду залежно від суб’єктного складу сторін (позивача) в порядку цивільного чи господарського судочинства».