Конституційна скарга: як громадянину захистити свої права в Конституційному суді

Старозавітний проповідник Гілель, пояснюючи язичникові, що є закон, сказав: «Не роби ближньому того, чого не бажаєш собі. Це весь закон. Все решта тільки пояснення». Перефразовуючи слова, сказані понад дві тисячі років тому, у відповідності до сучасного законодавства, можна сказати: «Конституція — ось головний закон, і в основі його — права людини. Всі решта законів — доповнення до нього».

Для того щоб визначити, чи відповідають всі решта законів, підзаконних актів, постанов, рішень судів Основному Закону, і існує Конституційний суд. Нагадаю коротко етапи становлення КС України. Незабаром після проголошення незалежності, в червні 1992 року Верховна Рада ухвалила закон «Про Конституційний суд України», але чотири наступні роки цей орган існував чисто номінально. Запрацював він тільки після ухвалення в 1996 році чинної Конституції.

Однак справжній якісний стрибок у реформуванні КС стався півтора року тому. Одним з результатів конституційної реформи (червень 2016-го) стало те, що з 10 вересня 2016 року фізичні та юридичні особи дістали можливість подавати скарги до Конституційного суду.

Простіше кажучи, відтепер будь-який громадянин, будь-яке підприємство чи установа, які вважають, що закон, на підставі якого щодо них винесено судове рішення, суперечить Конституції, а всі решта юридичних інстанцій пройдено і способи захисту вичерпано, можуть подати скаргу безпосередньо до Конституційного суду.

Однак законодавчо дозволити подавати скарги — це половина справи. Потрібно було врегулювати процедуру подання та розгляду конституційних скарг. На це пішов майже рік, і в липні 2017-го Верховна Рада ухвалила нову редакцію закону «Про Конституційний суд України», в якій детально розписуються ці питання. Починаючи з цього моменту спостерігається сплеск звернень до КС (про це трохи нижче). Однак остаточно історія завершилася 29 березня нинішнього року, коли Конституційний суд сформував колегію і сенати, і тепер готовий до початку розгляду скарг.

Поки КСУ акумулював у себе скарги, неурядова організація «Центр політико-правових реформ» за підтримки USAID провела дослідження «Конституційна скарга: новий інститут захисту прав громадян в Україні».

«Коли цей проект тільки починався, ми були майже певні, що в результаті нам доведеться сказати, що ситуація є поганою, — зауважив голова правління ЦППР Ігор Коліушко. — Але тоді ще Конституційний суд не розглядав скарг. Проте сьогодні ми можемо говорити не просто про зовсім іншу ситуацію, але, я б навіть сказав, про зовсім інший Конституційний суд України».

Звучить, що не кажи, оптимістично. Але які конкретні результати показав моніторинг, і головне — які висновки може зробити з них звичайний громадянин нашої країни, який захищає свої права?

Отже, скарга потрапляє в секретаріат Конституційного суду, який перевіряє її та робить попередні висновки про наявність підстав для відкриття конституційного провадження. Це має бути зроблено протягом семи робочих днів.

Після цього скарги розподіляють між суддями КС. Протягом наступних 20 днів суддя-доповідач передає на розгляд колегії проект рішення про відкриття провадження у справі або про відмову. Колегія ухвалює це рішення не пізніш як за місяць від дати призначення судді-доповідача (насправді, поки ще не були відрегульовані механізми проходження скарг, цей строк зазвичай продовжувався за клопотанням суддів-доповідачів). Якщо колегія не ухвалила одноголосно відмовити у відкритті провадження, секретар колегії передає конституційну скаргу на розгляд сенату, який і вирішує питання про відкриття провадження. Якщо ж таке рішення колегія ухвалює одноголосно, то воно стає остаточним.

Розгляд скарг проводиться сенатами. Якщо виникають труднощі в тлумаченні Конституції, або інші юридичні складності, сенат може відмовитися від розгляду справи на розсуд Великої палати.

А як бути, якщо, поки триває розгляд скарги, права продовжують порушуватися? В такому разі Велика палата може видати так званий забезпечувальний наказ, який встановлює тимчасову заборону здійснювати певні дії. Цей наказ видається у виняткових випадках, щоби перешкодити незворотним наслідкам, які можуть настати у зв'язку з виконанням остаточного судового рішення. Наскільки кожен випадок є «винятковим», визначатиметься практикою КС. Щоправда, спірним наразі залишається питання, яким чином Велика палата має ініціювати видання забезпечувального наказу, якщо вона не розглядає справу, тим більше, що такі накази, виходячи з обставин, мають виноситися в максимально короткі строки. І хто повинен після цього розглядати справу — сенат або Велика палата? Ці питання поки що не врегульовані, але передбачається, що вони вирішуватимуться в рамках регламенту. Поки вони є дискусійними, і більш детально ознайомитися з передбачуваними варіантами їх вирішення можна в повному тексті звіту, що розміщено на сайті Центру політико-правових реформ.

Багато питань виникає і до форми складання скарг. «Сьогодні в КС зареєстрована 131 скарга, яка відповідає вимогам, і 453 скарги, які їм не відповідають, — пояснює керівник проектів з питань Конституційного права ЦППР Юлія Кириченко. — Майже половина з них стосується питань соціального забезпечення. Але якщо скарга складена неналежним чином, це ще не кінець. Документ можна переробити й заново подати в секретаріат».

Отже, ось основні помилки, яких припускаються заявники:

1. Остаточне судове рішення у справі набуло чинності до 30 вересня 2016 року (нагадаємо, від цього дня фізичні та юридичні особи дістали право подавати скарги до КС).

2. Скаргу складено не державною мовою (найбільш, на мою думку, анекдотична помилка, яку водночас легко можна виправити).

3. Скарги від юросіб підписані не уповноваженими особами, не додано установчі документи юросіб та акти про призначення на посаду або обрання уповноважених осіб.

4. Не вказано конкретні положення (статтю, частину, пункт) закону, який слід перевірити на відповідність Конституції, а значить, і стаття Конституції, на відповідність якій потрібно перевірити закон.

5. Відсутнє обґрунтування оскаржуваних положень (тобто тверджень щодо неконституційності закону, окремих його положень, норми, яку, на думку скаржника, було порушено внаслідок застосування закону).

6. Подано не засвідчену в установленому порядку копію остаточного рішення суду.

І ще один важливий момент. Об'єктами скарги не можуть бути оскарження рішень судів у системі судоустрою України, скарги на дії державних органів і посадових осіб тощо.

Простіше кажучи: Конституційний суд — це не четверта судова інстанція! Він не підміняє собою суди, правоохоронні органи тощо. Він розглядає виключно відповідність рішень Основному Закону України. Якщо ви не згодні з конкретним рішенням, припустімо, у шлюборозлучній справі, Конституційний суд не займається цим. Якщо ж ви вважаєте, що це рішення обмежує ваші конституційні права — інша річ.

За прогнозами експертів, щороку до Конституційного суду надходитиме близько 6 тис. скарг.

«Можливість подавати конституційні скарги — це найважливіший крок у забезпеченні прав і свобод людини, — наголошує голова Конституційного суду України Станіслав Шевчук. — Конституційний суд — одна з основних складових правового фундаменту демократії. Наступного року цивілізований світ відзначатиме сторіччя від дня заснування першого Конституційного суду. Його було створено в Австрії в 1920 році, його батьком був видатний юрист Ганс Кельзен. А після Другої світової війни відбулася революція в поглядах на Конституційний суд. До цього, припустімо, свобода слова закріплювалася в Конституції, але необхідний був і закон про свободу слова. Сьогодні ж права людини отримують свого носія — людину. А мета Конституційного суду — не лише захищати гарантовані Основним Законом права окремих людей, а й приводити законодавство країни у відповідність до Конституції».