Молитва втоми

Повернувся в минуле. І — залишився в сьогоденні. У своєму безсиллі пояснити очевидне. Колись, дуже давно, століття тому, добра людина, лікар Януш Корчак написав дивну книжку — «Наодинці з Господом Богом. Молитви тих, хто не молиться».

Януш Корчак не був побожною людиною. Не дотримувався ритуалів. Але глибоко вірив. Таке буває, дуже часто. Спілкування з Всевишнім, насправді, не потребує ритуальних доказів. Сьогодні я читаю його, Корчака, давно спаленого нацистами, Молитву безсилля.

Людина не змінюється. Не віддаляється від Всевишнього і його мудрості й не наближається до нього. Попросту ігноруючи його. Тут, у моїй країні, я спостерігаю боротьбу забобонів язичників. Самовпевнених, нещирих, брехливих людей, здатних на будь-який гріх. Які не знають про існування Молитви безсилля. Ні з-поміж так званих великодніх християн (визначення щирого Сергія Аверинцева), ні серед юдеїв, що порушують усі заповіді...

Не знаю, не вмію. Чи то мозок мій згасає, чи то людина у своїх прагненнях незмінна. Я втомився, все моє життя — опір. Шукав у маленькій книжці Корчака Молитву втоми. Немає її там. Що ж, так і житиму за казкою зовсім непрактичного Ганса Крістіана Андерсена про голого короля. А потім помру, залишаючись маленьким хлопчиком, що продовжував казати: «А король — голий!»