Новини
Ракурс
Адвокат Ярослав Зейкан. Фото з особистого архіву

Навіть за сталінських часів виправдувальних вироків було набагато більше, а за місця в судах не билися — Ярослав Зейкан

«Ракурс» продовжує серію інтерв'ю зі знаковими українськими адвокатами. Ярослав Зейкан розповів нам про те, як почався його шлях у юриспруденції, про цікаві справи та неймовірний відсоток виправдувальних вироків за часів УРСР, а також про те, коли з'явилася корупція в судах.

Loading...

— Ярославе Павловичу, як почався ваш шлях у юриспруденції?

 

— Почну з того, що юристом я став випадково. Мого дядька, студента юридичного факультету Празького університету, засудили за антирадянську агітацію і пропаганду. Під судом опинялися й інші родичі. Це зумовлювало моє бажання стати адвокатом. І водночас віддаляло його від можливості здійснення. Адже з таким родоводом вступити на юридичний факультет за загальними правилами було неможливо. Але в армії (служив я в Азербайджані) моя біографія мало кого цікавила, потрібен був ріст партійних рядів, тож мене взяли до «лав честі і совісті епохи» без проблем. Партійний квиток в руках відкрив переді мною двері юридичного факультету Львівського університету, який я і закінчив 1973 року.

Працював юрисконсультом, арбітром відомчого арбітражу, згодом і суддею. Лише через 20 з лишком років зміг стати адвокатом — уже за часів незалежної України.

Я завжди хотів бути адвокатом, але не міг ним стати через біографію своїх родичів. При обкомах партії були так звані адміністративні відділи, які відали роботою судів, прокуратури, міліції і адвокатів. І не можна було обійняти посаду чи стати адвокатом без їхнього дозволу. Не знаю, чи всюди так було, але в Закарпатті без них не обходилося.

14% виправдувальних вироків і вирішення державою релігійних питань

— Ви безпосередньо спостерігаєте роботу правоохоронної, судової системи не один десяток років. Що хорошого ми втратили, а що корисного набули?

— Хочу сказати кілька слів про ту систему правосуддя, яка існувала в радянські часи.

Сталін як хитрий, надзвичайно жорстокий, але практичний державний діяч розумів, що авторитет суду все-таки має бути на висоті. Тому в страшному 1937 році, в час шалених репресій, було 13,5% виправдувальних вироків.

Але була й інша сторона радянського правосуддя. Там, де були політично ангажовані справи, пощади не було.

В 40–50 роки минулого століття в моєму рідному Закарпатті здійснювалась спецоперація з переведення Греко-католицької єпархії до православної церкви Московського патріархату, якого в Закарпатті ніколи не було. Хрущов звернувся з проханням про надання дозволу на вбивство єпископа. І його вбили.

От зараз дехто дорікає, що держава втрутилася в релігійні процеси. В цьому випадку спецслужби займалися превентивною роботою, щоб не допустити ексцесів у зв’язку з одержанням томосу. В 40–50 роки минулого століття в моєму рідному Закарпатті здійснювалась спецоперація з переведення Греко-католицької єпархії до православної церкви Московського патріархату, якого в Закарпатті ніколи не було. Єпископ Теодор Ромжа противився цьому, і Хрущов звернувся з проханням про надання дозволу на його вбивство. І єпископа вбили. Керівник так званого бюро вбивств Судоплатов (організатор вбивства Троцького і Бандери) про це прямо написав у своїх спогадах.

Інших священиків Греко-католицької єпархії, які не бажали вступати в православ’я, засудили на 25 років за надуманими обвинуваченнями. Я брав участь у реабілітації одного з таких священиків, який відсидів 20 років з призначених йому 25. Мені тоді вдалося відсудити для нього половину його власної хати, конфіскованої при його засудженні.

Ось це і можна визнати втручанням у релігійні справи. Але нинішні покоління про це практично не знають.

— 13,5% виправдувальних вироків? Неймовірна і недосяжна для нас нині цифра.

— Так. Я припускаю, що всі ці виправдувальні вироки були цілком контрольовані владою. Але вони були, і це справді дуже високий відсоток.

Згодом настала хрущовська відлига. Судова практика зазнала чимало позитивних змін. Що найважливіше з точки зору сьогоднішнього дня: корупції як такої в судах майже не було, що і зрозуміло в умовах тоталітарної держави. На рівні районних судів адвокат міг хіба що піти до ресторану з прокурором і суддею, поговорити про справу. Платив при цьому за обід адвокат. Але це зовсім не було гарантією винесення потрібного рішення.

Адвокат Ярослав Зейкан. Фото: Facebook

Справа про хрести

— Які справи з вашої практики запам’яталися найбільше?

— 1987 рік, я тільки-но став суддею, до того був народним засідателем протягом семи років. Тривала підготовка до пленуму ЦК Компартії України. Прийшов документ, в якому інспектором ЦК було вказано, що в Хустському районі не борються з релігійною пропагандою. Тоді на деяких хатах або біля них були хрести, подекуди виконані з цегли, вмонтовані в будинки.

Оскільки йшлося про підготовку до пленуму, на цей папір обов’язково слід було відреагувати. Але влада не знала, як із цим бути. Людям сказано було познімати хрести, втім ніхто цього не збирався виконувати.

Тоді взяли районного архітектора, провели обстеження будинків, і він зафіксував відхилення в будівництві. Вказали на відхилення від проекту, що теж, безперечно, мало місце, бо дуже багато закарпатців ніколи не дотримувалося тих стандартних проектів, які їм видавав архітектор. Набрали сім таких хат, щоб продемонструвати, що відреагували.

Голова суду і мій друг, заслужений юрист України Василь Данюк запитує, чи збираюся я далі іти на вибори суддів. Кажу ні, не хочу бути суддею. Я тоді просто заміщав суддю, яка пішла в декрет. До речі, вона на посаду не повернулася, та і взагалі тоді не билися за місця в судах, бо працювати там було непросто і відповідально.

От, каже мені голова, ти і будеш цю справу розглядати.

Там було сім позовів, я їх об’єднав в одну справу як аналогічні за змістом. Тоді запросив адвоката і кажу йому: до тебе звернуться люди, то подай клопотання про проведення експертизи цих будинків. Той відповідає: не піду, бо там зацікавлений у справі райком партії, не хочу цим займатися. Я кажу, ти тільки подай клопотання про експертизу, а в судовому засіданні можеш взагалі сидіти і мовчати.

Далі я викликав експерта. Він був діловий, все жартував, що готовий їхати будь-куди, навіть в Ізраїль, якщо йому дадуть відрядження, а як ще і в один тільки бік, то він би радо погодився. Той експерт і зробив експертизу. Я попросив його вказати, що є відхилення, але незначні. Так він і зробив. Звісно, якби хтось дізнався про такі мої дії, я був би покараний.

Експертиза встановила, що відхилення від проекту справді є, але вони незначного характеру і спрямовані на поліпшення будинку. А була відповідна постанова Верховного суду УРСР, яка дозволяла відмовляти у позові, якщо порушення забудови неістотні.

Таким чином, я своєю ухвалою призначив експертизу і на її підставі відмовив у задоволенні по всіх семи позовах. В райкомі партії це викликало шалену реакцію. Врятувало мене лише те, що обласний суд підтримав це рішення, бо з точки зору закону все було абсолютно правильно.

— І вища інстанція те рішення не скасувала?

— Ні.

Справа про насіння і бунт народних засідателів

Ще запам’яталася інша справа. Часто румуни із сусіднього Тячівського району, які проживали там компактно, скуповували насіння соняха, їхали в Москву і продавали його біля стадіону. Заробляли на тому великі гроші, бо тоді було модно лузати те насіння на стадіоні.

От румунка, мати чотирьох дітей вирушила до Москви і почала продавати те насіння. До неї підійшли міліціонери, розпитали, де взяла товар, вона наївно розповіла, що то її насіння, а ще і в сусідки купила, і показала, де залишила ще два мішки. Врахували все вкупі і вийшло, що це спекуляція (скупка та перепродаж) у великих розмірах.

Мене врятували народні засідателі, які сказали, що не підпишуть такий вирок.

Справу з Москви відправили в суд до Хуста. Голова суду дав її мені, бо такі справи дуже неприємні для суддів, а було зрозуміло, що балотуватися у судді я вже не буду. Адже для цього треба було, щоб райком партії дав добро на включення мене в список як кандидата. Стосовно мене було цілком ясно, що я в цей список для голосування вже не буду включений, і навіть якби я хотів залишитися суддею, то шансів на те не мав.

Кримінальний кодекс передбачав жорстке покарання за спекуляцію. Я призначив жінці покарання нижче нижчої межі — п'ять років, і більше нічого вдіяти не міг, бо прокурор просив 10 років позбавлення волі. Але тут мене врятували народні засідателі, які сказали, що не підпишуть такий вирок.

Тоді я зателефонував в обласний суд, пояснив ситуацію. Голова обласного суду погодився, щоб було призначене покарання, не пов’язане з позбавленням волі, і сказав, що поговорить із прокурором області, аби той не вносив протест, вимагаючи скасування вироку за м’якістю. Так і зробили.

— Було в тій системі правосуддя те, що ви вважаєте даремно втраченим?

— Загалом, на мою думку, та система потребувала невеличкої корекції, бо була доволі ефективною, зокрема, був дуже простий процес. Голова облсуду і прокурор області, а також генпрокурор і його заступники та голова Верховного суду УРСР могли внести протест в порядку нагляду. Причому достатньо було звернення, оформленого як лист, щодо будь-якого рішення. Це могла бути реакція на довільно написаний лист якоїсь бабусі.

Одна зі справ, у якій я беру участь, тривала 12 років. Сім разів її відправляли на додаткове розслідування. В результаті мого клієнта було виправдано. Може, воно б так і не сталося, але прокуратура за ці роки загубила частину документів.

Голова облсуду дивився, витребовував справу, і тоді її розглядала президія облсуду в порядку нагляду. Вони могли задовольнити або відмовити. Сьогодні виправити становище з незаконно засудженою людиною, наприклад, до довічного позбавлення волі, можливості немає. Немає відповідних механізмів.

Європа цього не зрозуміла, сказавши, що такий механізм в порядку нагляду буде вести до багаторазового скасування вироків. Але вийшло так, що саме тепер справи тягнуться безкінечно. Наприклад, одна зі справ, у якій я беру участь, тривала 12 років. Сім разів її відправляли на додаткове розслідування. В результаті мого клієнта було виправдано. Може, воно б так і не сталося, але прокуратура за ці роки загубила частину документів. І місяць тому Верховний суд залишив виправдувальний вирок у силі.

Була глава 38А — про оскарження дій посадових осіб. Але звели цілу адміністративну вертикаль, яка все одно працює переважно на вибори.

Той процес був простий, доступний і ефективний. Його треба було тільки модернізувати. А не переробляти все так, як це зроблено нині, і створювати кілька паралельних судів.

От раніше була глава 38А — про оскарження дій посадових осіб. Для чого будувати цілу систему? Але звели цілу адміністративну вертикаль, яка все одно працює переважно на вибори.

Кар’єра завдовжки 10 тисяч справ

— Вам на практиці знайомі всі юрисдикції, починаючи з арбітражу і завершуючи кримінальною.

— Так, і попередній досвід дуже допоміг мені в подальшій роботі.

Працюючи у відомчому арбітражному суді Міністерства торгівлі, а потім районним суддею, я набув досвіду по розгляду господарських, цивільних і кримінальних справ. Багато років я був юрисконсультом і з одним моїм колегою вважався хорошим фахівцем з господарських справ у Закарпатській області. Знаю, що коли готувалася до розгляду справа за участі когось із нас двох, то голова господарського суду казав: дивіться, не пишіть дурниць, бо там Клайн або Зейкан. Це мені розповів чоловік однієї судді. Я зберіг найкращі спогади про голову господарського суду Закарпатської області пані Ващиліну. На жаль, вона вже не працює суддею.

За свою кар’єру юриста я брав участь у понад 10 тис. справ. Переважна частина з них припала на радянські часи.

Представляв якось справу колгоспу в Москві. Вони продали кошики, а їм не заплатили. Тоді ще спори за участі колгоспу розглядалися в загальних судах, а не в господарських. Поїхав я до того суду. Такий собі непоказний будинок, ледь знайшов його. Відповідачі раз, другий не прийшли. Тоді суддя і каже: «Напишіть проект рішення, і ми цю справу вирішимо». Це було ще за радянських часів, але в Закарпатті я з таким не стикався ніколи. Вперше мені це запропонувала московська суддя.

Виконавче провадження тоді працювало ефективно, гроші було перераховано відразу. Так що справедливості можна було добитися.

«Ми не підпорядковуємось нікому, райкому та райвиконкому»

— Коли почалася корупція в судах, за вашими спостереженнями?

— Корупційні речі в судах почалися з 1994–95 років. Особливо розвинулося це в системі господарських судів. Водночас багато чого залежало від голови суду. І якщо він платив 100 тис. дол. за призначення на посаду (як стверджували злі язики), то він їх потім, ясна річ, відбивав.

Бувало і таке, що адвокат брав забагато грошей, пояснюючи, що частина для судді. Якось судді стало відомо про це, він адвоката викликав і велів повернути гроші. Той адвокат тоді повернув клієнтові усі гроші, навіть ті, що запросив за свою роботу.

У 70–80-х роках система правосуддя працювала дуже ефективно і швидко, був порядок. Взявши кримінальну справу, суддя не міг до її закінчення розглядати іншу: безперервність судового процесу була реальною. Але, звісно, не було такої кількості справ, як тепер.

Партійні органи практично не втручалися в районних судах. Очевидно, була відповідна вказівка.

Якось відомий суддя Виноградівського району на нараді сказав: ми не підпорядковуємось нікому, райкому та райвиконкому. Ця фраза стала крилатою на Закарпатті.

Одного разу перший секретар райкому партії мене, суддю, запросив пройтися на вулицю. І каже: є така-то справа, ми там виключили людей з партії, але чи не можна пом’якшити їм покарання. Прокурору він побоявся це сказати, бо прокурор — член райкому партії, а голова суду, до речі, не міг бути і ніколи не був членом райкому. Однак судді відчували свою залежність від влади. Якось відомий суддя Виноградівського району на нараді сказав: ми не підпорядковуємось нікому, райкому та райвиконкому. Ця фраза стала крилатою на Закарпатті.

Є спогади Семена Арії, якого називали адвокатом номер один, до речі, походив він з України. Він розповідав про справу в Прибалтиці, коли група музикантів захопила літак і намагалася вилетіти за кордон.

Справу розглядали в Ленінграді. Семен Арія був захисником одного з тих музикантів. Телефонує йому головуючий у справі суддя Єрмаков і каже: сьогодні п’ятниця, у вас є два дні. За цей час ви повинні подати зауваження на протокол судового засідання і до понеділка здати касаційну скаргу. У вівторок у Верховному суді буде вирішуватись касаційна скарга. Адвокат відповідає, що на вівторок ще навіть не закінчиться строк подання касаційної скарги. Робіть те, що я сказав, — відповів суддя.

Адвокат поїхав у Москву. Там з’ясувалося, за словами знайомого прокурора, що Брежнєву зателефонував президент США Ніксон, і сказав, мовляв, у нас Різдво, чи не можна тим людям скасувати смертну кару. Брежнєв набрав голову Верховного суду і наказав скасувати смертні вироки. Той намагався пояснити, що це неможливо, але Брежнєв поклав трубку. Прокурор в’їдливо сказав: тепер справа буде розглядатись по Ніксону, а не по КПК.

Довелося голові Верховного суду вигадувати варіанти. А Семен Арія вирішив заодно допомогти також іншим підсудним у цій справі. Адвокатська жилка спрацювала. В результаті засудженим до розстрілу дали по 15 років, а засудженим на 15 років — менший строк.

На найвищому рівні був волюнтаризм, що дозволяв все що завгодно. Але подібного самоуправства не могло статися десь у районному суді.

Отак впливали на суд. А ще бувало інакше. Коли Хрущову за кордоном розповіли, який в СРСР вражаючий чорний ринок, зокрема, контрабанди валюти (знаменита справа Рокотова — фарцувальника і валютника), про що він не знав, він розлютився страшенно, і негайно було запроваджено смертну кару за господарські злочини. Так звана ст. 86-1 КК.

Справа Рокотова. З листа робітників одного із заводів, обурених м'яким вироком: «Ми, прості радянські люди, переконливо просимо вас бути нещадними до цих мерзотників, жалюгідних покидьків і негідників, бридкі душі яких порожні, а вони набралися нахабності і перестали поважати радянський лад. Вони гірші за зрадників, вони давно вже трупи, і ми просимо вас, щоб решті таких не кортіло, засудити всю цю злочинну зграю до найвищої міри покарання — розстрілу»

Вже після винесення вироку 15 років справу переглянули і заднім числом засудили Рокотова та низку інших підсудних до смертної кари. Незважаючи на хвилю протестів, що прокотилися світом, втручання всесвітньо відомих діячів, зокрема Бертрана Рассела, вирок було виконано.

Тобто на найвищому рівні був волюнтаризм, що дозволяв все що завгодно. Але подібного самоуправства не могло статися десь у районному суді, там було інакше.

А сумнозвісна ст. 86-1 КК ще довго існувала, по ній ішли і знамениті справи так званих цеховиків, де якщо тільки був особливо великий розмір (понад 10 тис. руб.) — все, розстріл.

Отже, волюнтаризм існував і там, де були політичні справи, там часто обходилися без реального суду. Якщо процес стосувався злочину проти держави, спрацьовував обвинувальний ухил. Якщо брати справи цивільні, то там все вирішувалося більш-менш нормально.

Другу частину інтерв’ю читайте за посиланням.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter