Медреформа в Україні: незручні запитання, або Всі рівні, але є рівніші

«Знімаю капелюха» — сказав Семен Фішелевич Глузман, прочитавши мій опус. Похвала від людини-орієнтира, яка заплатила величезну ціну за право назвати брехню брехнею, дорого коштує.

Долю статті передбачити важко. «Супрунгейт як діагноз» судилося стати летючою, немов кір. Напевно, зіграли два фактори — надактуальна тема та оперативність. Прикро, що серйозніші матеріали з кілометрів букв — з цифрами, документами, висновками за результатами аудиту Рахункової палати — не мали і сотої частки подібного ефекту.

О сколько нам открытий чудных

Після публікації статті на автора чекало багато «открытий чудных». На «компліменти» у приватні повідомлення від невпізнаних осіб не зважаю. Але від такої категорії, як вчені, за замовчуванням очікувала на аргументи, вміння ставити запитання і чути опонента — а отримала «з вами треба розібратися».

Ви знаєте, що таке когнітивний дисонанс? Для мене, наприклад, коли люди, що борються з лженаукою і фальсифікацією наукових досліджень, кричать «ату її!», але нічого не хочуть чути про «фальсифікації» в іншій статті — свого колеги. Ще дали зрозуміти, що негоже всує поруч зі світлим прізвищем згадувати Януковича.

Автор вищезгаданої статті про те, що зробила Супрун, на коментарі тих, хто вагається («А негативні результати ви помітили? Або все — саботаж, недоробки на місцях та інше?») реагував дуже різко і гордовито. Вимагав пруфи від експертів, медиків, які стверджують, що все не зовсім так, як він пише. Діалог не задався — жоден пруф не сподобався (не підійшов і звіт Рахункової палати), а «дискусію» автор обірвав фразою (дослівно) «мені нас...ти» і гордо пішов.

 Мабуть, про медреформу можна або добре, або ніяк...

Гріш ціна системі охорони здоров'я, де все тримається на одній персоні

«Я хочу жити в країні #СупрунІЯ!!!» — були й такі коментарі. А мені не хочеться. Добре живеться в тих країнах, де більшість громадян прізвищами міністрів не цікавляться. Гріш ціна системі охорони здоров'я, де все тримається на одній персоні. В Україні є проблема — кожен наступний міністр охорони здоров'я відкидає напрацювання попереднього, не враховує минулі помилки, починаючи все спочатку. Але ж медреформа первинної ланки вже відпрацьовувалася «за попередників» у пілотних регіонах, як і проект з реімбурсації ліків — зараз це називається «Доступні ліки». Хіба що медійності такої не було.

Після публікації статті було чимало тих, хто підтримав мій опус і ставив запитання. Хтось із друзів промовчав — і на тому спасибі. У третіх ситуація незавидна: щоб всидіти на двох стільцях, але взяти сторону того, хто більше друг і ближчий до МОЗ, довелося викручуватися і натякати. 

Згадалося: один з колишніх високопоставлених чиновників Міністерства охорони здоров'я, який раз у раз виступав з критикою тих чи інших новацій медреформи, потім якось різко зник з інформаційного поля. Як мені пояснили — «дітей треба працевлаштовувати».

Бажане за дійсне

Медреформа потрібна. І вона є — як кардинальні зміни, яких слід прагнути. Писати про плани потрібно, але за дійсність видавати не можна. Від поламаних Супрун схем мали розлетітися тріски. Хотілося б побачити фарммафію, якої від цього стало погано, і пацієнта, якому стало добре.

Запитань багато, а відповіді знайти непросто. Вивчаєш документи, дізнаєшся в експертів, пацієнтів і отримуєш реальність, відмінну від декларованої. І не говорити про це не можна. Коли трансплантологія з безликої області медицини раптом вимальовується в імена і прізвища... Коли родичі важкохворих пацієнтів, які потребують лікування за кордоном, 72 дні живуть у наметах під МОЗ, щоби прискорити процес отримання гарантійних листів. За цей час помер батько трьох дітей, який так і не дочекався допомоги. Люди змушені були місяцями жити в наметах, штурмувати МОЗ, щоб їх помітили і реалізували гарантоване законом право.

На жаль, держава, не здатна профінансувати лікування громадян за кордоном, поки нічого реального не зробила для розвитку цих напрямів медицини в Україні. Чи не підкажете, трансплантація — це яка хвиля реформи? Мені так і не вдалося дізнатися про результати пілотного проекту з трансплантології, на який минулого року виділили 112 млн грн.

Відомо, що у травні 2018 року було ухвалено закон про трансплантацію органів («Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров'я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини»), який набув чинності 1 січня 2019 року. Мало хто не пропіарився на цьому законі, називаючи проривом для розвитку трансплантології в Україні. Вийшов фальстарт. Щоб закон з 1 січня запрацював, потрібно було встигнути зробити чимало, в тому числі привести у відповідність нормативно-правову базу. Не встигли. Сьогодні, наскільки мені відомо, зупинилося навіть те, що працювало.

Всі рівні або є рівніші?

Нашим  читачам добре відомо, що «Ракурс» відкритий для найширшого кола думок. Коли виникли скандали навколо перших держзакупівель ліків за посередництва міжнародних організацій, до нас звернулася одна з них — Crown Agents, щоб розповісти свою версію про процес закупівель, проблеми, що виникли, і плани на майбутнє. Чому до нас? Ми моніторили цю тему від самого початку, інформацію доводилося збирати буквально по крихтах, оскільки цей процес був доволі закритим і непублічним. Королівське агентство було здивоване, що ми погодилися на інтерв'ю, мовляв, більшості ЗМІ це нецікаво.

Бачили мем «Мочити манту можна, Супрун — ні»? Всі рівні або все ж є рівніші? Якось я натрапила на одну цікаву книжку про дослідження українського менталітету. В характері українців (серед безлічі позитивних рис) її автор побачив також «відгомони забутих недуг», наприклад, інфантильність і наївність. Напевно, тому ми і плутаємо революції з чарівною паличкою, здатною змінити наше життя швидко і безповоротно. Можливо, з цієї причини ми чекаємо, що прийде хтось і зробить все за нас. Легко вибираємо собі ідолів, зводимо на престол, а потім так само легко і швидко позбавляємо їх корони.