Кандидати в президенти України — 2019: жирні коти і мільйони під матрацом

«Ракурс» продовжує вивчати передвиборчі програми кандидатів у президенти України. Раніше ми вже розглянули групи так званих лібералів, темних конячок, дискотеки 90-х. Сьогодні розповімо про жирних котів.

Давайте чесно: практично всі учасники передвиборчих ігор навколо президентського крісла — люди, м'яко кажучи, не бідні. Вірніше сказати, їхні статки вимірюються за шкалою «заможні — дуже заможні — мільйонери», причому останніх у списку чимало. Тобто, великою мірою, у групу жирних котів можна автоматично вставляти будь-кого.

Але ось яка халепа: багато хто з кандидатів чомусь полюбляє прибіднятися. Тому ми зібрали цю маленьку групу, керуючись не стільки статками її представників, скільки тим, як вони ці статки подають. Вийшло — один олігарх, один жебрак — чоловік багатої дружини і один «власник заводів, газет, пароплавів», який задекларував мільйон готівкою і нуль доходу.

Сергій Тарута: голуб миру

63-річний Сергій Тарута — офіційний мільйонер, олігарх і людина-білборд. Тому детально переповідати біографію кандидата, обличчя якого ось уже рік муляє очі з величезних плакатів по всій країні, начебто і сенсу немає.

У двох словах: родом з Донецької області, вчився в Маріуполі (тоді — Жданові), інженер-металург. Друга освіта — менеджер зовнішньоекономічної діяльності. 15 років пропрацював на заводі «Азовсталь», після чого подався у великий бізнес: створив зовнішньоторговельну фірму «Азовімпекс», а заодно став виконавчим директором корпорації «Індустріальний союз Донбасу», створеної разом з Рінатом Ахметовим і Віталієм Гайдуком. В останні п'ять років холдинг переживає серйозну кризу і втратив майже 5 млрд дол., але Сергій Тарута, за оцінкою аналітиків Forbes, входить до списку 500 найбагатших людей світу.

Тепер про політичну кар'єру кандидата. З 1998 року майже 10 років він був депутатом Донецької обласної ради. Новий виток політичної кар'єри почався в березні 2014 року, коли Сергій Тарута очолив Донецьку обласну держадміністрацію. Але протримався він на посаді тільки до жовтня 2014-го і тоді ж виграв вибори в Раду як безпартійний кандидат.

Безпартійним він залишався порівняно недовго: в лютому 2017 року було зареєстровано партію «Основа», заявлену ​​як ліберально-консервативна. До речі, тоді ж, у 2017-му, Сергій Тарута давав інтерв'ю на Першому каналі, і коли йому поставили запитання, хто фінансує партію (логічно про це запитати олігарха, що входить у партію, чи не так?), той відповів, що він, мовляв, всього лише «ідейний натхненник». А потім прес-секретар Тарути заявила, що якщо і надалі її шефу ставитимуть некоректні запитання, він припинить інтерв'ю.

Деякі політологи вважають, що Сергій Тарута — технічний кандидат Юлії Тимошенко. Втім, впевнено стверджувати можна лише, що  президентські вибори — це політичний промоушн партії «Основа» до осінніх виборів до парламенту, що видно неозброєним оком з програми кандидата.

До речі, сторінка партії в Facebook ведеться російською, і багато постів написано в такому собі пасторальному радянському стилі. «Сотни женских улыбок, отличное настроение и настоящий праздник весны — Сергей Тарута и команда партии «Основа» в Николаеве поздравили прекрасную половину с 8-м Марта!». Втім, і на сторінках партій, що позиціонують себе як антирадянські, до свят пишеться подібна нісенітниця. Тільки, ясна річ, українською.

Програма кандидата теж написана українською. І перше слово в ній — «Мир». Власне, мирний план «Три основи» — це те, що найбільше просуває сьогодні його партія.

Отже, одним з пріоритетів у зовнішній політиці кандидат вважає «відновлення дружніх відносин з усіма країнами-сусідами». Чи означає це горезвісний «дружній обід на східному кордоні»? А розумійте як хочете. Втім, кандидат декларує: «Я зроблю все, щоб Росія сповна відповіла за свою агресію проти України, відшкодувала збитки, завдані економіці та громадянам України».

У програмі сказано, що план передбачає розміщення миротворчої місії ООН в окупованих районах Донбасу, створення там тимчасової міжнародної адміністрації. Про Крим у програмі три рядки — мовляв, повернути півострів можливо тільки політико-дипломатичним і юридичним шляхом.

Тепер про економіку. «Я створив <...> найбільшу транснаціональну компанію в Україні», — каже кандидат і заявляє, що цей досвід цілком може бути використаний для ефективного керівництва державою. І пропонує доктрину збалансованого розвитку «Україна-2030».

З цікавого заявлено зменшення кількості податків і зборів з 12 до 7, зниження податкового преса з 41,5% до 25%, зниження ставки ПДВ з 20% до 15% і заміна податку на прибуток податком на виведений капітал зі ставкою 15% — все це в пишній оправі з безлічі красивих слів.

Серед політичних заяв забавляє те, що кандидат декларує в майбутньому часі речі, що існують у сьогоденні. Наприклад, «Україна стане справжньою парламентсько-президентською республікою» — а яка вона зараз? Або ось: «Забезпечу проведення в Україні глибокої децентралізації» — а це одна з реформ, яка вже давно триває. А ось іще: «Поверну повагу до права кожного на власну думку». Ось з чим-чим, а зі свободою слова у нас начебто і так усе непогано.

Щодо новенького — ухвалення нової «Народної Конституції, пріоритетом якої будуть національні інтереси України», скорочення парламенту до 250 осіб, створення в ньому Верхньої палати. Вибори кандидат обіцяє проводити за відкритими списками, а мажоритарку скасувати — і це правильно.

Ще Сергій Тарута збирається боротися з корупцією (але, зауважте, не з олігархами!), обіцяє середню зарплату в 20‒25 тис. грн, 10 тис. грн пенсій і 2 млн нових робочих місць. І все це — в найближчий час і в найзагальніших словах.

У програмі взагалі багато загальних слів, і говорити особливо немає про що. Однак цей кандидат хоча й не входить до трійки лідерів, але фігура знакова і велика. І не приховує своїх доходів. Втім, від журналу Forbes їх хіба приховаєш?

Роман Насіров: чоловік у картатій ковдрі

Ця проклята ковдра вилазить з усіх пошукових запитів по кандидату, але біографія Романа Насірова все-таки є трохи ширшою. Отже, йому 40 років, родом з Чернігова, там само отримав економічну освіту, а пізніше, в Києві — юридичну. На початку 2000-х доучувався вже в Англії, а три роки тому став кандидатом юридичних наук. Працював на топ-позиціях у великих міжнародних фінансових компаніях і, скоріш за все, почувався непогано. Але п'ять років тому кандидат подався в політику, і спочатку все складалося дуже вдало.

У 2014 році Насіров обирається в парламент від БПП, а у травні наступного року стає головою Державної фіскальної служби України. Але через два роки його беруть під варту за підозру в розкраданні 2 млрд грн державних коштів. Ось тоді на сцені і з'являється горезвісна картата ковдра: голова ДФС терміново потрапляє в лікарню у Феофанії, а звідти в суд його привозять на ношах. Контраст між випещеним обличчям обвинуваченого і сирітською байковою лікарняною ковдрою викликав бурю мемів у соцмережах.

Незабаром Насірова було випущено з Лук'янівського СІЗО під заставу у 100 млн грн (прокуратура просила 2 млрд грн). Однак з посади голови ДФС його звільнили в січні минулого року не за це, а за наявне нібито подвійне громадянство (України і Великої Британії). Окружний адміністративний суд Києва, визнавши висунуте Кабміном звинувачення недоведеним, відновив Романа Насірова на посаді у грудні 2018 року, і тепер держава винна йому зарплату за вимушений прогул.

У 2017 році Роман Насіров задекларував 6 грн доходів. Єдиним доходом у 2017 році відстороненого на той момент чиновника були відсотки від «Укргазбанку». Але дещо ще було: 55 тис. дол. та 1,3 млн грн готівкою. На банківських рахунках в Україні він має 200 грн, а на брокерському рахунку за кордоном — 297,7 тис. дол. Плюс деяка нерухомість і земельні ділянки. Якщо пошкребти по засіках і закласти в ломбарді годинник Breguet, то можна і на президентський внесок назбирати.

«Чим ви зараз займаєтеся, чим заробляєте на життя?» — запитав у Романа Насірова нещодавно 112.ua. «Я офіційно попросив Кабінет міністрів про відпустку, і весь свій час присвячую передвиборчій кампанії», — сказав той. І на запитання, звідки взялися гроші на внесок у ЦВК і на передвиборчу кампанію, відповів: «Гроші, які я витратив на внесок, — це заощадження мої і моєї сім'ї».

Після такого вступу будь-які правильні слова, написані у програмі — і про перемогу, і про членство в ЄС і НАТО, і про боротьбу з бідністю, і особливо про боротьбу з корупцією, — накриються... ковдрою.

Одна з родзинок програми — нульове декларування: «Підведення «риски» між минулим та економічно успішним майбутнім. Нова справедлива система відносин між громадянами, підприємцями та державою в особі фіскальних та контролюючих органів».

Ось ще: як дієвий інструмент боротьби з корупцією Роман Насіров пропонує проводити аудит діяльності... антикорупційних органів. І це, до речі, слушна пропозиція, якщо не брати до уваги те, хто її висловив.

Соціальна частина програми містить багато загальних слів і здається... мало не слово в слово списаною з програми Сергія Тарути. Втім, є ще одна родзинка: «Безкоштовні державні програми з вивчення англійської мови». Відкрию таємницю: такі програми давно існують. Але звідки йому про них знати? Взагалі страшенно далекі від народу ці кандидати...

Олександр Ващенко: власник заводів, газет, пароплавів

Третій кандидат не такий вагомий, як Тарута, і не такий кумедний, як Насіров, тому йому ми відвели зовсім небагато місця. Народився Олександр Ващенко в Сумській області, і на цьому він для чогось окремо наголошує у програмі. 

Відкриті джерела пишуть про кандидата у президенти дуже скупо, але навіть з цих коротких довідок ясно, що він багато, різноманітно і зі смаком займався бізнесом. Власник будівельної компанії, засновник ТОВ, що торгує офісною технікою, обладнанням і програмним забезпеченням. Засновник ТОВ — посередника в торгівлі паливом і ТОВ, яке інвестує в будівництво.

А ще у кандидата є власна «Міжнародна телерадіокомпанія «Аві Тіві». Однак продуктів цієї ТРК в мережі знайти не вдалося.

Щодо політики, то кандидат двічі (2002 і 2006) балотувався в депутати, обидва рази невдало. Але в Раді IV скликання був помічником депутата від «Нашої України» Петра Ющенка. У 2010-му Олександр Ващенко вже пробував балотуватися на пост президента, але тоді ЦВК завернула його документи через порушення.

Цікава деталь: у 2017 році в декларації Олександра Ващенка вказано... нульовий дохід. Бідолаха. У нього є тільки запаси готівки — 5,5 млн грн, 500 тис. дол. і 320 тис. євро. Не виключено, що вони зберігаються під матрацом.

Тепер про програму. Іноді закрадається думка, що автори програм змагаються в тому, скільки квітчастих фраз вони можуть запхати в кілька сторінок. Щоб текст виглядав ще більш барвистим, бажано, як у німецькій, починати іменники з великої літери: «гідний Провідник», «об'єднати народ Вірою, надихнути Волею».

У деяких програмах, щоправда, за пафосом криються тверезі думки, але це не той випадок. Ващенко пише про якесь «народне повновладдя, яке базується на українській політичній нації».

Що це таке і з чим його їдять — незрозуміло. Вимагає ухвалення якоїсь Декларації верховенства прав Українського народу. Цікавий штрих — створення Народного трибуналу, який судитиме злочини проти «Української Держави, Українського Народу» (все з великої літери) і, звичайно ж, корупційні дії. Тобто — «зламати хребта корупції». А ще контролювати «рівень споживання високопосадовців та членів їхніх сімей».

Чесно — інколи соромно стає за кандидатів і їхніх політтехнологів. Невже вони думають, що тріскуче марнослів'я, позбавлене будь-якої логіки, комусь може здатися програмою? Чи може, вони свідомо вважають «Український Народ» клінічним дурнем?

В одному тільки місці промайнуло цікаве: він декларує Національну програму «Житло». Будівництво має проводитися за кошт територіальних громад і залучених інвестицій з подальшим... здаванням квартир в оренду. Відразу видно — це глибоко особисте.