Кандидати в президенти України: темні конячки і друга найдавніша

Отже, після всіх перипетій з реєстрацією-зняттям кандидатів у сухому залишку маємо 39 осіб, які боротимуться за президентський пост. І коли читаєш цей список, час від часу ставиш собі запитання: хто всі ці люди? Навіщо вони в це вплуталися?

Ні, звісно, багато хто знає, що таке технічні кандидати, і розуміє, що їхні програми читати зовсім не обов'язково. Але ж перед законом усі рівні. Тому зробимо так: ми їх прочитаємо і коротко переповімо. Раніше «Ракурс» вже писав про програми лібералів, а сьогодні розглянемо, напевно, найзагадковіших персонажів передвиборчих перегонів.

Юрій Тимошенко: молоді — християнські цінності

Точніше, так — Юрій Володимирович Тимошенко. Звичайно, краще було б Юлій, але це ім'я доволі рідкісне в нашій країні.

Юрій Тимошенко — людина з народу і з Прикарпаття. Народився, щоправда, у Ставропольському краї (кандидату 57 років), але освіту (ПТУ, спеціальність «продавець-консультант») отримав в Івано-Франківську. Працював експедитором, водієм, майстром з ремонту. Брав участь у Революції гідності, ветеран АТО. Депутат ВР VIII скликання від «Народного фронту». Щоправда, в лютому нинішнього року Юрія Тимошенка зі скандалом виключили з партії. Згідно з офіційними формулюваннями — за порушення дисципліни і втрату зв'язку з депутатською фракцією. Насправді ж, як подейкують, у «Народному фронті» визнали, що від участі Юрія Тимошенка у президентській кампанії погано тхне.

Судячи з усього, найцінніше в кандидата — його ПІБ, тому у програмі можна писати все що завгодно, аби пафосу і тріску було побільше. «За тебе, свята Україно!» — он воно як. І далі про революцію. Те, що кандидат — учасник Революції гідності і ветеран АТО, безумовно, робить йому честь, але досі дивує: нащо він вплутався у президентські вибори?

Конкретики в цьому документі небагато. «Впровадити заходи економічної підтримки для розвитку виробництва», наприклад. Які такі заходи? Втім, так, я весь час забуваю, що ця програма навіть не для читання, а вже про втілення в життя й зовсім не йдеться, тому всі ці «створити умови», «стимулювати розвиток» — виключно для того, щоб зайняти місце на папері.

Звичайно ж, «підняти пенсії». Звичайно ж, «боротися з корупцією». Весь джентльменський набір присутній. Є у програмі і розділ «Культура і духовність». Кандидат закликає «створити умови для жорсткої протидії поширенню... ворожого інформаційно-пропагандистського продукту» — це правильно, давно час. Але буквально в наступних рядках погрожує «реалізувати масштабні заходи, спрямовані на зміцнення духовних цінностей України, пропаганду серед молоді... християнських цінностей». Якось моторошно уявити собі ці «масштабні заходи». Втім, так, ще раз: ця програма — не для втілення в життя. На тому й закінчимо.

Руслан Ригованов: Мікро, макро і українець для биття

Ось ще одна загадкова фігура президентських перегонів — Руслан Ригованов. 45 років, родом з Горлівки, освіта — Московський технологічний університет. Був топ-менеджером кількох великих підприємств. До речі, нинішня його посада звучить так: в. о. начальника ДП «Севастопольський морський рибний порт». Але де нині той Севастополь! А кандидат наш зараз у Києві, заснував дві громадські організації — Платформа соціально-гуманітарних ініціатив і інновацій «Єдиний координаційний центр» та Українська народна рада Донецької і Луганської областей.

З ім'ям Ригованова пов'язаний один скандал. З 2014 року кандидат був помічником народного депутата Наталії Веселової («Самопоміч»), але через рік його звільнили за участь у... політичних ток-шоу на російських телеканалах.

«Коли я дізналася про те, що Руслан їздить на заробітки на ток-шоу в РФ, у нас стався конфлікт, — пише депутат Веселова у своєму Facebook. — Ніхто не має права заробляти, підігруючи агресору за гроші. З 1 березня (2015 року) Руслан Ригованов не є моїм помічником. Власне, навіть у своїй заяві він не приховує, що у нас є ідеологічні розбіжності в поглядах на питання щодо Донбасу».

Наталія Веселова, до речі, називає свого колишнього помічника і взагалі людей, що беруть участь у російських політичних шоу, «українцями для биття», які грають в ігри з совістю.

В принципі, після цього програму можна було б і не читати зовсім, але, на щастя, вона коротка. А ще в ній багато дивних слів і мовних зворотів. «Народ України, як суверен, на цьому етапі своєї славетної історії практично позбавлений фактичного керування сьогоденням та власним майбутнім». Як вам таке? Ну і «пріоритетні напрямки на посаді президента» розбиті на різні «макро- і мікрорівні», «шляхи досягнення» і «очікувані результати».

З цікавого — кандидат у президенти пропонує, наприклад, створити на основі IT-технологій систему «участі народу в прямому управлінні Республікою» або ввести воєнний стан на всій території України для повного відбиття військової агресії, а також провести «аудит країни». На цьому, мабуть, завершимо.

Микола Габер: Ех, раз, та й ще раз!..

Переходимо поступово від темних конячок до другої найдавнішої професії. Кандидата у президенти Миколу Габера може сміливо віднести до обох цих груп. Йому 58 років, родом з Одещини, закінчив біофак Одеського держуніверситету, захистив кандидатську дисертацію. Навіщо вченого-біолога понесло в журналістику і політику?

Однак Микола Габер був головним директором і головним редактором видавничої корпорації «Експрес-кур'єр» (назва вкрай невдала, зараз пошуковики видають за запитом тільки різноманітні служби кур'єрської доставки). Депутатом Микола Габер був лише одного разу — пройшов у Раду в 1998 році за списками Прогресивних соціалістів (очолювала цей список, нагадаємо, пасіонарна Наталія Вітренко).

У той час кандидат Габер працював в Інституті зоології і паралельно був головним редактором однієї з київських «районок». Коли був депутатом, він пішов від Вітренко, побував у парі інших фракцій. Ну а далі політична кар'єра кандидата складалася не дуже вдало. У 2002-му і 2006-му він знову балотувався в парламент, але обидва рази не пройшов. З кар'єрою держслужбовця теж не щастило останнім часом: Микола Габер пропонував себе на посаді державного секретаря Міністерства охорони здоров'я і члена Національного агентства з питань запобігання корупції, але обидва рази отримав відмову.

До речі про корупцію: «24 канал» пише, що політик отримав і задекларував «грошовий подарунок у розмірі 2,6 млн грн. Грошовий подарунок отримала і дочка кандидата в президенти, а саме 1,3 млн грн». Де це такі подарунки роздають, а?..

А партія у кандидата є своя власна, називається Патріотична партія України. Ще він — координатор Великої ради Конгресу громадянського суспільства України, президент Собору болгар України, віце-президент Всеукраїнської спілки власників житла (виявляється, є й така!) і ще багато-багато разів «президент» і «віце-президент».

До слова, це не перша спроба Миколи Габера стати президентом України. Він уже балотувався на цю посаду і посів тоді почесне останнє місце. Простіше вже було зареєструвати якесь ТОВ «Україна» і стати його президентом. Президент «України» — теж звучить, погодьтеся.

...А програма у кандидата довга і порожня. Називається «Українська мрія» (неоригінально і взагалі зідрано в американців). Таке враження, що багаторічне редакторство нічого не навчило Миколу Габера: зібрати на кількох сторінках найпопсовіші мовні та політичні штампи — це треба спеціально постаратися.

«Я починав свій шлях учителем», «Я збираю команду патріотів України, чесних, порядних, професійних людей, які люблять Україну», «збережемо єдність», «наведемо реальний порядок», «ми будемо будувати наукові міста, фабрики і заводи ...». Загалом, «ми переможемо, з нами бог» і бла-бла-бла.

Не читайте — ризикуєте зіпсувати літературний смак.

Щодо конкретики, то повеселили пропозиції обмежити строк перебування однієї людини на президентській посаді — один строк, а в депутатах — два строки (мабуть, на згадку про особисті невдачі в політиці). До речі про політичну рекламу: заборонити пряму рекламу на телебаченні, радіо і... не можу таке написати... «біг-бордах», вибачте. Ну редактору вже слід знати, що це «дошка оголошень», англійською — bill. Білборд.

По суті пропозиції — зрозуміло, куди ж змагатися з мільйонерами і китами великої політики? А бачити їхні фізіономії на кожному розі — прикро. Ще порадували пропозиції запровадити кримінальну відповідальність за подвійне громадянство (нічого, що закони ухвалює парламент?) і обіцянка зарплати щонайменше 30‒40 тис. грн вчителям і лікарям. Ось так, відразу — раз! — і всім по сорок тисяч.

...Гаразд, не варто захоплюватися мріями. Йдемо далі.

Юлія Литвиненко: мати, що страждає в пекельній країні

Юлію Литвиненко ніяк не можна назвати маловідомою, її обличчя вже точно знайоме багатьом. Навіть занадто добре знайоме. Уродженка Дніпропетровської області вперше з'явилася на загальноукраїнських телеканалах як телерепортер, коли їй було трохи за 20, і багатонадійну дівчину запросили на «Перший національний». Потім вона вела «Факти» на ICTV та «Питання дня» на УТ-1, робила інтерв'ю з віп-персонами для каналу «К1».

І тут раптом чимось неприємним запахло — з 2008 року Юлія Литвиненко розпочала співпрацю з одіозним «Інтером». Передача «Місце зустрічі», інтерв'ю з «зірками». З березня 2014-го (тобто відтоді як почалася війна) — ведуча на радіо «Вести», у кремлівському проекті, а наступного року — хлоп! — і генеральний продюсер цих самих «Вестей».

З кінця 2016-го справи у Юлії Литвиненко пішли взагалі весело: вона стала ведучою на NewsOne. На цьому все. Втім, ні, не зовсім. Її двічі звали на телеканал «Прямий» (це колишній «Тоніс», якщо хто не знає). Спочатку вона відмовилася: на NewsOne умови були кращі. А з травня минулого року все-таки погодилася, і тепер веде там політичне ток-шоу.

Що ж стосується програми кандидата Литвиненко, то я, повірте, зробила над собою чимале зусилля, прочитавши цей опус. По-перше, він жахливо довгий і сповнений води. По-друге, мені неприємні люди, які під час війни співпрацюють з інформаційними кремлівськими помийницями. Юлія Литвиненко заявлена ​​як самовисуванка, проте... кілька років роботи у відверто проросійських виданнях, та ще й на топ-позиціях викликають великі сумніви в її незалежності.

Тому, вибачте, плюсів у програмі знайти не вдалося. Соплі, крики і соплі навпіл з водою. «Ах, я везу дітей до школи нечищеними дорогами, стою в заторі. Ах, лікаря і вчителя неможливо вибрати! Ах, Україна — це просто антиутопія!» Пекло, а не країна. Найсмішніше: телевізійник, який пропрацював не один рік у відверто антиукраїнських ЗМІ, починає розповідати, що не вірить інформації, розміщеній у ЗМІ.

Далі зовнішня політика. Ну, тут, звичайно, ЄС, «стримування» Росії на сході. (До речі, Росію названо «спонсором і учасником» війни на сході. Nota bene: не «агресором», а «спонсором»!) Потім йде багато букв про «системне реформування», «інноваційні проекти», «реформу державних інститутів», «екологізацію економіки», «нові стандарти в освіті» і навіть про «розвиток креативних спільнот» творців... і, звісно ж, про корупцію: нині програма, в якій немає корупції, — і не програма, а так, папірець.

Аби довести, що це порожні фрази, висмикнемо навмання одну з них. Отже: «Громади повинні стати відповідальними за фінанси і прийняття рішень на місцях». Славно. Тільки от яка штука — процес децентралізації розпочався ще 2015 року, а сьогодні в Україні вже створено 65 територіальних громад, в розпорядженні яких залишається понад дві третини зібраних податків, що йдуть на благоустрій.

Володимир Петров: цирк поїхав, клоуни лишилися

Сьогодні в соцмережах практично всі політично стурбовані громадяни мають за добрий тон протиставляти «поганим» журналістам «хороших» блогерів. Ось вам, будь ласка — блогер Люмпен (це мережевий нік, а не характеристика). Ще один псевдонім — Вова М'ясо. Народився в Одесі й таки наробив кіпішу і в соцмережах, і в реалі. Зараз його називають «політтехнологом», і в цій своїй якості він майстерно влаштовував медіаскандали, створював вірусні ролики і всіляко діставав політикум і шоу-біз. Втім, він і на телебаченні засвітився — був співведучим тревел-шоу «Небезпечні гастролі» на одному з російських (!) каналів.

Нині пан Петров перебуває під домашнім арештом: його підозрюють у причетності до чергового секс-скандалу, в якому намагалися замазати одного з високопоставлених чинів Національної поліції. А якщо точніше — в безпосередній організації цього скандалу. Про технологію «гнилого оселедця», яку кандидат у президенти активно використовував, ми вже писали.

Втім, домашній арешт не заважає цьому веселому персонажу — самовисуванцю, як і пані Литвиненко, — вести виборчу кампанію, про що він не забув похвалитися в Facebook.

Ну а тепер програма. Вона коротка, і розповісти про неї можна двома словами: цирк шапіто. Безкоштовний хліб, безкоштовний інтернет, право красти продукти на суму до 1000 грн, ліквідація Пенсійного фонду, проголошення України православною державою, завоювання дипломатичним або іншим шляхом наших споконвічних вотчин... Я б ще туди додала польоти на Місяць за кошт олігархів, воно б виглядало органічно.

Але у нас певна частина народу не проти проголосувати за «приколістів», і це відверто лякає.