Медичні міфи, які можуть коштувати життя, або Чому ми віримо в барбарийську качку

Про поширені медичні міфи та лайфхаки, як не дати себе обдурити, — відомий медичний блогер, лікар-анестезіолог, кандидат медичних наук Андрій MED Goblin:

— 1650 рік, королівство Англія. Служниця Анна народила дитину від власника маєтку, в якому вона працювала. На жаль, невдовзі дитина померла. З подачі аристократа Анну звинуватили у вбивстві, засудили до страти та повісили на центральній площі м. Оксфорд. Для тих часів ситуація досить типова.

Коли наступного ранку тіло служниці віддали на розтин, один із лікарів Томас Вілліс помітив, що вона дихає. Заходився з колегами її рятувати. Згідно зі всіма уявленнями тогочасної медицини, Анні пускали кров, в рот вливали спиртові розчини, у задній прохід вдували дим. Диво! Анна після всіх екзекуцій ожила і прожила після цього ще років п'ять. Томас Вілліс, головний лікар, який її лікував, настільки надихнувся цією подією, що присвятив усе своє життя науковим дослідженням. Став одним із засновників Лондонського королівського товариства (аналог академії наук), яке успішно існує й сьогодні.

Та що ж саме врятувало Анну? Випадковість. Вона не встигла задихнутися в петлі. Але Томас Вілліс до кінця свого життя був упевнений, що вдування диму в зад повертає нещодавно померлих до життя. Ця методика була настільки успішною і не викликала ні в кого жодного сумніву, що проіснувала аж до XIX століття.

Сьогодні ми можемо усміхнутися з наївності наших предків та порадіти, що живемо в абсолютно іншому суспільстві, набагато освіченішому. Та багато хто з нас обробляв порізи перекисом водню, приймав при грипі противірусні препарати... Наукова цінність цих методів не відрізняється від того, як лікували в давнину. Раніше вдували дим, сьогодні туди засовують інтерферонові свічки.

Довгі роки я також був у полоні медичних міфів. Це ще прикріше, адже я лікар за фахом.

Пігулки проти уколів, або Бідний глутамат натрію

Ви знаєте, що внутрішньом’язові уколи практично ніколи не мають переваг перед іншими шляхами введення ліків? У тих рідкісних випадках, коли їх взагалі треба робити, уколи не можна виконувати в сідниці, тому що це місце є найнебезпечнішим з погляду можливих ускладнень. Тобто кожного разу, коли вам робили болючий укол, могли дати пігулку. Ця інформація давно відома. ВООЗ проводить інформаційні кампанії, щоб донести це до пацієнтів та лікарів. Однак, як ми бачимо, не дуже вдало.

Чому медичні міфи настільки поширені у суспільстві? Є дві основні причини, як на мене. По-перше — величезний обсяг інформації, який зростає щогодини. Якщо її постійно прицільно не відстежувати, то вас можуть увести в оману. Найбільше цим грішать індустрія wellness (здорового способу життя), фітнес і дієти. Всім чудово відомо, що глутамат натрію — це страшна отрута. Задля схуднення треба їсти бурий рис, а не білий. Антиоксиданти сповільнюють старіння. Для того щоб менше хворіти та почуватися активними у повсякденному житті, треба приймати вітамінні добавки.

Наукова реальність інша. Глутамат натрію — природна речовина, безпечніша за столову сіль. Бурий рис зазвичай є калорійнішим за білий. Антиоксиданти не впливають на старіння. Вітамінні добавки не допомагають стати здоровішими. Ця інформація взята з тисяч клінічних досліджень, які є у вільному доступі в інтернеті на спеціалізованих ресурсах. Наприклад, на сайтах Національної медичної бібліотеки США — PubMed, або Національного інституту здоров'я Великої Британії (NICE). Тут є купа розділів для пацієнтів, написаних доступною мовою, але більшість туди не заходять: це потребує додаткового часу, треба знати англійську мову. Простіше навідатися у затишний інстаграм-акаунт розкрученого фітнес-гуру або якогось цілителя і там прочитати, як правильно жити.

Інша причина, чому ми віримо в міфи: спосіб людського мислення практично не змінився за останні тисячі років. Нам всім притаманні когнітивні (мисленні) помилки, від яких страждали наші предки. Часом буває важко простежити причинно-наслідковий зв'язок від кореляції. Тобто коли дві події просто пов'язані одна з одною в часі.

Звичайна простуда проходить за 5‒7 днів — з лікуванням чи без лікування. Якщо в перший день ви почнете приймати противірусні пігулки, то на сьомий день (коли хвороба пройде так чи інакше) жоден академік і нобелівський лауреат вас не впевнить, що це відбулося само собою. Наш мозок влаштований таким чином, що полюбляє підмічати вже відомі факти. Намагається ігнорувати все, що не вписується у звичайну картину світу. Якщо мати з бабусею мажуть нам з дитинства в носі оксоліновою маззю, щоб ми не захворіли, то ми обов'язково запам'ятаємо, що був сезон, коли ми не захворіли. Значить, мазь працює. І проігноруємо той факт, що навколо була купа людей, хто не мазав і теж не захворів.

Всі когнітивні помилки добре відомі та чудово експлуатуються маркетологами. Якщо щодня з різноманітних медіа на нас валяться тонни реклами, наш мозок втомлюється і перестає це осмислювати критично. Ми просто їмо цю інформацію і починаємо сприймати її як об'єктивний факт.

Що не так з небулайзерами

Результатом інформаційної кампанії — дуже успішної з погляду реклами та страшної за своїми наслідками з погляду медицини — був продаж небулайзерів в Україні. Десятки тисяч сімей придбали небулайзер — апарат, в який можна залити ліки і потім вдихати. Він чудовий, але сферою його застосування є дуже обмежена кількість хвороб, які можна перелічити на пальцях однієї руки.

Якщо людина придбала небулайзер, то вона лікуватиме ним всю свою сім'ю — бабусь, сусідів... Причому заливати не тільки ліки, а й ароматичні масла, мінеральні води. Маркетологам мало продати вам мотузку, вони ще й продадуть брусок мила. Так, разом із небулайзером, вірогідніше за все, вам всучать, наприклад, амінокапронову кислоту. Це всесвітньо відома речовина. Щоправда, застосовується вона зовсім з іншою метою. В Україні чимало пацієнтів її вдихають, а лікарі призначають. Якби хтось із них вирішив копнути трошки глибше рекламного буклета, відкрив офіційну інструкцію до препарату, то побачив би, що цю речовину вдихати категорично не можна. Наслідки від такого лікування можуть бути смертельними.

Часом ми віримо в медичні міфи просто через забобони. Ви знаєте, що у більшості лікарень України медичні сестри бояться возити пацієнтів на каталках ногами вперед? Вірять, що з якихось містичних причин людина від цього помирає. Але навіть з погляду здорового глузду передній кінець каталки частіше врізається об стіни, двері при поворотах, тому краще, щоб там були ноги. Разом з тим возять головою вперед.

Ні високий інтелект, ні фінансова забезпеченість не є запорукою критичного мислення. Креативний геній Стів Джобс, який був безперечно розумною людиною, довгі роки страждав на рак підшлункової залози. І всі ці роки його життя підтримувалося найсучаснішими медичними технологіями, до яких він мав доступ завдяки своїм фінансам. За рік-два до смерті він повністю відмовився від західної медицини на користь нетрадиційної. Про це писали в наукових медичних журналах. Нічого доброго з цього не вийшло.

Фантастичні звірі та де їх шукати

У сучасному світі існує купа псевдонаукових теорій, у які продовжують вірити навіть лікарі.

Гомеопатія. Дика теорія про те, що чим менша концентрація препарату, тим більшим буде лікувальний ефект. Виробники дуже відповідально ставляться до цього меседжу: у більшості гомеопатичних препаратів, які ви бачите в аптеках, немає жодної молекули лікарської речовини. Фактично людям продають розфасовану по флаконах воду і цукрові кульки за космічною ціною. Це проблема не лише пострадянських країн чи країн з перехідною економікою, а й розвинених західних.

Національна «гордість» Франції у фармакології — препарат оцилококцінум. За задумом його винахідника, він мав би лікувати все, починаючи від раку та закінчуючи туберкульозом. У XXIсторіччі ним намагаються лікувати шмарклі, але із сумнівним успіхом. Щоби підтримати ауру таємничості, виробник зазначає на коробочці: виготовляється з печінки барбарийської качки. Найбільша іронія в тому, що живої істоти з такою назвою на планеті Земля поки що ніхто не виявив. Коли Джоан Роулінг пише про «фантастичних звірів та де їх шукати» — це не про фентезі, а про гомеопатію.

Знаючи все це, люди однаково схильні спробувати. Чому? Бо всі чули, що у королеви Великої Британії є особистий гомеопат. Це набагато вагоміший аргумент за нудні наукові викладки чи навіть закони фізики.

Від «нестрашних» хвороб гине більше дітей, ніж у ДТП

Інша брехня (в яку люди вірять, чимало з них — дипломовані лікарі) — історія про страшні щеплення і нестрашні хвороби. В Україні триває спалах кору. Завдяки деяким діячам з інтернету частина суспільства впевнилася в тому, що кір — це нестрашна хвороба, якою краще перехворіти в дитинстві. І в жодному разі не щепитися.

Всесвітні дані свідчать (станом на 2010 рік), що серед дітей 1‒4 років від кору померло більше, ніж втопилося, загинуло у ДТП чи від туберкульозу. Скажіть, чому ми боїмося туберкульозу більше? Чому ми вчимо дітей правильно переходити дорогу або купуємо для них автокрісло?

У всьому світі у 2016 році 1% дітей померли від кору, така сама кількість пішли з життя від СНІДу. Тобто за аналогією я можу зробити висновок, що СНІД — це така нестрашна хвороба, якою краще перехворіти в дитинстві й забути.

На жаль, мало хто бачив ці цифри, але всі чули про зв'язок щеплень та аутизму. За ці твердження ми можемо завдячувати конкретній науковій особі — містеру Ендрю Вейкфілду. Лікар, який у 90-х роках провів «грандіозне» дослідження на 12 дітях та довів, що від щеплень буває аутизм. Щоправда, пізніше в суді було стовідсотково доведено, що він сфальсифікував наукові дані, вступив у змову з деякими недобросовісними батьками та адвокатами — щоб заробити грошей. Лікаря позбавили ліцензії, він більше не живе у Великій Британії. Але інформаційний вірус, що його запустив Вейкфілд, продовжує циркулювати планетою. Багато лікарів та пацієнтів досі у це вірять.

Кожен п'ятий пацієнт шукає шарлатанів

Яка ситуація з вірою у медичні міфи в Україні? Оцінку дати важко. У своєму блозі я провів анонімне опитування, де надав перелік різних медичних теорій та запропонував вибрати, яким саме люди довіряють. Наприклад, «щеплення приносять більше шкоди, ніж користі», «гомеопатія ефективна», «ВІЛу не існує», «уринотерапія ефективна» тощо. Всі теорії — повна маячня. Виявилося, що один із 25 лікарів відмовлятиме вас від щеплень. Один із 16 лікуватиме гомеопатією. Кожен п'ятий пацієнт шукає той чи інший шарлатанський метод лікування. Кожний шостий лікар цей метод лікування з радістю надасть. І це дуже оптимістичні дані, адже серед моїх респондентів більшість тих, хто цікавиться доказовою медициною. Про реальний стан речей може натякнути такий факт: минулого року українці витратили 53 млрд грн на ліки, практично чверть із цієї суми пішла на препарати без доведеної ефективності — так звані фуфломіцини.

Виходить парадокс: ми часто докоряємо системі охорони здоров'я (нерідко небезпідставно), водночас забуваємо, якої шкоди можемо самі собі завдати. Перестати сліпо довіряти рекламі, спробувати змінити стиль життя, підтягнути англійську, щоб мати доступ до більш достовірної інформації? Це не для нас. Результат потрібен тут і зараз. І так, щоб хтось зняв з нас відповідальність за наше життя та здоров'я. Нам потрібен хитромудрий прилад, екстракт із дзьоба неіснуючої барбарийської качки — що завгодно, що обіцяє швидкий та ненапряжний результат. Мінімум 20% пацієнтів кричать «обдуріть мене», а світ не без «добрих» людей.

Лайфхаки: як не дати себе обдурити

Швидкого дієвого способу, як ніколи не бути обдуреним, не існує. Лайфхак — коли обираєте собі лікаря, можете запитати, яка в нього наукова орієнтація. Якщо він категорично проти щеплень, або тільки за гомеопатію — можете сміливо казати «до побачення», і це вже вбереже вас від багатьох бід. Шкільні знання з фізики можуть врятувати від біоенерготерапевтів. Банальне уважне читання інструкції до препарату здатне вберегти від страшних наслідків неправильного лікування. Грамотне користування інтернетом вбереже від лікарської халатності. Тільки критичне мислення дає шанс вберегтися від людської дурості й від самих себе. Вінцем природи людину робить не великий головний мозок, а вміння правильно ним користуватися.