Продаж землі в Україні: рівняємося на Європу?

Отже, ліберальні і проєвропейські політсили виступають за продаж землі в Україні, націоналісти, псевдосоціалісти, популісти всіх мастей, навпаки, проголошують: «Народ не згоден продавати рідну землю! Давайте проведемо референдум!» А цей самий народ, який в масі повірив у байки про зарплати в тисячі доларів, каже: «Так! Не пустимо різних там іноземців та олігархів роздерти на шматки Батьківщину».

Але в усьому цивілізованому світі давно вже розпродають батьківщини кому попало — і що? 

Продаж землі в Україні: Зеленчук і Цицюра дійшли до ЄСПЛ

Ми вже писали про те, що аграрних королів, які орендують сьогодні десятки і сотні тисяч гектарів, цілком влаштовує ситуація, коли продаж землі в Україні заборонений. Їм не треба купувати землі — адже можна орендувати у селян їхні паї за копійки. Орендна плата, пишуть, зросла за останній рік, і найкозирніші землі орендують сьогодні в середньому за 3000 грн/га на рік, найвіддаленіші обходяться до 1000 грн/га. На рік. І ці, скажімо, пару тисяч орендарі можуть виплачувати господарям навіть не грошима, а натуральним продуктом. Кукурудзи відсиплють — курей годувати. Або пшениці. На пару тисяч гривень. На рік. Сподіваюся, всім зрозуміло, чому навіть легальним агрокоролям вигідно те, що в нашій країні немає ринку землі. Про ділків тіньового ринку (а він є і процвітає) скромно промовчимо.

Але не всі фермери сидять склавши руки і чекають, доки їм дозволять розпоряджатися їхньою власністю: продавати або, навпаки, розширювати господарство, купуючи чужі паї. Дехто все-таки здійснює тіньові операції з продажу землі в Україні в обхід мораторію (як — окрема розмова). А двоє громадян України — з Івано-Франківської та Тернопільської областей — дійшли до Європейського суду з прав людини. І виграли.

Переказувати справу «Зеленчук і Цицюра проти України» нецікаво. У двох словах: обидва отримали свої паї. У мешканки Тернопільської області пай орендувала агрофірма, і платили їй якраз зерном чи олією — залежно від того, що вирощували певного року. Другий, 80-річний житель Івано-Франківщини, підрахував, скільки отримував орендної плати за шість років. Від 700 до 2100 грн. Це на рік. 22 травня 2018 року ЄСПЛ виніс рішення на користь заявників. І на це рішення, до речі, посилаються в пояснювальній записці до законопроекту №2178.

Раніше «Ракурс» повідомляв, що відкриття ринку землі включать в умови надання кредиту Міжнародного валютного фонду. Тільки після підписання меморандуму МВФ почне нову трирічну програму кредитування.

Продаж землі в Україні — тільки для фермерів

Оскільки вже мова зайшла про міжнародну практику, непогано було б подивитися, як виглядає ринок землі в інших країнах. Нагадаємо, що у світі є всього шість країн, де запроваджено мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення: Таджикистан, Венесуела, Куба, Конго, Північна Корея... і Україна.

А як в інших державах? Скориставшись даними, наданими агропорталом «Латифундист», коротко опишемо ситуацію. З урахуванням заяв популістів — противників продажу землі в Україні, нас цікавлять, головним чином, обмеження ринку.

Почнемо з сусідів. У Польщі, де гектар землі коштує в середньому близько 10 тис. дол., максимальна площа ділянки, що перебуває у власності, — 500 га. Купити землю може не кожен. Іноземцям це дозволено, якщо вони перебувають у шлюбі з громадянами Польщі і жили в країні останні два роки або якщо вони прожили в країні п'ять років і отримали статус постійного резидента. В окремих регіонах купити землю можуть громадяни ЄС, які орендували її протягом останніх трьох років. Ще одне обмеження — наявність профільної сільськогосподарської освіти і досвіду роботи в сільському господарстві.

У Румунії землю можуть купувати громадяни Євросоюзу, якщо збираються на ній працювати і, знову-таки, мають відповідну освіту та досвід. У цій країні площа земельної ділянки обмежується 100 га.

У Словаччині власник може продавати землю родичам без обмежень, сторонньому покупцеві — тільки якщо той щонайменше три роки займається в цій країні агробізнесом.

В Угорщині, як і в Румунії, землю продають громадянам ЄС. І тільки фізособам, які мають сільгоспосвіту і займаються фермерством у країні щонайменше три роки. Заборона продажу землі юрособам стримує зростання цін на землю, роблячи її більш доступною для дрібних і середніх фермерів. Юридичні особи можуть лише орендувати землю площею до 486 га (згадайте сотні тисяч гектарів, якими розпоряджаються великі українські агрофірми!). Фізична особа може мати у власності 300 га.

У Молдові іноземцям продавати землю не можна, особам з подвійним громадянством — можна. А ось обмежень площ немає. Не можна продавати землю іноземцям у Хорватії, Сербії та Росії. І, треба сказати, це не найуспішніші в сільськогосподарській галузі країни.

А ось в Естонії, наприклад, ринок повністю вільний. Проте, понад половина сільськогосподарських земель перебувають в оренді.

Продаж землі в Україні і вільні ринки вільної Європи

Дуже швидко пройдімося по країнах, яким не довелося приходити до тями після десятків років «соціалістичного раю» в тіні тоталітарної імперії. Отже, в Європі найжорсткіший контроль над ринком землі, напевно, існує у Франції. Там дозволено продавати землю іноземцям, але офіс іноземної фірми має бути зареєстрований у Франції. Угоди між французами контролює державне земельне агентство, яке найчастіше вимагає, щоби покупець був жителем регіону. Чітко встановлених норм площ немає, але те ж саме агентство стежить, щоб на території держави не виникали великі агрохолдинги.

У більшості європейських країн — Іспанії, Італії, Німеччині, Ірландії — ринок землі вільний, туди допускаються іноземці. Навіть у Голландії, де кожен квадратний метр відвойований у моря і цінується на вагу золота, ринок вільний, регулюється тільки строк здачі землі в оренду.

Цікаві обмеження існують у Швейцарії, де абсолютно вся (!) земля перебуває у приватних руках. Купувати її можуть громадяни ЄС, максимальна площа регулюється місцевою владою виходячи з того, щоби троє людей отримували з неї гідний рівень доходу. Мінімальний же розмір ділянки — такий, який може прогодувати півтори особи.

Своєрідно підходять до гасла «жодної п'яді землі іноземцям!» у Великій Британії. Там з XI століття вся земля належить короні. Але її орендують. На десятиліття і навіть на століття (в Шотландії, хіба що, не можна орендувати ділянку довше як на 175 років, там є і мінімальний розмір ділянки — 0,3 га). Орендар вільно може розпоряджатися «своєю» землею, передаючи її в довгострокову суборенду (фактично — продаючи). А більше обмежень немає.

Щодо цін, то найдорожча земля у Швейцарії — 70 тис. дол./га. Трохи відстають Нідерланди — 61 тис. В інших країнах, що не пожили при соціалізмі, ціни коливаються від 25 тис. (Італія) до 42 тис. (Австрія). У Чехії земля коштує теж близько 42 тис. дол./га, але в інших країнах соцтабору ціни значно нижчі — 10 тис. у Польщі, в інших — менше за польську як мінімум удвічі.

...Отже, «зелений» Кабмін запропонував, а профільний парламентський комітет схвалив законопроект №2178, який знімає заборону на продаж землі в Україні. Причому документ передбачає і граничні норми на купівлю землі, і заборону продажу її іноземцям. Загалом законопроект начебто дуже навіть непоганий, і це вселяє надію. Якби не один абзац, який може стати бомбою уповільненої дії. Але про це — в наступному матеріалі.