Екологія в Україні: ще немає усвідомлення, що чисте повітря купити не можна

У Верховному суді відбувся Міжнародний форум «Судовий захист природного довкілля та екологічних прав». Гостями на ньому були представники Польщі та Китаю, а сам форум, на якому обговорювалося безліч проблем екології в Україні, був вельми змістовним і неформальним. Автором однієї з найцікавіших доповідей була, на думку «Ракурсу», суддя Одеського апеляційного адміністративного суду Лариса Зуєва. Тому ми звернулися до неї з проханням розповісти про свою діяльність та напрацювання докладніше.

— Ларисо Євгенівно, ви розповіли про разючі факти, а крім того приємно здивувала ваша залученість у проблеми екології України. Відчувається, що для вас це більше, ніж просто робота.

— Так, безумовно, я небайдужа до теми екології, адже хочу, щоб наші діти, онуки жили в екологічно безпечній країні. Я почала досліджувати цю тему близько десяти років тому. Спочатку сама пройшла навчання по цій тематиці в Національній школі суддів України. Я була сертифікована як тренер і вже тривалий час спільно з екологічними організаціями ми проводимо тренінги для суддів з виїздом у місця екологічних катастроф, природні охоронювані заповідники, де навчаємо суддів прав людини в галузі охорони навколишнього середовища. Крім того в Національній школі суддів розроблений спеціальний онлайн-курс із захисту екологічних прав, який судді можуть пройти самостійно, у зручний для них час.

— Виходить, вчений ступінь з педагогіки став вам у пригоді.

— Так, я доктор педагогічних наук, а дисертацію захистила по методиках навчання суддів в Україні. Вважаю, що саме по цій темі вчити суддів потрібно особливим чином, не в кабінетах або навчальних класах. Тому ми проводимо тренінги, виїжджаючи в місця екологічного лиха. Наочно демонструємо, що може статися з природою, як рішення кожного конкретного судді, яке вони приймають ім'ям України, здатне вплинути на конкретну ситуацію в місті, регіоні та країні загалом.

— Які місця екологічного лиха ви відвідували?

— Один з останніх прикладів. Під час виїзного тренінгу у Львівській області ми намагалися потрапити на свиноферму, де іноземна корпорація вирощує свиней за промисловими технологіями. На кожній такій фермі вирощується близько 50 тис. свиней. У багатьох країнах промислове виробництво свинини визнано шкідливим і заборонено, тому що відходи від нього є дуже токсичними. Ці речовини знищують рослини, спричиняють хвороби людей. На зазначеній фермі ми бачили цілі озера нечистот просто неба, неподалік від городів і будинків місцевих мешканців. Всі ці отруйні речовини випаровуються, а також проникають у землю, відповідно, у підземні води, а згодом — у вирощувану на полях сільськогосподарську продукцію. Ми подивилися, куди вони зливають ці нечистоти. Запах стояв нестерпний, не уявляю, як там люди взагалі живуть, в цьому жахливому смороді.

Ми, велика група суддів з екологами, з посвідченнями і всіма належними документами, спробували зайти на цю ферму, але... не змогли. Нас не пустили, сказавши, що це стратегічний об'єкт, а ми можемо занести на свиноферму інфекцію.

Мешканці села звернулися до екологів і суду з вимогою закрити свиноферму. За два роки роботи свиноферми всі без винятку дерева по її периметру захворіли на рак.

— Як ви дізналися про цю ферму?

— Мешканці села звернулися до екологічної правозахисної організації і до суду з вимогою закрити свиноферму. Попередньо вони замовили спеціальну експертизу, яка зафіксувала, що за два роки роботи свиноферми дерева по її периметру захворіли на рак. У дерев є таке захворювання, і вони абсолютно всі без винятку були хворі.

Потім ми відвідали Жовківський костомельний завод, один зі стратегічних об'єктів. Там переробляють залишки тваринницьких ферм — туші, кістки, шкури, фактично все те, що залишається після оброблення м'яса на вторинну переробку. Все це звозиться туди у спеціальних автомобілях і має перероблятися шляхом спікання в печах. Існує чіткий порядок утилізації таких відходів. Це дуже важливо, тому що вкрай небезпечно. Там все розкладається — кров, нутрощі тварин тощо. Це інфекція, яка загрожує серйозними епідеміями будь-яких захворювань.

Жаху, подібного до того, який ми побачили на Жовківському костомельному заводі, мені ще не доводилося бачити ніколи. Кілометрів за п'ять від нього від їдкого повітря і запаху почали текти сльози, дихати було неможливо.

— Це стосується тільки свиней?

— Ні, будь-якого подібного виробництва. Наприклад, якщо на промисловій птахофабриці вирощують 1,5 млн курей, ви ж розумієте, що є певний природний мор, хвороби. Куди їх дівають? Як їх перевозять? Ви колись замислювалися про те, де і яким чином відбувається утилізація відходів тваринницьких ферм, птахофабрик тощо?

— Сподівалася, що утилізують як слід.

— У тому-то й річ, що такого жаху, який ми там побачили, мені ще не доводилося бачити ніколи. На під'їзді кілометрів за п'ять від підприємства від їдкого повітря і смороду почали текти сльози, ми не могли нормально дихати. Поблизу підприємства неможливо перебувати без спеціальної маски-респіратора. Просто на підлозі валяються гори трупного м'яса, що гниє, тобто матеріали, які повинні міститися у спеціальних сховищах. Такі відходи мають бути тампоновані, залиті спеціальним розчином і перебувати в ямі, залитій бетоном, щоб усе це не потрапляло в землю.

Сенс виробництва — спалювання всього цього у спеціальних печах. Там воно при величезних температурах спікається у гранули, які згодом можна безпечно використовувати в дозованому варіанті як добрива.

— Це державне підприємство?

— Так. Причому стратегічного значення, яке не підлягає приватизації. Іноземним інвесторам відмовляють у дозволі на його реконструкцію.

Неподалік Одеси ми на власні очі бачили, як ідуть у море неочищена вода, хімічні стоки та нечистоти з каналізації. Туди нас теж не пустили — тому що це небезпечний об'єкт.

— А які справи з екологічним станом Чорного моря?

— Неподалік Одеси судді з екологами спостерігали, яким чином і в якому вигляді потрапляє вода з Дніпра в Чорне море, як працює водоочисне спорудження. На станції в Біляївці ми на власні очі бачили, як у море зливаються неочищена вода, хімічні стоки та нечистоти з каналізації. Туди нас теж не пустили — тому що це небезпечний об'єкт. Ми, судді, не змогли туди потрапити, викликали наряд поліції.

Таких прикладів, на жаль, дуже багато. Це все, що відбувається поруч із нами.

— Сумно, що злочинна недбалість одних матиме наслідки для багатьох людей і навіть поколінь...

— Я можу сказати одне: якщо кожен не зрозуміє і не усвідомить, що від нас залежить майбутнє і екологія на нашій планеті Земля, наслідки будуть жахливими і незворотними. Дуже важливо говорити про це, в тому числі і на таких форумах, який відбувся у Касаційному адміністративному суді, навчати молодь і поширювати інформацію про екологічні права людей.

Люди починають усвідомлювати, що погана екологія безпосередньо впливає на відсоток захворюваності, в тому числі на ракові захворювання. Хтось може дозволити собі купити якісніші продукти й очищену воду, але повітрям ми всі дихаємо одним і тим самим — ми не можемо купити собі чисте повітря і маємо турбуватися про те, щоб його не забруднювали промислові підприємства, теплові електростанції, котельні та дизельні машини.

— Якою ви бачите роль судів у розв'язанні екологічної проблеми?

— На прикладі «Дизельгейту» адміністративна юстиція Німеччини продемонструвала свою відповідальність перед народом, ухваливши рішення, спрямоване на охорону навколишнього природного середовища та очищення атмосферного повітря. В результаті ініційованих у 2015 році владою Сполучених Штатів Америки розслідувань Volkswagen змушений був визнати, що на кілька мільйонів проданих у світі автомобілів було встановлено програмне забезпечення, яке дозволяло маніпулювати тестами на відповідність двигунів екологічним стандартам.

«Дизельгейт» викликав масове відкликання продукції VW з ринку США для усунення технічних фальсифікацій. В рамках врегулювання дизельного скандалу концерн досяг угоди з владою США про штрафні та компенсаційні виплати на загальну суму понад 18 млрд дол. Слідом за Volkswagen штрафи довелося сплатити концернам Audi, Porsche, а також постачальникові комплектуючих Bosch. На думку позивачів, вихлопи шкідливих газів на цих автомобілях BMW у 27 разів перевищують допустимі в США норми.

У липні 2017 року адміністративний суд Штутгарта дозволив владі міста забороняти проїзд старих дизельних автомобілів, якщо це необхідно для досягнення належних показників якості повітря. Адміністративний суд Дюссельдорфа в січні 2018 року відхилив подібний позов, визнавши, що екологи в цьому випадку не можуть заявляти про порушення їхніх прав і на справу не поширюються «відповідні норми загальноєвропейського права».

27 лютого 2018 року Федеральний адміністративний суд у Лейпцизі визнав за владою міст ФРН право забороняти в'їзд дизельних машин. Суд постановив, що такий крок пов'язаний з необхідністю запобігати збільшенню шкідливих викидів в атмосферу, а це є пріорітетнішим за інтереси автовиробників та власників дизельних автомобілів.

Щорічно близько 6000 німців помирають внаслідок наявності в атмосфері великої кількості оксидів азоту, які використовуються для автомобільних двигунів.

Рішення адміністративного суду торкнулось мільйонів водіїв по всій Німеччині та великих автоконцернів. Головним супротивником заборони стала партія «Християнсько-демократичний союз» на чолі з Ангелою Меркель, котра вважала її загрозою для автомобільної індустрії.

На думку суду, робота систем фільтрації вихлопних газів у більшості дизельних автомобілів не відповідає вимогам, що призвело до порушення норм законів про навколишнє середовище. Щорічно близько 6000 німців помирають внаслідок наявності в атмосфері великої кількості оксидів азоту, які використовуються для автомобільних двигунів.

Загалом після рішення Федерального адміністративного суду було ухвалено вже 28 рішень у різних регіонах Німеччини про заборону в’їзду дизельних автомобілів. Адміністративний суд Берліна заборонив проїзд старих дизельних транспортних засобів у центрі міста. У 2018 році адміністративний суд у столиці землі Гессен Вісбадені зобов'язав владу Франкфурта-на-Майні ввести широкомасштабну заборону на в'їзд у місто дизелів. Це різко загострило ситуацію і вимагало від уряду ФРН негайного прийняття кардинальних рішень на національному рівні. Я розмовляла з суддями Федерального суду Німеччини, які ухвалювали це рішення. Воно далося їм дуже непросто.

Рішення судів спонукали політиків і представників автоконцернів провести в Берліні «дизельний саміт». Там вони домовились, що автобудівники почнуть виплачувати власникам старих дизельних автомобілів, які відповідають екологічним стандартам Євро-4 і нижче, утилізаційну премію при покупці ними нових моделей, а також взяли на себе зобов'язання актуалізувати програмне забезпечення в новіших дизельних автомобілях стандартів Євро-5 і Євро-6.

Однак екологів, цілу низку експертів і політиків, а також чималу частину громадськості таке рішення «дизельного саміту» не влаштовує. На їхню думку, однією лише актуалізацією софта, покликаного зробити вихлопні гази чистішими, недостатньо. Треба неодмінно братися за «залізо», іншими словами — встановлювати в автомобілях додаткові пристрої (каталізатори), що сприяють очищенню вихлопів. Причому, на думку багатьох, оплачувати таке переобладнання зобов'язані саме автобудівники. Адже не можна звалювати ці витрати на автовласників, яких концерни до недавнього часу обманювали, представляючи дизелі куди більш екологічними, ніж вони виявилися насправді.

За минулий після «дизельного саміту» час позиція німецького автопрому не змінилася. Зате кардинально змінилася ситуація в країні. Якщо в серпні 2017 року заборони на в'їзд у міста ще тільки виднілися на обрії як теоретична загроза, то тепер вони стали реальністю. З 2018 року почалося виконання рішення адміністративних судів, в рамках якого міста Німеччини почали вводити заборони на в'їзд дизельних автомобілів.

Останнім було ухвалено судове рішення щодо Франкфурта-на-Майні. Воно в порівнянні з попередніми є наймасштабнішим і найжорсткішим. З 1 лютого 2019 року в'їзд у центр міста заборонять дизелям екологічного стандарту Євро-4 і нижче, а також старих автомобілів з бензиновими двигунами стандартів Євро-1 і Євро-2. А через півроку, з 1 вересня 2019 року, заборона пошириться на дизелі екологічного стандарту Євро-5.

Таким чином, адміністративні суди Німеччини продемонстрували свою роль у формуванні механізмів судового захисту при розгляді стратегічної екологічної справи, яка стосувалася необмеженого кола людей, як ефективного інструменту запобігання порушення прав людини. Одне судове рішення, яке змусило сісти за стіл переговорів уряд і автовиробників у пошуках шляхів розв’язання цієї проблеми.

В Україні справ за позовами громадян або інститутів громадянського суспільства на захист навколишнього середовища у громадських інтересах одиниці.

— За вашими спостереженнями, що зараз відбувається із захистом екологічних прав в українських судах?

— На жаль, в Україні судових рішень у справах, що стосуються довкілля, в загальному масиві документів, які генеруються судовою системою, є дуже небагато. Причому переважну більшість із них складають справи про притягнення до кримінальної та адміністративної відповідальності у цій сфері, позови компетентних органів про стягнення шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, а також адміністративні позови суб’єктів господарювання про оскарження рішень, дій чи бездіяльності контролюючих органів. Справ же за позовами громадян чи інститутів громадянського суспільства на захист довкілля в суспільних інтересах взагалі одиниці. А якщо такі позови і подаються, то розглядаються тривалий час та без урахування тих негативних і зазвичай незворотних наслідків для людей, природи та довкілля.

У державах Євросоюзу, наприклад, у Німеччині, Австрії, в Конституції записано, що люди мають право на чисте повітря і чисту воду.

На форумі в Києві до мене підійшов польський професор і розповів, що у них в Польщі, зокрема, в Кракові та деяких інших містах, ухвалили рішення, що забороняє палити дрова, вугілля і все решту, що дає кіптяву. Заборонено також використовувати це паливо як базове для котелень тощо. Як наслідок у них у містах повітря стало чистішим на 45%.

— А як вони обходяться без того, що дає кіптяву?

— Використовують альтернативні джерела енергії. У державах Євросоюзу, наприклад, у Німеччині, Австрії, в Конституції записано, що люди мають право на чисте повітря і чисту воду. Це базова потреба, без якої не можна прожити, і базове фундаментальне право, гарантоване державою своїм громадянам.

Ст. 20 Основного Закону Німеччини декларує таке: «Держава, усвідомлюючи свою відповідальність перед прийдешніми поколіннями, охороняє навколишнє природне середовище як основу життя на землі в рамках конституційного ладу та відповідно до закону та права за допомогою виконавчої влади та правосуддя».

Мені б дуже хотілося, щоб така конституційна норма з'явилася і в українській Конституції, і держава відповідала би перед прийдешніми поколіннями за свою діяльність. Цей момент є дуже важливим для розуміння проблем наших людей, права яких порушують щохвилини. Чому так? Скільки у нас законів, прогресивна Конституція, безліч підзаконних актів, але чому це не працює?

Відповідальність за екологію в Україні має нести кожен на своєму рівні

— У цьому питанні є дуже різні рівні відповідальності. Звичайний громадянин повинен не залишати після себе сміття в лісі і, наприклад, сортувати відходи, але створити правила для всіх — від корпорацій до людини — і стежити за їх виконанням зобов'язана держава.

— Без волі держави тут не обійтися. Для мене очевидно, що відповідальність за ситуацію з екологією в Україні безумовно лежить на державі, яка складається із законодавчої, виконавчої та судової влади. Але суди не первинні в цьому питанні, тому що в судах захищають вже порушене право.

В Україні не існує механізму відповідальності Кабінету міністрів, якогось конкретного міністерства. Законопроект про адміністративну процедуру близько 20 разів вносився в парламент і так і не був ухвалений.

Суди не порушують права людей — вони їх захищають. Має бути контроль держави за діяльністю органів і структур для того, наприклад, щоб корпорації не створювали закони, той самий «АрселорМіттал» у Кривому Розі, промислові, металургійні заводи. Цей контроль здійснюється дуже просто — має бути відповідальність.

Однак велика проблема в тому, що в нашій державі не існує механізму відповідальності Кабінету міністрів, якогось конкретного профільного міністерства. Законопроект про адміністративну процедуру, якою могла б бути встановлена відповідальність, близько 20 разів починаючи з 1992 року вносився в парламент і так і не був ухвалений.

У нас в Україні існує чотири процесуальних кодекси, чотири види судочинства. У кримінальному, коли ви щось зробили не так, вас посадили в тюрму або покарали позбавленням права обіймати певні посади. Там є злочин — є покарання. У цивільному — ви щось не так зробили, вас покарали: або штраф, або квартиру забрали, або дитину — там є наслідки. Те ж саме і в господарському. А що в адміністративному?

Наприклад, суд визнав неправомірними дії якогось чиновника, а його рішення, або дії міськради — недійсними. Далі що? Відповідає далі хто? Забудовані всі прибережні зони, у нас немає парків і зелених зон, все віддається під комерційне будівництво офісів і торговельних центрів.

Немає кодексу, де була би прописана відповідальність усіх чиновників і державних органів за свою діяльність.

В Україні існує Цивільний кодекс і Цивільний процесуальний, Кримінальний та Кримінальний процесуальний, Господарський та Господарський процесуальний. А ось тепер найцікавіше: є Кодекс адміністративного судочинства, а матеріального адміністративного кодексу — немає. Ми не можемо через парламент домогтися ухвалення Кодексу адміністративних процедур, де була би прописана відповідальність всіх чиновників і державних органів за свою діяльність.

Ключик відповіді на ваше запитання — це відсутність механізмів відповідальності державних органів за неправомірні дії або незаконні рішення. І коли у ЗМІ пишуть і кажуть, що у нас погана судова система, — це неправда. Повірте, ми працюємо в дуже складних умовах. Я знаю багатьох гідних колег, щодня вони роблять дуже багато для того, щоби допомогти простим людям, які приходять, б'ються об стіну, але нічого не можуть зробити. Не тільки по цій категорії справ, а й по всіх інших.

В Україні треба ухвалити Кодекс адміністративних процедур. Має бути відповідальність влади за сьогодення і майбутнє країни. Справи про екологію в Україні — найважливіший аспект. Сьогодні влада одна, завтра буде інша, подобається вона комусь чи ні, але може статися так, що нікому не доведеться нічого ділити, адже ділити буде нічого — ми просто не зможемо тут жити.

Я сама вже років десять не користуюся поліетиленовими пакетами. Сортую сміття вдома і привчила до цього свою сім'ю. Приємно бачити, що багато молодих хлопців та дівчат замислюється про такі речі. Заходячи в магазин, я бачу ці екосумки і дуже рада чути, коли молодь каже: «Мені не потрібен пакет, у мене екосумка».

Змінюється свідомість, молодь інша. Багато хто не їсть м'яса. Зокрема тому, що вони розуміють технологію переробки тварин, усвідомлюють шкоду, яку це наносить навколишньому середовищу. Світ змінюється, і сьогодні багато залежить від інформаційної політики держави, яка має стати дуже масивною і всеосяжною для інформування людей про те, що шкідливо, де небезпечно і куди можна звернутися у разі порушення екологічних прав.

Пестициди — серйозна проблема для екології

Замість пестицидів, назви яких написані на коробках, ввозиться абсолютно інша речовина з Китаю, набагато токсичніша.

— Проблеми, пов'язані із застосуванням хімії виробниками сільгосппродукції, як-от нинішній безпрецедентний мор бджіл, від екологічної грамотності споживача продукції не залежить, йому на це не вплинути.

— Пестициди — це тема, що надзвичайно мене хвилює. Кількість хімії, яка контрафактно завозиться в Україну, виливається на наші поля, просто жахає. Тому що замість пестицидів, назви яких написані на коробках, ввозиться абсолютно інша речовина з Китаю, набагато токсичніша.

Організували нову Держспоживслужбу, в яку об'єднали різні структури. Тепер це одне величезне відомство. Ветеринарний контроль, контроль за пестицидами — це в тому числі віднесено до їхньої компетенції. Там і захист прав споживачів, і контроль за рекламою, питання якості та безпеки харчових продуктів. Вони перевіряють і на вміст пестицидів. Так ось, створити їх — створили, а лабораторії, які здійснюють всі ці перевірки, залишилися у Міністерства охорони здоров'я. Тепер це дві різні структури, у яких немає належних механізмів взаємодії.

Внаслідок використання пестицидів з порушенням природоохоронних та санітарних норм в Україні масово гинуть бджоли, кролі, домашня птиця, дикі тварини, знищуються посіви, кущі та дерева. Щодо масової загибелі бджіл, то ті, хто розпилює добрива на полях, повинні відповідно до закону «попередити через засоби масової інформації» про використання пестицидів. Але де, в якій газеті, на якому рівні це має бути розміщено — закон чітко не вказує.

З симптомами хімічного отруєння мешканці зверталися до медичних закладів та з відповідними заявами — до правоохоронних органів. Імідаклоприд, виявлений у ґрунтах санітарно-захисної зони, є надзвичайно небезпечним для бджіл. Через його токсичність Європейська комісія розглядає питання про заборону використання цієї речовини.

У 2018 році Європол провів операцію, під час якої було виявлено майже 122 тонни незаконних або підроблених пестицидів, порушено 48 кримінальних справ.

Янтар і сланець

— Уже не один президент обіцяв розігнати наші «бурштинові республіки», але віз і нині там, і майбутнім поколінням залишаться лише розорені території.

— 300 млн дол. — це приблизний бюджет ринку бурштину в Україні. Офіційно у нас займаються цим чотири фірми, які мають ліцензії. Вони видобувають зовсім незначний відсоток легально, все решта вивозиться контрабандою за кордон. Але найголовніше — те, що вони коять із природою в цьому регіоні, необоротно знищуючи ліси, озера та ґрунт.

Ще один приклад порушення екологічних прав людей — це рішення уряду та органів місцевого самоврядування стосовно дозволів на видобуток сланцевого газу в Україні.

В усьому світі закривають видобуток сланцю, тому що у людей з труби тече щось таке, до чого підносиш сірник, і ця «вода» загоряється. Люди страшенно хворіють.

У 2013 році Кабмін уклав три угоди про розподіл продукції щодо ділянок Юзівської, Олеської та Маячної. Під час узгодження тексту першої — всупереч вимогам закону — не було проведено обов’язкові державні експертизи, зокрема екологічну. Як наслідок, не було проаналізовано негативні наслідки для довкілля та здоров’я громадян.

Сланець видобувається методом трекінгу. Це технологія, коли під великим тиском у землю на 4 км заливається вода з хімікатами, склад яких є дуже токсичним. Вода з хімікатами під тиском розриває пласти землі, і звідти виходить газ. Все, що при цьому потрапляє в землю, залишиться там.

У всьому світі такий видобуток закривається, це вважається найбруднішим паливом. А кількість води для заливки в цю свердловину така, що 100 тис. людей може прожити цілий рік. Ви можете собі уявити, де такий водний ресурс взяти? З річок і озер. Береться вода, змішується з хімією, заливається у свердловину. І ніхто про це не розповідає. Не кажучи вже про те, що відсотки цього сланцю в Україні в покладах настільки малі, що в США за аналогічних показників такі родовища взагалі не розробляються.

В Україні промислового видобутку сланцевого газу не було, за винятком якихось невеликих точкових моментів. Потім корпорації Shell і Chevron у Західній Україні і Донецьку підписали договори про розподіл продукції. Якийсь відсоток газу і грошей отримувала б держава, якийсь — вони. При цьому вся інформація була закрита, експертизу отримати було неможливо. Екологи подавали позови до судів і просили зобов'язати Кабінет міністрів показати документацію, щоб оцінити можливу шкоду. Але, на жаль, у задоволенні цих позовів по всіх інстанціях екологічній організації було відмовлено, і тільки військові дії на сході України у 2014 році зупинили реалізацію цих проектів.

В усіх країнах закривають видобуток сланцю, тому що у людей з труби тече щось таке, до чого підносиш сірник, і ця «вода» загоряється. Люди страшенно хворіють. Адже все це залишається в землі, а потім поступово підіймається нагору, випаровується — і знову в атмосферу. Ми цим дихаємо, ми це їмо і п'ємо. Треба переходити до альтернативних, зелених джерел енергії, дати вченим можливість розробляти технології.

Роль простих людей в питанні екології України

Адміністративний суд — це єдиний суд в Україні, якому згідно із законом делегована функція судового контролю суб'єктів владних повноважень. Це той судовий орган, який може зобов'язати владу щось робити. І в цьому його завдання: захистити просту людину від державної машини.

Громадяни України повинні зайняти активну громадянську позицію і навчитися обстоювати свої права. Зараз триває реформа місцевого самоврядування і децентралізація в Україні, місцевим громадам за новим законом дані дуже широкі права.

Вже виросло нове покоління, воно інше, і на нього вся надія. Не все у молоді побудовано на фінансових інтересах або прагненні виїхати з країни. Є молоді хлопці та дівчата, які хочуть щось змінити, у яких є не тільки свій інтерес, а й розуміння суспільного завдання в досягненні європейського вектора розвитку України. У питанні екології не вийде обійтися принципом «моя хата скраю». Ця хата в нас усіх спільна і називається вона — планета Земля.