Про справи з ДТП та експерименти над правосуддям

Кримінальні справи ДТП справедливо вважаються проблемними. Йдеться і про складнощі з дотриманням процедур відібрання зразків (ст. 241 КПК), і про проведення належно організованого слідчого експерименту, і про отримання правдивих вихідних даних для експертиз.

Доказами у справах ДТП є: протокол огляду місця події, фото, схема дорожньо-транспортної пригоди, висновки експертиз, покази свідків тощо. Якщо під час судового засідання встановлюється, що обвинувачений не порушував Правил дорожнього руху, аварійна ситуація спричинена не його діями і дії обвинуваченого були вимушеними, то зіткнення не може бути поставлено йому у провину.

ДТП за участю декількох водіїв потребує встановлення причинного зв'язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали; дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв; з'ясування, хто саме створив аварійну ситуацію, тобто ступеня участі кожного. Якщо такий зв'язок у діяннях обвинуваченого відсутній, то має місце недоведеність його вини та виправдання.

В адвокатському середовищі побутує не позбавлена правдивості думка про наявність у справах ДТП корупційної складової, особливо на етапі досудового слідства. Характерним для таких справ є і тиск громадськості на судову систему. Зберігати в таких умовах неупередженість і об’єктивність суддям важко. Від судді вимагається чималий досвід і високий професіоналізм, чого непросто досягнути в умовах постійного перетасування суддів та відсутності їхньої спеціалізації.

Найпроблемніша кримінальна справа по ДТП

Відома справа З. є однією з найпроблемніших серед справ ДТП. Не виключено, що на вирок вплинув резонанс та тиск на суддів громадської думки. У всякому разі, однаковий вирок обом фігурантам справи викликає серйозні сумніви у правильності такого рішення, де одна особа щиро розкаялась, чимало зробила, щоби принаймні компенсувати матеріальні втрати, а друга не визнавала своєї вини.

Для встановлення вини потрібно дослідити причинно-наслідкові зв’язки, які призвели до трагедії. Відомо, що авто З. зіткнулося з автомашиною Д. За основу взято причинно-наслідкові зв’язки виходячи з того, що дії Д. були неправильними. Тоді, гіпотетично, дії З., навіть якщо вона порушила правила дорожнього руху, не перебувають у прямому причинному зв’язку з трагедією. Після зіткнення з автомашиною Д. вона вже не мала змоги щось змінити і запобігти тяжким наслідкам.

За допомогою слідчого експерименту можна було би встановити точну швидкість автомобіля З. і поставити експертам запитання, наскільки перевищення швидкості могло сприяти тяжким наслідкам. Але в будь-якому разі саме неправильні дії Д. (якщо вірити твердженням обвинувачення) перебували у прямому причинному зв’язку з наслідками трагедії. В такій ситуації можна було ставити перед судом питання про повне виправдання З.

Прокурор домовився зі свідками в судовій справі ДТП

У справах ДТП надто високою є ймовірність фальсифікацій та зловживання. Так, у справі Н. останній наїхав на віз, не побачивши ручку плуга, яка виступала за межі воза і не була належним чином позначена. Віз не був обладнаний світловідбивачами та виїхав на трасу, де рух гужового транспорту заборонений. Справа була порушена за ч. 2 ст. 286 КК. При цьому прокурор домовився зі свідками, і ті дали показання, що ніякого плуга на возі не було. За таких умов, згідно з вихідними даними, у водія автомашини було достатньо часу, щоб зреагувати на віз, який він обганяв. Отже, у водія авто є в наявності вина, що і було підтверджено висновком експерта.

Ситуацію врятував допит візника. При цьому адвокат використав прийоми з арсеналу адвокатів Великої Британії і США — тобто принцип петлі і навідні запитання на перехресному допиті. Не даючи візникові ухилитись від основної теми, адвокат включав відповідь візника у початок нового запитання, пов’язаного з попереднім (принцип петлі), а потім, відволікаючи увагу, почав розпитувати про пляшку з недопитим спиртним, яку знайшли на возі, висловлюючи припущення, що візник був у нетверезому стані.

Це стривожило візника, який вирішив, що адвокат хоче довести, що він був у стані алкогольного сп’яніння. Активно заперечуючи проти цього припущення, візник втратив пильність, і тоді адвокат, не у зв’язку з попередніми питаннями, запитав: «А куди ви поділи плуг, що був на возі?». І візник визнав, що від удару плуг вилетів посеред траси і заважав руху. Тому він його відтягнув на узбіччя. В результаті вдалося нейтралізувати вказівки прокурора щодо показань і успішно завершити справу шляхом примирення учасників ДТП.

Очевидні фальсифікації у справах про ДТП

Іноді досудове слідство не гребує очевидною фальсифікацією і від адвоката вимагається чимало витримки та професійної роботи, щоб вивести справу ДТП на чисту воду. Так, у справі Т. потерпіла одержала легкі тілесні ушкодження. Тим не менше, справу кваліфікували за ч. 1 ст. 286 КК. В госпіталі вказали діагноз — перелом стегна, тобто тілесні ушкодження середньої тяжкості, що і підтвердив експерт на базі записів до історії хвороби.

Крім того, показами свідків намагались довести, що водій був у нетверезому стані, про що був складений протокол за ст. 130 Кодексу про адміністративні правопорушення. За ст. 286 КК стан алкогольного сп’яніння водія не впливає на кваліфікацію злочину, проте є обтяжуючою обставиною при призначенні покарання і має зазначатись у вироку (ВСУ у справі №5-368кс(15)16 від 1 грудня 2016 року).

Адже, відповідно до ч. 4 ст. 67 КК, «якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує».

В Апеляційному суді адвокату вдалося добитись рішення про закриття цієї справи про ДТП за ст. 130 КУПАП за відсутності і події, і складу адміністративного правопорушення. Отже, обтяжуюча обставина відпала.

Адвокатським розслідуванням було встановлено, що медична допомога не надавалась відповідно до стандарту (Додаток до наказу МОЗ №226 від 27 липня 1998 року). Стандарт передбачає обов’язкову рентгенографію ушкодженої ділянки у двох проекціях, загальний аналіз крові, ЕКГ і консультацію терапевта. Далі йде медикаментозна підготовка, хірургічна операція, зрощення відламків, відновлення форми та функції кінцівки.

Однак потерпілій не робили ні рентгенограму, ні аналіз крові, ні операцію. Після того як адвокат почав наполягати на проведенні рентгенограми і повторної експертизи, було досягнуто угоди про примирення. Водій, не бажаючи мати тривалий процес з проведенням експертиз і слідчих експериментів, погодився укласти таку угоду з потерпілою.

Залишення злочинцем місця ДТП та ненадання допомоги потерпілому, який згодом загинув, не вважаються тяжкими наслідками, які обтяжують покарання, відповідно до ст. 135 та 286 КК України (ВС/ККС, №566/606/15-к від 20 червня 2018 року). Таку позицію можна вважати недоліком ст. 286 КК.

Врятувати обвинувальний вирок

У справах по ДТП важливо допитати всіх свідків, в першу чергу очевидців. На цю обставину іноді не зважають навіть у Верховному суді. Так, у справі Б., яка тягнулася понад шість років, ні суд першої, ні суд другої інстанції не допитали свідка, який був єдиним очевидцем. Його показання прямо спростовували вихідні дані, надані експерту, а слідчого експерименту, попри всі зусилля адвокатів, проведено не було. У цій справі, рятуючи обвинувальний вирок, судді Верховного суду заявили, що свідок був допитаний у першій інстанції, що не відповідало дійсності. З верховними судами таке буває, і не лише в Україні.

Тут можна згадати суддю Верховного суду Франції. Його запитали: «Як ви ставитесь до того, що суд першої інстанції припустився помилки, апеляційний суд не виправив її, а Верховний суд Франції цю помилку проігнорував?». «Ну що ж, — відповів суддя, — значить, так вирішив французький народ». В таких випадках залишається сподіватись тільки на Європейський суд з прав людини.

Пригадую, що в СРСР за часів генерального секретаря Андропова від суддів вимагали обов’язкових обвинувальних вироків, навіть якщо доказова база була слабкою. Це називалося «вольовим» рішенням. Сьогоднішня влада, мабуть, також чекає від судів таких «вольових» рішень. Звідси і безкінечні експерименти над правосуддям.

Справи ДТП (ст. 286 КК) продовжують залишатися справами особливої складності, і практика їх розгляду вельми неоднозначна. І якщо ці справи потраплять під фільтри, які готує Верховна Рада, і кінцевою інстанцією буде тільки апеляційний суд, то це значно ускладнить ситуацію з розглядом таких справ та призведе до збільшення кількості звернень до Європейського суду. Адже Верховний суд є тим ситом, яке страхує державу Україна від збільшення кількості справ у ЄСПЛ.