Новини
Ракурс
Місцеві вибори та партійні ідеології. Фото: Pixabay

Партійні ідеології на місцевих виборах: морські свинки, великий вибух і незайняті ніші

За чотири місяці — місцеві вибори. І хоча де-не-де вже чуються голоси, що, мовляв, «восени на Україну чекає друга хвиля карантину, тому фізіономії виборців наглухо закриють масками, а самих виборців замкнуть по домівках», вибори, скоріш за все, відбудуться.

Нещодавно ми писали про те, як місцеві вибори можуть надати активним і амбітним людям шанс вписатися у «свою» політичну структуру. Зараз в Україні відбувається дуже цікавий процес — повільна, але все-таки помітна зміна «ідеології осіб» на справжні партійні ідеології. Можливо, скоро в нас все буде як у великих — не партії Васі, Петі, Юлі, а справжні ліберали і консерватори, праві та ліві. І ось тут постає питання: що важливіше для виборця — партійне обличчя чи партійна ідеологія?

Імені мене, коханого

Дуже цікавий експеримент поставив нещодавно пан Вакарчук, лідер партії «Голос». На парламентських виборах партія, збита на швидку руку саме під медійне обличчя співака, зібрала під свої прапори чимало пристойних людей і отримала достатньо голосів, щоб подолати п'ятивідсотковий бар'єр.

Партійний проект «Голос», нашвидку зроблений для того, щоб відтягнути голоси проєвропейських виборців, яких знудило від християнського консерватизму «Європейської солідарності», свою справу зробив. А лідер-співак різко вирішив піти, тому що, за його словами, партія «Голос» — не вождистського типу, тому він, вождь, іде, щоб зайнятися якимись «освітніми проектами».

І ось власне про експеримент. Річ у тім, що в попередні роки на місцевих виборах так звана партійна ідеологія досі була справою двадцятою. Місцеві підприємці просто купували франшизу у партії і від неї йшли буцатися одне з одним за владу.

Іншими словами, якщо на парламентських виборах середній дикий виборець йшов голосувати за Петра, Юлю, Вову чи Славка, то на вибори до місцевих органів іменами Петра, Вови, Славка та Олежика прикривався місцевий жирний кіт, який купив франшизу. Тепер же «Голос» вигрібатиме сам, без Славка. Часи «гетьманів» неминуче мають змінитися часами партійних ідеологій.

До речі і про Олежка непогано було б згадати. Коли Олег Ляшко зухвало назвав радикальну партію імені себе, коханого, це був сильний хід. Але зараз прізвище його асоціюється зовсім з іншою людиною — головним санітарним лікарем, демоном вітчизняного карантину, а екстравагантного радикального популіста «простий виборець» вже призабув.

Місцеві вибори та партійні ідеології. Фото: Ракурс

«Ліберальні консерватори»

Цікаву новину принесла пташка зі штабів політичних партій — вони дійсно переорієнтуються від медійних осіб до партійних ідеологій. Тільки проблема в тому, що середній виборець досі нетвердо уявляє собі, що це таке. І знаєте, що найсмішніше? Буває, що дізнатися про це не можна навіть на партійних сайтах, а якщо в партійній риториці і є вказівка на якусь позицію, то це не завжди відповідає істині.

Але все одно, Гугл прийде нам на допомогу, шукаємо, що ж написано на партійних прапорах. ЄС, наприклад, стверджує, що «ідеологією партії є християнська демократія, ліберальний консерватизм, пан'європеїзм». У партійній програмі закладено курс на децентралізацію, і це чудово, але «ліберальний консерватизм» — це приблизно як морська свинка: і не морська, і не свинка. А від слів «християнська демократія» сильно відгонить вогнищами інквізиції.

Ось саме тут і виникає «Голос» зі своєю розпливчастою ідеологічною платформою — правоцентристською, проєвропейською, демократичною, але без хреста і кадила, за що їм спасибі. Багатьом «ліберальним консерваторам» сподобалося, і партія пройшла до парламенту.

Ці партії хоч якось позначили свою політичну платформу, з іншими важкоатлетами великої політики — зовсім біда. «Слуги народу», переможці парламентських виборів і очікувані лузери виборів місцевих, позиціювали себе як «лібертаріанців». Про те, які з них вийшли лібертаріанці, ми вже писали.

На сайті «Батьківщини», яка, між іншим, була лідером на виборах до об'єднаних територіальних громад у 2016‒2017 роках, взагалі жодної ідеологічної платформи не прописано. У них платформа проста: «Ю! ЛЯ! Ю! ЛЯ!». Але зауважте, поки той самий Славко Вакарчук щось там тихенько бекав з Майдану на акціях «Ні капітуляції», Ю-ЛЯ працювала на місцях дуже навіть ефективно.

Насправді Ю-ЛЯ оперує популістськими псевдосоціалістичними гаслами. Ними ж жонглюють і хлопці з ОПЗЖ, олігархічного угруповання, орієнтованого на Росію, яке придурюється, що дбає про долю простого народу. Немолодим любителям совка вона дуже подобається, а це, погодьтеся, ніша досить велика.

Схрестити їжака і вужа

Інша справа — «Демократична сокира», або Д7, як вони себе позначають. У цій партії писати вміють і люблять, політична платформа сформульована чудово: «Ми цінуємо вільний ринок, вільний вибір людини, ми виступаємо за обмеження втручання держави в економіку, побут, мораль і культуру, а також за оптимізацію цього втручання там, де його раціонально буде зберегти. Ми хочемо зменшення тиску на бізнес і право на ефективний самозахист — як на вулиці, так і в суді». Ось вони, схоже, справжні лібертаріанці.

Але складається враження, що ця партія забила на місцеві вибори. Може, річ у тому, що лідери громадської думки і топи — великі люди, у них є аудиторія з тисяч фейсбучних читачів... більшість з яких на вибори не ходить, лінь відірвати дупу від дивана. А ось «простий народ» про цих лідерів знати не знає, просто біда.

Місцеві вибори та партійні ідеології. Фото: Ракурс

Теорія великого вибуху

Пам'ятаєте, як у лютому міністр юстиції Денис Малюська заявив, що Мін'юст подав позов до суду з вимогою ліквідувати 48 «партій-зомбі»? Мовляв, 349 політичних партій — це занадто. Звичайно, під шумок «Слуги народу» хотіли просто позбутися конкурентів на місцевих виборах: адже чимало реальних партій, не маючи парламентських амбіцій, тим не менш успішно працюють на місцях.

Справді, партійне будівництво схоже на теорію великого вибуху: спочатку виникає бум на партії і партійки, але з часом вони, немов крапельки ртуті на підлозі, починають зливатися, і в країнах з давніми демократичними традиціями в результаті залишаються дві-три-чотири партії-важкоатлета, які і борються за владу. Якщо в літературі все зводиться до шести основних сюжетів, то і векторів побудови партійної ідеології теж — на пальцях порахувати.

І комбінуватися ці ідеології можуть абсолютно химерним чином. Наприклад, похмурим «християнським ліберальним консерваторам» з ЄС не завадило б почерпнути трохи запалу у Д7. Попри те, що одні святіші за папу Римського і консервативні до нудоти, а другі відверто знущаються з релігії і декларують лібертаріанські погляди, їх потужно об'єднує проєвропейська спрямованість. І на мітингах руху «Ні капітуляції» представники цих політсил стояли пліч-о-пліч, дуже добре доповнювали один одного.

Незайнята ніша напередодні місцевих виборів

Здавалося б, основні ніші на полі партійного будівництва давно і міцно зайняті. Але ні! Є й вільна — націоналісти. «Свобода», сумнівний проект, що фінансувався з сумнівних джерел, переживає жорстоку кризу. Всі кишенькові націоналісти, опудала, що дискредитують національну ідею в принципі, давно не можуть нікого запалити. Старий поважний бренд «Народний Рух» теж давно перетворився на франшизу, яка торгує цим брендом направо і наліво.


Тим часом, навіть якщо просто просканувати соцмережі, можна переконатися в тому, що в Україні достатньо розумних людей, налаштованих в хорошому сенсі слова націоналістично. І їх категорично не влаштовують ані верескливі хабалки від «Свободи», ані кишенькові опудала «Нацкорпусу» та інших «білих вождів» в оперетковій уніформі.

Партії сьогодні приділяють дуже велику увагу виробленню чіткої ідеологічної платформи і стратегії. Адже часи, коли виборця можна було привабити розкрученим медійним обличчям, скоро залишаться в минулому. Тому партіям потрібна підтримка людей, які свідомо намагаються відстояти свої інтереси. Так, ідеологічно свідомих зрілих виборців поки не дуже багато. Але майбутнє все одно за цим.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter

.