Новини
Ракурс
Неоцінена мужність та право на необхідну оборону

Неоцінена мужність та право на необхідну оборону

Ця публікація про правові та людські категорії присвячена мужньому офіцерові Олександру Попову, який героїчно загинув у 2017 році в зоні бойових дій. За кілька років до цього я вела його справу про умисне вбивство, яку згодом перекваліфікували на перевищення меж необхідної оборони. Саші давно немає, а мені досі не вистачає його філософських роздумів про життя, патріотизм, честь, обов’язок та сімейні цінності. У нього залишилося троє маленьких дітей.

Право на самозахист

Власна адвокатська практика часом свідчить про очевидну несправедливість та невірну кваліфікацію гарантованого права людини на самозахист від протиправних злочинних посягань. Через необхідну оборону власного життя та безпеки інших людина ризикує надовго потрапити в суворі жорна невблаганної правоохоронної системи.

Кримінальний кодекс України визнає перевищенням меж необхідної оборони умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 ККУ). Такі дії тягнуть за собою кримінальну відповідальність лише у випадках умисного вбивства (ст. 118) та умисного тяжкого тілесного ушкодження (ст. 124).

Проте із цього правила є виключення, яке надає право на необхідну допомогу з перевищенням меж аж до заподіяння смерті нападнику. Виняток міститься в ч. 5 ст. 36 ККУ, за якою не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Це підтверджується практикою Верховного суду, зокрема, постановою від 26 квітня 2018 року у справі №342/538/14-к (http://reyestr.court.gov.ua/Review/73758539), де судом визнано правомірним умисне вбивство жінки внаслідок її протиправного проникнення у житло разом з групою осіб з метою нападу.

Однак правозахисний досвід підтверджує випадки неправильної кваліфікації обставин справи та невірне застосування військовою прокуратурою і судом норм про перевищення меж необхідної оборони.

Необхідна оборона — сумна історія офіцера

Бойовий офіцер, командир розвідувального відділення Олександр Попов змушений був застосувати автоматичну зброю на ураження іншого військовослужбовця. Нападник перебував у стані алкогольного та одночасно наркотичного сп’яніння і протягом кількох годин агресивно провокував бійку, погрожуючи йому та іншим бійцям табельною зброєю. Перед цим розвідник декілька разів намагався уникнути провокації озброєного конфлікту з боку людини, небезпечної як для життя оточуючих, так і для інтересів військової служби в зоні розмежування. Навіть крижана сталь, приставлена до скроні офіцера, не позбавила його врівноваженості і не штовхнула на зустрічну протидію.

Стримування та заспокоєння нападника кількома товаришами, що були свідками конфлікту, ненадовго залагоджувало ситуацію. Але сутичка загострилася, коли офіцер залишився один на нічне чергування. Раптом він отримав у свій бік прицільні постріли і, тримаючи в руках автомат, змушений був відповісти.

Необхідна оборона і неоцінена мужність — історія загиблого офіцера

Потерпілий мав судимість за умисне вбивство і до призову відбував покарання, чим завжди гордо хизувався, здобувши репутацію неадекватної та небезпечної людини. Військова прокуратура кваліфікувала смерть нападника як умисне вбивство та звинуватила в цьому офіцера. Але згодом правоохоронці погодились перекваліфікувати діяння на перевищення меж необхідної оборони (ст. 118 КК).

На стадії судового розгляду адвокат намагалась відмовити обвинуваченого від укладення угоди про примирення, адже перспектива виправдувального вироку була очевидною. Проте відносна м’якість покарання — один рік службового обмеження, пониження у посаді, званні, вкупі з невірою у справедливість правоохоронної та судової системи — змусила офіцера піти на угоду. Проти цього правозахисник, звісно, не вправі була заперечувати.

Примирення ініціювала дружина потерпілого, яка, власне, розуміла ситуацію та очікувала на отримання значної виплати від держави за смерть чоловіка в зоні бойових дій. Суд затвердив правочин, хоча відповідно до п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК України мав би засумніватись у правильності кваліфікації діяння з боку сторони обвинувачення (вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 29 жовтня 2015 року http://reyestr.court.gov.ua/Review/52907974).

Покарання замість відзнаки за сміливість

На офіцера мала б очікувати відзнака за сміливість. І не лише за захист країни від окупантів, а й за захист товаришів по службі від озброєної, агресивної та раніше судимої людини, хоч і в погонах українського військового.

Явну невідповідність засобів захисту небезпечності посягання військова прокуратура обґрунтовувала наявністю звичайного пістолета у потерпілого нападника при застосуванні проти нього зустрічної автоматної черги. Пістолет проти автомата став непереборною силою у правосвідомості прокуратури, що спонукало їх кваліфікувати правомірні дії бійця як перевищення меж необхідної оборони.


Враховуючи ч. 5 ст. 36 Кримінального кодексу України, напад озброєної особи є кваліфікуючою ознакою для визнання правомірним будь-якої завданої їй шкоди. Це має виключати кваліфікацію діяння як злочину, в тому числі з перевищенням меж необхідної оборони. Захист від озброєної особи в будь-якому разі має вважатись необхідною та правомірною обороною і виключати кримінальну відповідальність. І не має значення, чи мала зброю особа, що обороняється. І так само не важливий ступінь уразливості такої зброї.

Тому офіцер мав обґрунтоване право на вбивство. Невикористання цього права могло мати більш тяжкі наслідки, оскільки прорахувати дії агресивної та озброєної людини у стані помутнілої свідомості не важко. Однак несправедлива реакція правоохоронної системи змусить будь-яку іншу, не менш мужню людину замислитись, перш ніж стрімголов кидатись на захист від смертельної небезпеки. Та не Олександра Попова. За два роки офіцера не стало. Він загинув гідно та мужньо, на полі бою, захищаючи Батьківщину.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter

.