Новини
Ракурс
Психіатр Ірина Пінчук. Фото з особистого архіву

Запобігти психічним розладам допомагають найпростіші речі — лікар-психіатр Ірина Пінчук

Напевно, кожен, кому довелося зіткнутися з психіатричною хворобою близької людини, замислюється над запитанням: чи можна було уникнути цього? Чи існує зумовленість, якась «поломка», невидима до певного часу, яка обов'язково дасться взнаки в 14 або 25 років, у період дозрівання, після пологів, через любовну невдачу або труднощі по роботі? Що можна зробити, щоб запобігти або мінімізувати ризик прояву психічних розладів, які не тільки ставлять хрест на повноцінному житті конкретної людини, а й стають важким тягарем для її рідних? Тим тяжчим, чим відповідальнішими ці люди є перед близькою людиною, яка потрапила в біду.


.

З цього запитання ми почали розмову з лікарем-психіатром Іриною Пінчук.

Чи існує профілактика психічних розладів?

— Профілактичні заходи не є пріоритетною діяльністю психіатра. Ми бачимо вже сумний результат, коли зустрічаємося з людиною, спостерігаємо її, призначаємо медикаменти.

У дитинстві ми всі обов'язково вчимо таблицю множення, але не маємо освітнього мінімуму, який дозволив би правильно розуміти себе та оточення. Сьогодні просто непристойно не мати жодних знань про психічне здоров'я, але у нас поки що все відбувається саме так.

Психіатр Ірина Пінчук. Директор Інституту психіатрії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, віце-президент Асоціації психіатрів України, доктор медичних наук

Я і мої колеги, наукові співробітники педагогічного закладу, вивчаємо поточну ситуацію, аналізуємо і прогнозуємо. Ми знаємо, які проблеми сьогодні існують у студентів, як вони намагаються їх розв’язувати і що змушує їх звернутися по допомогу до психіатра. На жаль, більшість із них абсолютно неосвічена в питаннях збереження психічного здоров'я. Перше кохання, перші інтимні стосунки, перше вживання алкоголю чи наркотику. Важливо розуміти, які емоції можуть виникнути при цьому, як вміти керувати ними. А чи можна до цього підготуватися? Пам'ять, воля, настрій, емоції, мислення — все це потребує усвідомлення.

— Це правда, що у студентському середовищі чимало суїцидів?

— На превеликий жаль, суїциди серед підлітків тривалий час посідають першу позицію. Причини різні: перше кохання чи зрада партнера, проблеми у стосунках з колегами і викладачами, труднощі в отриманні знань, вживання психоактивних речовин і депресія.

— Як можна зменшити кількість таких трагедій?

— Насамперед бажана елементарна освіченість у питаннях психічного здоров'я. Потрібно вводити в освітні програми питання профілактики, лікування, ведення і реабілітації людей з проблемами психічного здоров'я. І це абсолютно не складно. Так само, як не складно порахувати, скільки грошей державному бюджету це заощадить у майбутньому. Щоправда, для цього треба мислити стратегічно.

Сім'я може допомогти

— Що може зробити сім'я?

— Ви знаєте, вже існують науково підтверджені дані про те, що насправді лекції про шкоду куріння не є ефективними. Ефективними є прості буденні речі, як-от щоденне спілкування за вечерею з сім'єю, коли рідні збираються разом, обговорюють події тижня, що минув, розповідають один одному про свої проблеми, розуміючи, що можуть отримати допомогу і підтримку, і, звичайно ж, будують спільні плани на майбутнє. Зрозуміло, що часу завжди бракує, але спільне вживання їжі може стати не лише доброю сімейною традицією, а й профілактикою психічного захворювання.

Приходячи додому з роботи, приділіть півгодини дитині, поспілкуйтеся з нею, розпитайте, як минув її день, складіть разом пазли. Викроїть у своєму графіку час для цього сьогодні, щоб у майбутньому звільнити його від тривог, занепокоєнь і вирішення різноманітних проблем з дітьми.

І не забувайте, що любов діти усвідомлюють тактильно. Ми повинні не скупитися обійняти дитину, поцілувати її, подарувати їй свій час, провівши його разом. Абоі цей час заповниться у неї чимось іншим. Однак цих елементарних речей у нас чомусь не знають і не застосовують. У той час як найпростіші речі мають величезний вплив як профілактичні заходи і стримування різних розладів такого роду. Це доведено науковими дослідженнями, наприклад, існує зв'язок між спільними вечерями в сім'ї і вживанням психоактивних речовин.

Ми, лікарі, частіше зустрічаємося з наслідками. Треба думати про психічне здоров'я від самого народження дитини, і навіть з моменту зачаття. Сьогодні я наголошую насамперед на необхідності знань про психічне здоров'я для всіх.

Мене вразило закордонне дослідження ефективності мотиваційного інтерв'ю у вагітних, які вживали психоактивні речовини. Жінка приходить до гінеколога, і поки вона чекає на зустріч з лікарем, психолог цілеспрямовано, за певною методикою проводить коротку бесіду. У дослідженні порівняли результати двох груп жінок, які вживали психоактивні речовини: тих, щодо яких проводилися короткі мотиваційні втручання, і тих, які просто відвідували гінеколога, але робота з мотивацією не проводилася. Результати приголомшливі, як для здоров'я народжених дітей, так і для економічного навантаження держави на утримання новонароджених громадян. У першій групі зафіксовано виношування на 2‒3 тижні довше, значно більша вага немовляти. Деякі вагітні зменшили частоту вживання наркотиків до народження дитини. Звичайно ж, була порахована також економічна складова: зменшення строків перебування в лікарні, скорочення періоду виходжування.

У нас же, на жаль, поки що немає культури думати стратегічно — на роки вперед.

Психіатр Ірина Пінчук. Фото з особистого архіву

Аутизм: Україна vs Ізраїль

В Ізраїлі люди з аутизмом офіційно служать в армії, виконуючи певну високоточну роботу, яку не здатна зробити здорова людина. Хворі на аутизм можуть дуже довго зосереджено виконувати складну і монотонну роботу. Вони приносять реальну користь суспільству, ще й формуючи ставлення до таких людей, вони і самі почуваються абсолютно інакше — не хворими ізгоями, а потрібними людьми.

В Україні таким пацієнтам часто призначають нейролептики і кажуть, що це не аутизм, а шизофренія. Просто тому, що безкоштовне забезпечення медикаментами в амбулаторних умовах гарантовано державою хворим на шизофренію та епілепсію, тих, хто страждає на аутизм, в цьому списку немає. У перспективі такому пацієнтові оформлюють групу, часто призначають опікуна, і зворотну дорогу вже знайти практично неможливо.

Як допомогти літнім родичам зберегти психічне здоров'я

— Ви не один рік своєї наукової діяльності присвятили дослідженню хвороб літніх пацієнтів. Чи можна протистояти старечій деменції або хоча б сповільнити її руйнівну дію?

— Похилий вік несе свої проблеми. Родичі та близькі людей з деменцією просять: дайте таблетку, тато мене не пам'ятає, у нього порушується пам'ять. Я питаю, а що ви робите, щоб зупинити процес порушення пам'яті, крім вживання медикаментів? Нічого.

А робити потрібно. І найголовніше, робити потрібно дуже прості речі! Наприклад, ввечері після роботи під час приготування вечері дочка повинна залучати мати до цього процесу: мамо, я готую вечерю, давай, допомагай. І, головне, постійно розмовляйте і промовляйте всі дії: ти взяла картоплю, взяла ніж, знімаєш шкірку тощо. Те ж саме вранці, розмовляйте, озвучуйте кожну свою дію, постійно тренуйте пам'ять родича з деменцією, кажучи: я взяв зубну пасту, зубну щітку, вичавлюю пасту з тюбика на щітку, чищу зуби і т. д.

Батько вас не пам'ятає? А ви коли фото разом дивилися востаннє? У людини відбувається порушення пам'яті, допоможіть їй призупинити цей процес шляхом постійних тренувань. Давайте їй можливість згадувати, не забувати. І постійно треба всі дії промовляти, спілкуватися з людиною і, звичайно, залучати в усі активні дії.

— Напевно, це не просто.

— Я була свідком однієї ситуації, коли літній батько після обіду вирішив допомогти прибрати за собою посуд і віднести його в мийку, можливо, навіть помити. Однак коли він спробував зробити це, безмежна любов і повага дочки проявилися в тому, що йому це не було дозволено, і він не зміг бути помічником у цій ситуації. Це природно, що діти оберігають своїх літніх батьків від зайвого навантаження, знімають з них всі обов'язки з ведення домашнього господарства. Але тим самим вони створюють собі складнощі на потім, навіть не підозрюючи, що сприяють закріпленню розладу пам'яті. У цій ситуації батько б встав, помив посуд, витер, поставив на потрібне місце. Крім того, що він повторив, закріпив навичку, як це робиться, він усвідомлював би, що не є тягарем для родичів і може сам себе обслуговувати.

Як допомогти літнім родичам зберегти психічне здоров'я. Фото: Pixabay

Ми не вміємо помічати дрібниць, ми не вважаємо це за важливе і значуще. Ми звикли бачити проблему загалом, масштабно, і хочемо розв'язати цю проблему просто зараз і за допомогою медикаментів, призначених лікарем. Ми не бачимо власної ролі у розв’язанні ситуації. А нам би спуститися трохи на землю і зайнятися ретельно буденними речами. Думати про просте, робити елементарне, зупинятися на деталях. Тому що саме ці деталі мають величезний вплив на перебіг захворювання і припиняють зміни, які вже виникли.

Я дедалі більше переконуюся, наскільки важливий цей акцент на деталях. Для всіх нас. Ми розучилися бачити листочок, пелюстку, травинку, краплю роси, зупинятися на мить. Нас несе потік, і ми не помічаємо цих дрібниць, які є такими важливими.

Україна — сумна статистика

— Щодо загальної ситуації: як ми виглядаємо на тлі інших країн і які наші справи з психічним здоров'ям?

— У 2000 році Асоціація психіатрів України брала участь у дослідженні під егідою Всесвітньої організації охорони здоров'я. Дослідження проводилося у 27 країнах, з країн колишнього СРСР в ньому була представлена лише Україна. Міністерство охорони здоров'я відмовилося брати в цьому участь, а Асоціація психіатрів України на чолі з її президентом Семеном Глузманом дали згоду. Це було дуже серйозне дослідження, яке проходило в чотирьох регіонах України (північ-південь-захід-схід). Я керувала дослідженням у східній частині України.

За підсумками цього дослідження було зроблено багато цікавих висновків. Так, кожен третій житель України протягом життя потребує звернення до лікаря-психіатра. При цьому 20% людей з важкими психічними розладами жодного разу не зверталися по професійну допомогу.

Фактори, які у світі вважаються превентивними для виникнення розладів, — наявність сім'ї, роботи і вік — у нас працюють навпаки. В Україні на алкоголізм страждають чоловіки, які мають сім'ю і роботу. Під час обговорення результатів дослідження припустили, що алкоголізм в Україні — не істинний, просто чоловіки страждають від депресії, але не звертаються до фахівців, а лікуються, як виходить. І в поле зору лікаря вони потрапляють вже з проблемою алкоголізму. Але факт залишається фактом.

В Україні, за офіційними даними, по психіатричну допомогу звертається кожен 87-й житель. Під наглядом лікарів-психіатрів перебуває 3,8% населення.

Держава не розуміє, суспільство не приймає. У суспільному сприйнятті різниця між психологом і психіатром стерта. Що робить психолог — не дуже зрозуміло, сучасних освітніх програм немає. Немає розуміння цієї проблеми державою і відповідних дій з її боку.

Наведу приклад. У Хорватії було доведено, що один випадок суїциду військового, освітлений у ЗМІ, провокує ще один суїцид. І в Хорватії законодавчо заборонили такі сюжети.

Наше суспільство не готове прийняти людину з психічними розладами, державі до неї байдуже, великою мірою. І хвора людина опиняється в безвихідному становищі.

(Далі буде)


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter