Новини
Ракурс
Суддя Мінаєв не винуватий. Фото: Pixabay

Експертиза довела невинуватість судді Мінаєва у корупційному злочині

Сьогодні увага суспільства як ніколи прикута до судової влади. Ми уважно слідкуємо за подіями, що розгортаються і навколо Конституційного суду України, і навколо менш значущого, але не менш скандального Київського окружного адміністративного суду, відомого тепер широкому загалу за «плівками Вовка». На фоні цих масштабних подій можна і не звернути увагу на історію одного судді, що сам став підсудним. Але інколи історія однієї людини — це вирок системі, що може проковтнути будь-кого. Просто через те, що ви комусь заважаєте, проявляючи принциповість. Йдеться про справу слов’янського судді Ігоря Мінаєва.

Справа судді Ігоря Мінаєва: три роки тому

«Ракурс» вже двічі писав (у 2017 та 2020 роках) про справу слов’янського судді Ігоря Мінаєва, який став жертвою злочинної змови правоохоронців і зараз сам перебуває на лаві підсудних. В один момент бездоганну репутацію судді було зруйновано. Протягом трьох років він намагається довести свою невинуватість, очистити своє чесне ім’я від наклепу.

Нагадаємо, 27 вересня 2017 року детективи НАБУ та поліцейські з місцевого Управління захисту економіки провели обшук у кабінеті заступника голови Слов’янського міськрайонного суду — судді Ігоря Мінаєва. З робочого сейфа в кабінеті було вилучено мічені гроші — 6000 грн. За версією слідства, суддя їх отримав з рук місцевого адвоката Олександра Омельяненка за закриття справи про адміністративне правопорушення — водіння у нетверезому стані, яке скоїв такий собі громадянин Стрилець А. М.

Вже згодом адвокати судді з’ясували: жодних достеменних доказів, що таке правопорушення дійсно мало місце, немає. Протокол затримання нетверезого водія є, але відповідних записів з поліцейських камер та відеореєстратора патрульного авто — не існує.

Отже, гроші із сейфа було вилучено. Саме це й було покладено в основу обвинувачення. Як стверджує слідство, базуючись на показах заявника-адвоката, він зустрів суддю на сходах у будівлі суду і віддав йому хабаря. Суддя нібито взяв ці гроші в руки, перерахував та поклав у кишеню. А потім, вже у себе в кабінеті, вочевидь, переклав їх у сейф (бо як іще вони там опинилися?).

Під час обшуку, коли ті кошти вилучали, відбувся їх огляд понятими. Їм було пред’явлено мічені спецзасобом «Світлячок М» гроші, які засвітилися під УФ-лампою. Також детективи НАБУ провели освідування затриманого — цією ж самою лампою освітили руки і кишені піджака судді та попросили понятих підтвердити, що руки теж світяться. Ті охоче підтвердили. Суддя з подивом дивився на свої руки та одяг і не бачив жодних ознак світіння. Усе це детективи знімали на відео. Адвокати судді багато разів переглядали це відео і жодного разу не побачили ознак світіння рук чи кишень. Звичайно, усе це можна було б списати на неналежну якість відеоматеріалу, але детективи у своєму прагненні притиснути «суддю-хабарника» перестаралися — узяли змиви з рук судді та вилучили його піджак. І це, зрештою, звело нанівець усі їхні намагання.

Суддя Ігор Мінаєв. Фото: Facebook

Подвійна експертиза і приховування доказів невинуватості

Про що йдеться? За ініціативою детективів НАБУ Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України було проведено експертизу змивів з обох рук та піджака Мінаєва. Державний експерт не побачив на представлених матеріалах жодних слідів спецречовини «Світлячок М». Тобто версія слідства, що суддя взяв гроші до рук, перерахував та поклав їх у кишеню піджака, не знайшла свого підтвердження. Експертиза — це твердий матеріальний доказ, на відміну від показів свідків, які можуть бути хибними або навіть завідомо неправдивими.

Проте висновки експертизи слідство тримало в таємниці від сторони захисту. «Про те, що було проведено експертизу речових доказів, ми дізналися значно пізніше, ніж НАБУ отримало висновки правоохоронних експертних установ. І не від НАБУ чи САП, як то має бути за ст. 290 КПКУ. Коли сторона обвинувачення відкрила адвокатам матеріали кримінального провадження, будь-які матеріали експертизи були відсутні. Отримавши «незручний» для себе експертний висновок, що мав виправдати обвинуваченого, детективи НАБУ та прокурори САП приховали його від сторони захисту. Проте команда адвокатів побачила сліди експертизи та вирішила провести власне розслідування», — розповідає Марія Островська, захисник Ігоря Мінаєва.

Те, що існує доказ невинуватості підзахисного, адвокати виявили практично випадково, за непрямими ознаками. Коли прискіпливо передивлялися матеріали справи, що їм надали, побачили запаковані у поліетиленові пакети шматки марлі. Це була марля зі змивами — з обох рук судді та його кишень. На пакетах був штамп із написом: «Експерт ДНДЕКЦ такий-то, дата та номер експертного провадження».

«Ми зрозуміли, що експертиза проводилася. Хоча у матеріалах не було ані постанови детектива про призначення експертизи, ані самих висновків. Адвокат Олексій Кучер, який так само був захисником Мінаєва, надіслав адвокатський запит у Експертну службу МВС, але вона відмовила у доступі до інформації про результати експертизи, мовляв, це є таємницею слідства. Але досудове розслідування на той час вже було закінчено і справу розглядав Вищий антикорупційний суд (ВАКС), тож жодної таємниці бути не могло. Інший, не менш допитливий, захисник Мінаєва — адвокат Олександр Пироженко звернувся до ВАКС із клопотанням про тимчасовий доступ до документів експертизи, яке ми довго відстоювали у судовому засіданні, і зі скрипом, але все ж отримали відповідну ухвалу суду. Я особисто поїхала її виконувати і стикнулася з неабияким спротивом службовців цього центру. Можна написати цілу детективну історію про те, що зі мною там відбувалося: працівниця центру, яку призначили відповідальною за виконання ухвали, всіляко затягувала з пошуком документів, ховалася, сварилася зі мною, викликали керівництво ДНДЕКЦ МВС, але врешті-решт я ці документи отримала», — продовжує Марія Островська.

Марія Островська та Ігор Мінаєв. Фото: Facebook

Документ свідчив, що жодних слідів люмінесцентної речовини не було виявлено ані на змивах з обох рук судді, ані на його кишенях. Речовину виявили лише там, де їй і належало бути — на самих мічених грошах.

В новому КПК України є норма, яка зобов’язує сторону звинувачення у разі виявлення фактів, які пом’якшують вину або виправдовують обвинуваченого, надати їх стороні захисту. Приховування цих фактів є посадовим злочином, за який винуватець карається, особливо, якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки для обвинувачуваного. Також у КПК є правило, яке зобов’язує правоохоронні органи повідомляти людину, щодо якої проводилися негласні слідчі дії (навіть якщо надалі ця людина так і не стала учасником судового процесу), що такі дії мали місце. Якщо з якоїсь причини правоохоронці прослуховували телефонні розмови людини, слідкували, опитували про неї знайомих, то людина має отримати відповідне повідомлення протягом року після завершення слідчих дій (ст. 253 КПК). Ігоря Мінаєва жодним чином не повідомили навіть про проведення рядової експертизи, яка до того ж свідчила на його користь.

Як виявилося, правоохоронці, отримавши експертний висновок, який їх не влаштував, звернулися до іншого експертного центру, підпорядкованого СБУ. Повторна експертиза також виявилася негативною для слідства. Обидві експертизи спростували як свідчення заявника — адвоката Омельяненка, так і інформацію, викладену у протоколах обшуку та освідування, на яких базувалося обвинувачення. Версія слідства виявилася хибною з самого початку.

Той, хто забагато знав…

Коли у «Ракурсі» вийшла перша стаття про суддю Мінаєва, Марія Островська розмістила посилання на неї на своїй сторінці Facebook. І отримала багато коментарів, у тому числі від людей, які особисто знають основних дійових осіб цієї публікації.

Історія антагоніста судді — адвоката Омельяненка мала продовження, яке виявилося страшним і дуже сумним. Ми вже писали, що свого часу захисники Мінаєва написали на нього скаргу до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. ВКДКА розглянула усі викладені у скарзі обставини і зупинила на рік право Олександра Омельяненка займатися адвокатською діяльністю. Проте Омельяненко, будучи адвокатом системи БВПД, не повідомивши Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, майже рік продовжував працювати як адвокат. Загалом він брав участь у десятках судових справ, не маючи на це законних повноважень, обманюючи і своїх підзахисних, і суд. Цей обман мав доволі серйозні наслідки: декілька вироків, що виніс суд за участю фальшивого адвоката, були скасовані в апеляційній інстанції саме через неповноважність захисника. Тобто в діях Олександра Омельяненка були наявні ознаки складу злочину за ст. 400-1 ККУ («Представництво в суді без повноважень»). Все йшло до того, що його могли не лише позбавити права назавжди займатися адвокатською практикою, але й притягнути до кримінальної відповідальності.

У травні 2020 року в місцевій пресі з’явився коротенький некролог. Причина смерті Олександра Омельяненка не оприлюднювалася, але місцеві мешканці подейкують, що адвокат наклав на себе руки, повісившись у власному офісі.

Що саме спонукало Омельяненка на такий відчайдушний крок — страх покарання, муки совісті або щось інше, — ми вже не дізнаємося. Ясно одне: ключовий свідок і співучасник злочину правоохоронців тепер мертвий.

Детективи під слідством

Смерть Омельяненка якщо не звільнила причетних працівників УЗЕ від відповідальності, то відтермінувала покарання. Проте детективи НАБУ, які фальсифікували справу, усе ж таки мають клопіт. Адже після обшуку Мінаєв був примусово затриманий. Детективи НАБУ запхали його в автомобіль і завезли в Київ. Без його згоди, без оформлення протоколу затримання, без участі адвоката, якого просто не допустили до підозрюваного. Суддю привезли в готель, де поселили в одному номері з озброєною охороною. Його силоміць утримували у приміщенні та моральними знущаннями і погрозами вимагали писати якісь нікчемні розписки на кшталт: «Я не маю претензій до детективів НАБУ», «Я сам добровільно сів у машину», «Мене ніхто не викрадав, я сам приїхав у Київ», «Я професійний шахрай», «Я хабарник, я взяв 6 тисяч гривень» і т. д.

Захисники Мінаєва подали у правоохоронні органи чотири заяви про злочин через протиправні дії детективів НАБУ. За деякий час Управління внутрішнього контролю НАБУ відкрило чотири кримінальних провадження, які згодом об’єднали в одне. Усі викладені у заявах факти знайшли своє документальне відображення: і наявність у детективів зброї під час «мирного та добровільного» супроводу судді, і те, що озброєні правоохоронці НАБУ вселилися в один номер з підозрюваним, і те, що тиском змушували Мінаєва писати розписки, в яких той сам себе обмовляв.

У рамках кримінального провадження детективів не лише опитали, а й перевірили на детекторі брехні. Поліграф показав нещирість відповідей детектива Марчука, який був організатором затримання та доставки судді до Києва. Саме за його командою підозрюваного утримували в готельному номері, саме він змушував суддю вчиняти самонаклеп.

Втім, як це не дивно, кримінальне провадження проти детективів було закрите… через смерть того самого працівника НАБУ, який фактично конвоював Мінаєва зі Слов’янська до Києва та перебував з ним в одному номері готелю, маючи при собі зброю.

Адвокати Ігоря Мінаєва оскаржили постанову про закриття кримінальної справи і в Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі, і в Солом’янському районному суді м. Києва. До честі САП, вона швидше скасувала ту постанову, аніж суд. Справу було передано до СБУ, де за деякий час її знов-таки закрили. Але ця постанова була скасована Печерським районним судом м. Києва за місцем знаходження нового органу досудового розслідування. Зараз кримінальне провадження поновлено і ведеться за чотирма статтями КК України: «незаконне затримання», «незаконний обшук», «перешкоджання адвокату у наданні правової допомоги», «порушення права на захист».


«Працювати, а не провокувати, правоохоронцям таки доведеться, — сміється Марія Островська, а потім додає вже серйозно: — Це розслідування, хоча і закривалося час від часу, тим не менш, дало нам чимало цінної інформації. Якщо чесно, ми не дуже розраховували, що справу проти співробітників НАБУ доведуть до кінця, але завдяки тому, що вона розслідувалася, ми отримали доступ до документів, що доводять непричетність нашого клієнта до корупційного злочину».

Як не парадоксально, сам Мінаєв та його захисники навіть раді тому, що справа за обвинуваченням судді вже перейшла в судову площину та нині розглядається Вищим антикорупційним судом. Лише тепер перед ними відкрилася можливість не тільки спростувати звинувачення, а й продемонструвати беззаперечні докази вини правоохоронців та невинуватості судді.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter

.