Адвокат Ярослав Зейкан про доведення невинуватості, об'єктивну істину і захист клієнта

У 2012 році відбулась революція у кримінальному процесі у зв’язку з прийняттям  нового КПК. Україна рішуче відступила  від інквізиційного процесу радянського зразка і зробила крок назустріч англо-американській системі змагального права. Інквізиційний процес континентальної системи права  радянського зразка ґрунтувався на таких постулатах:

1. Принцип «вменения» вини (що у перекладі  українською означає – приписування вини). Формально від нього  відмовились. Але традиції попередніх поколінь і досьогодні панують у головах деяких посадових осіб. Ось цитата:

 «…пропоную п'ятому президенту України продемонструвати співгромадянам власним прикладом повагу до закону, до створених правоохоронних органіві реформованих судів, і скористатися правом на захист способом, передбаченим законом, і доводити в суді свою невинуватість».

Було дивно чути таку фразу з вуст доктора юридичних наук, а сьогодні і генерального прокурора. Така позиція порушує не тільки презумпцію невинуватості (ст. 62 Конституції України, п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і ст. 17 КПК), вона ще видає і потаємне бажання  обвинувальної влади «приписувати» вину, а ви, підсудний і його адвокат, доводьте в суді  свою невинуватість.  

2.  Другий постулат – принцип об’єктивної істини, реалізація якого покладався на суддю. Саме суддя повинен був встановити об’єктивну істину і на її базі ухвалити вирок. Вважаю, що в судах встановлюється не істина, а доведеність або недоведеність вини. Мені більше до вподоби позиція Верховного суду Ізраїлю, який виправдовуючи Івана Дем’янюка, звинуваченого у співучасті у вбивстві  десятків тисяч євреїв, записав у вироку:

«В силу нових свідчень Іван Дем’янюк виправданий нами, оскільки злочини приписуються «Івану Грозному», яким Іван Дем’янюк не є. Це вірний курс для суддів, не здатних досліджувати думки і почуття. Судді покладаються на те, що бачать і читають їхні очі. Справа закрита, але не завершена, оскільки встановлення всієї правди не є прерогативою людського суду». 

3. І третя позиція: Пріоритет показань свідка або обвинуваченого, наданих на досудовому слідстві, перед показаннями в суді.

Можна було катуванням вибити зізнання з обвинуваченого або ж потрібні показання із свідка, а потім одержаним даним надати перевагу перед показаннями в суді. КПК 2012 р. від цього відмовився (ч. 4 ст. 95 КПК). Вже у незалежній Україні один із суддів заявив адвокату: «Я вірю, що підсудного катували,  але вибили з нього правду».

На жаль КПК 2012 року має недоліки, які потрібно виправляти на законодавчому рівні.

Професор В. Навроцький якось заявив, що недоліком КПК 2012 р. є відсутність змагальності на досудовому слідстві. Немає також належного вхідного контролю за реєстрацією кримінальних проваджень в ЄРДР.  Додає проблем і те, що Верховний суд не забезпечує єдності судової практики слідчих суддів та апеляційних судів з питань реєстрації кримінальних справ. В результаті  реєструють в ЄРДР і справи, де немає складу або події злочину. Так у нас накопичилось понад 9 мільйонів кримінальних проваджень, з розслідуванням яких слідство не справляється.

Приклад: У 2020 році зареєстровано 784 095 кримінальних справ, у яких потерпілими визнано 234 816 осіб. У подальшому було прийнято рішення про закриття кримінальних проваджень з реабілітуючих підстав (тобто за відсутності події або складу злочину) у кількості 423 474 проваджень (або 54%). Схожі показники маємо за 2019 та 2018 роки. Отже 54% справ було зареєстровано по суті без достатніх підстав і по них проводилось слідство та обмежувались права громадян. Певна кількість справ підлягає закриттю і на підставі ч. 9 ст. 284 КПК, тобто за закінченням строків досудового слідства, оскільки слідчі органи не впоралися з їх розслідуванням у встановлені строки.

За таких умов адвокати намагаються здійснювати поєднання захисту за допомогою права з фактологічним захистом, тобто захистом за допомогою фактів та моделюванням іншої, ніж у обвинувачення, версії подій.

Базовим для фактологічного захисту є стандарт доведення вини поза розумним сумнівом (ст. 17 КПК), який означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом націлює адвоката на те, щоб він надав інше пояснення події, або представив таке пояснення  обставин  справи, яке версія обвинувачення не може спростувати, або ж представив факти, які  спростовують обвинувачення. 

Фактологічний захист ґрунтується на фундаменті положень КПК 2012 р., який надає захисту право збирання фактів, висунення альтернативних обвинуваченню версій, визнання доказів недопустимими та обов’язку суду їх дослідити відповідно до принципу доведення вини поза розумним сумнівом. Отже, КПК 2012 р. потребує законодавчих змін для усунення наявних  недоліків у практиці діяльності  слідчих суддів. У КПК потрібно також встановити можливість вхідного контролю за реєстрацією кримінальних справ в ЄРДР та недопущення реєстрації кримінальних проваджень, де немає складу або події злочину.  Потрібно також визначитись, у який спосіб Верховний суд буде забезпечувати єдність судової практики з цих питань. Оцінку доведення обґрунтованої підозри слід привести у відповідність з практикою ЄСПЛ. Слідчі судді повинні стати тим ситом, яке не пропускає до реєстрації в ЄРДР  кримінальних проваджень,  де немає складу або події злочину.