Новини
Ракурс

Чи готові українці до європейських цінностей, або Прагнення до Європи — як тост «за все найкраще»

Як стверджують, майже половина населення України прагне до Європи. Інша «майже половина» бачить себе в Митному союзі. Залежно від того, куди прагне конкретний спікер, мусуючи модну тему, солідарна з ним частина народу перетворюється на «більшу половину». Нонсенс із точки зору арифметики, але допустимий термін для вітчизняного трибуна.
 
Куди прагне майже «половина країни», що обрала, судячи з соцопитувань і заяв політиків, «європейські цінності»? Як уявляють собі європейські цінності 77% наших співгромадян, які ніколи не залишали території Батьківщини? А якщо від решти 23% ще й відняти кількість тих, хто хай і не один раз перетинав державний кордон, але споглядав виключно пляжі Хургади, залишається вже геть небагато. Так от певна частина з цього залишку більш-менш, хоча теж досить приблизно, усвідомлює, чого хоче, коли декларує своє прагнення до Європи... Усвідомлений вибір, нічого не скажеш.
 
Звичайно, мають уявлення хоч про якісь «європейські цінності» наші співвітчизники, що компактно і негусто проживають уздовж західних кордонів: там вже другий десяток років поспіль по півсела в Європі на заробітках. А для східних здебільшого все це казки. Притому емоційно забарвлені і з незмінним кінцем: хай їй грець, тій Європі. Тому, що Росія — це зрозуміло і звично: і робота на неї міцно зав'язана, і мова одна, і брати ми, воювали разом, і половина родичів там, і релігія однакова, як прийнято згадувати на великі церковні свята...
 
Сьогодні в нашому суспільстві існує глибокий світоглядний розкол. І на відміну від штучного вододілу — мовного, роздмухуваного з тією ж метою, заради власного корисливого інтересу, — цей реальний і може виявитися фатальним. Однак навіть ті, хто не має ілюзій щодо «російського світу» і місця, відведеного нам у ньому, мають занадто ілюзорне уявлення про жаданий «кінцевий пункт» — Європу.
 
Що для наших співгромадян ці європейські цінності, якщо говорити не про курс євро і про перспективу скасування віз, що замаячила десь удалині? Та й що дасть ця свобода пересування тим 77% громадян, які двадцять років були «невиїзними» аж ніяк не через необхідність отримувати візу? Рівень життя? Як в Іспанії чи в Німеччині? Або у Греції? Безсумнівно, більшість співгромадян, хто б що не уявляв собі як бонуси від наближення до Європи, будуть обмануті у своїх очікуваннях. Тому що для переважної більшості прагнення до Європи — як тост «за все найкраще». І звучить добре, і у всякій ситуації доречний, і кожен довільно вкладає в нього свій зміст.
 
І державі, що декларує своє непохитне європрагнення, і окремим політикам та громадським діячам роками ніколи було займатися копіткою, щоденною просвітницькою роботою. Розповісти, як зміниться життя кожного з нас і країни в цілому, коли ми впевнено станемо на цей шлях. Розповісти чесно, і про плюси, і про мінуси. Колосальну просвітницьку роботу треба було проводити і всім «демократичним інституціям», що професійно, роками паразитують на своїх європрагненнях, зробили євроінтеграцію своєю професією і впоралися з роботою погано. Виступи наших записних євроінтеграторів грішать тим же, чим і блоги «українського вибору» Путіна Віктора Медведчука, — напівправдою. Тобто — брехнею, бо складаючи ці «двічі по півправди», реальну картину отримати не можна.
 
То в кого тут іще, крім записних наших експертів, є хоч якесь уявлення про хвалені європейські цінності? Хоча ні, все-таки одну цінність нам, що вічно, але безуспішно прагнуть кращого, явили. Звалилася вона на всіх нас — велика, судячи з ажіотажу, мабуть, головна — права ЛГБД (для непосвячених: лесбіянки, геї і т. д.). Але виявилося, що ми до неї зовсім не готові у своїй більшості. Тому, незважаючи на масовану підтримку ззовні, символічний, довгоочікуваний парад, про який так довго говорили «меншовики», пройшов майже підпільно. А дивне співвідношення його учасників породжувало закономірне питання: що робить групка геїв на масштабному міліцейському навчанні?
 
Але не про геїв сьогодні йдеться. І навіть не про толерантність. А про пропаганду, без якої не буває держави. Просто не з цього треба було починати тим, хто зсередини і зовні намагається інтегрувати нас до Європи. Розповідати активно і повсюдно треба було не про те, як житимуть у нас щасливі геї — рівні серед рівних, з веселими карнавалами, всиновивши/удочеривши всіх покинутих дітей. А про те, як зміниться життя вчителя і студента (без огляду на сексуальну орієнтацію); наскільки побільшає шансів з'явитися здоровим і вижити у новонародженого; як в'язниця стане, нарешті, місцем спокути для винних, а не винищення всіх підряд; як і завдяки чому ми, дасть Бог, зуміємо побудувати країну, з якої діти будуть розлітатися на навчання по всьому світу. І повертатимуться, тому що їм, тим, що по-справжньому пізнають світ з усім розмаїттям його цінностей, захочеться жити, працювати і виховувати власних дітей тут, в Україні, на Батьківщині...
 
Цілком можливо, що європейський шлях — не ідеальний, от тільки кращого у нас немає: унаслідок понад 20 років внутрішніх чвар і дерибану не могла з'явитися на світ сильна і самостійна держава, що потребує лише партнерів, але не поводирів. Не все буде безхмарно для нас на цьому напрямку і неодмінно виникнуть проблеми, що їх сьогодні можуть прогнозувати лише деякі посвячені. Для України європейський вектор — не панацея, а лише шанс на інше майбутнє. А от у «відході на північ» таких шансів для нашої країни немає.
 
Дочка друзів, всього рік повчившись за кордоном, повернулася іншою. Привезла з собою, зокрема, абсолютно непридатну в наших умовах звичку: повагу до правил, Бог зна як моментально вкорінену в людині, що виросла в наших реаліях. Варіанти традиційного в нас шляху вирішення будь-яких проблем, миттєво підказувані гнучким розумом, відкидаються нею без обговорення: «Мамо, ти не розумієш: якщо не можна, це означає не можна, і ніхто так не робить»...
 
Ну як усвідомити це нашій людині? Як прийняти? Без огляду на інших, не виправдовуючи чужим свавіллям власне. Візьму на себе сміливість стверджувати: саме це — одна з головних європейських цінностей. Решта — багато в чому похідні від неї. Чи готові ми, почавши з себе, спробувати жити так само?


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter




Загрузка...