Новини
Ракурс

Право громадянина звертатися до Конституційного суду викреслили як недоречне

Йдеться про право громадянина звертатися безпосередньо до Конституційного суду.

На часі чи ні, але конституційний процес відбувається. Фахівці-конституціоналісти продовжують пошук оптимальної моделі Основного Закону, яка задовольнила б найрізноманітніші верстви населення. Не секрет, що у багатьох випадках сама по собі Конституція лише декларує основні права і свободи громадян, але конкретних механізмів та гарантій від порушення не містить. Яскравий приклад цьому ми бачили восени-взимку минулого року: з одного боку, є право громадян на мирні зібрання, а з іншого — судові рішення про заборону мітингів, які порушували це право.

Конституція, яка діє сьогодні в Україні, теж доволі непогана, але, на думку доктора юридичних наук, академіка НАН України, директора Інституту держави і права НАНУ Юрія Шемшученка, вона «втратила своє високе призначення» через те, що її положення, з огляду на надмірну декларативність, важко виконати. До них потрібні норми законів, щоб, порушуючи конституційні права і свободи окремого громадянина чи навіть усіх громадян в цілому, державні інституції та окремі представники влади могли нести відповідальність.

Ю. Шемшученко вважає, що слід посилити гарантії законності та правопорядку в країні, передбачити відповідальність за порушення основних прав і свобод громадян на конституційному рівні. Для цього потрібно доповнити Конституцію принципом конституційної законності, закріпити засади судоустрою і судочинства, включити до Основного Закону розділ «Охорона Конституції», вдосконалити структуру і повноваження КСУ, зокрема необхідно запровадити інститут індивідуальної скарги громадян на порушення їх конституційних прав і свобод.

Досить часто українські суди при захисті цивільного права своїми рішеннями можуть порушувати конституційні права, однак процедур їх поновлення не існує.

Закон про Конституційний суд передбачає лише дві форми звернення до КСУ: конституційне подання щодо перевірки конституційності законів/рішень та конституційне звернення по роз’ясненню конституційних положень.

Предметом конституційного звернення на захист порушеного гарантованого Конституцією права, на думку українських конституціоналістів, можуть бути:

— особисті права (права на життя, повагу до гідності, свободу та особисту недоторканність, недоторканність житла, таємницю листування та телефонних розмов; право на невтручання в особисте та сімейне життя, вільний вибір місця проживання, свободу думки і слова, свободу світогляду і віросповідання);

— політичні права (на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації, на участь в управлінні державними справами, на участь у референдумах, виборче право, права на мирні зібрання, мітинги, походи і демонстрації, право на індивідуальні чи колективні письмові звернення);

— економічні, соціальні і культурні права (право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, право на працю, відпочинок і страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, право на соціальний захист, на житло, на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, на освіту, на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності).

А підставою рішення посадових осіб/органів управління/місцевого самоврядування та судові рішення, якими не захищено, а, отже, порушено таке право.

Дехто може піддати сумніву потребу впровадити інститут індивідуальної конституційної скарги, бо вважає, що зневажені права можна відновити іншим шляхом. Є ж в нас, наприклад, адміністративні суди, які мають захищати громадян від дій влади. Але навіть за найліпших умов (якщо адмінсуди фахово, ретельно і чесно виконуватимуть свою роботу) захищені будуть не усі права громадян, а лише ті, що мають підкріплення в конкретних нормах законів. А якщо перелічені вище конституційні права громадянина порушуються самими законами? Тут вже адміністративні суди безсилі, вони не компетентні ухвалювати рішення щодо законів.

Яким же чином відрізнити юрисдикцію адміністративного суду і конституційного у контексті, що нас цікавить?

Федеральний конституційний суд Німеччини, наприклад, визначає дві умови для прийняття індивідуальної конституційної скарги. По-перше, скаржником є людина, яка особисто потерпіла від порушення своїх основних конституційних прав органами державної влади. По-друге, конкретна конституційна скарга має принципове значення для тлумачення чи застосування норм Конституції або вирішення питання по скарзі, необхідного для реалізації громадянином (чи іноземцем) одного з його основних прав.

Венеційська комісія (Європейська комісія за демократію через право), популяризуючи інститут конституційної скарги, наголошує: конституційна скарга є додатковим засобом правового захисту і може бути подана після вичерпання основних засобів захисту, а предметом оскарження може бути закон, акт органу управління, судове рішення, бездіяльність органів влади. Скарга може бути подана будь-якою особою, яка вважає себе потерпілою внаслідок порушення її основних прав і свобод.

Інститут індивідуальної конституційної скарги існує у різних країнах: в Австрії, Швейцарії, Угорщині, Бельгії, Німеччині, Іспанії, Словенії, Бразилії, Тайвані тощо. Його запровадили також і деякі країни колишнього СРСР, зокрема Грузія, РФ, Казахстан.

У різних країнах КС розглядають доволі різні за своїм змістом скарги громадян. У більшості країн за зверненням громадянина можуть бути розглянуті і оскаржені закони або окремі їх норми, що, на думку громадянина, порушують його конституційні права. В деяких країнах з індивідуальною скаргою можна звертатися, оскаржуючи не лише закони, а й інші нормативні акти або навіть індивідуальні адміністративні акти та судові рішення. Якогось чіткого стандарту щодо інституту індивідуальної конституційної скарги не існує — кожна країна вирішує це питання по-своєму.

Суддя Конституційного суду Сергій Вдовіченко зазначає про Закон України «Про Конституційний суд»: «Наш закон насправді нічим не відрізняється від подібних європейських законів. Його писали на основі аналогічного німецького закону. Проте норму про конституційну скаргу депутати з нього прибрали, на жаль. Їм було дивно, як це так: простий громадянин може звертатися до КС, і вони це положення просто викреслили як недоречне».

Тож Конституційний суд України не розглядав і не розглядає скарги звичайних громадян щодо порушення їх прав і свобод, проте час від часу розглядає їхні звернення, у яких громадяни просять пояснити, як саме правильно розуміти ту чи іншу норму права. З 1997 по 2008 рік КС розглянув 93 звернення українських громадян, предметом яких було тлумачення Конституції та законів України.

Показовим є конституційне звернення Сергія Ярового і групи громадян щодо офіційного тлумачення положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків). Це звернення потрапило до КС завдяки 60 народним депутатам, що до нього долучилися. Тепер усім мешканцям України достеменно відомо, що горища, підвали, колясочні та інші допоміжні приміщення багатоквартирних будинків належать не ЖЕКам чи державі, а є їхньою спільною власністю. Щоправда, на той час, коли КС виніс своє рішення у 2004 році, усі найпривабливіші приміщення вже були кимось викуплені у держави. Та й механізм володіння та користування спільною власністю насправді не такий вже простий...

Очевидно, що рішення КС по усіх цих лічених справах мають неабияке значення для судової системи, бо розставляють крапки над «i», тлумачачи норми законів і ліквідуючи неоднакове застосування норм права різними судами.

Палким прихильником запровадження інституту індивідуальної конституційної скарги виступає доктор юридичних наук, член-кореспондент Національної академії правових наук України (НАПрНУ) Станіслав Шевчук — суддя КСУ, екс-суддя Європейського суду з прав людини. Він вважає, що Конституційний суд за увесь час свого існування занадто багато концентрувався на трикутнику влади, на розподілі повноважень. Поступово цей трикутник влади перетворився на Бермудський трикутник, де губляться і енергія, і людина. На думку С. Шевчука, з цього є вихід: потрібно звернути увагу на величезний потенціал Конституції. Адже розділи 1 і 2 Конституції практично не залучені у судовий процес. У нас фундаментальні права і свободи не захищені судовою владою. Так вже історично склалося: ми походимо з Радянського Союзу, де не було ніякого захисту конституційних прав і свобод, а ті, хто з цим не погоджувався, ставали так званими в'язнями совісті у таборах та психлікарнях. Посилатися на історичні корені цієї проблеми стало вже звичною справою, так можна зняти з тебе частину відповідальності за нинішній правовий безлад з захистом фундаментальних прав людини.

С. Шевчук впевнений, що така сумна ситуація склалася не стільки через історичні причини, скільки через те, що в нас ідеї Кельзена (Ганс Кельзен — австрійський вчений-конституціоналіст. — Ред.), як то кажуть, живуть і перемагають. На відміну від сучасної природно-правової моделі права, дещо застаріла кельзенська модель передбачає: є свобода, але вона не має самостійного юридичного значення, слід прийняти закон, який врегулює усі аспекти цієї свободи. Аж тоді можна буде звернутися до суду, який керуватиметься цим законом для конституційного захисту. Після чого Конституційний суд визнає неконституційними норми і положення законів. До Другої світової війни європейські конституційні суди саме це й робили. Але вже в другій половині XX сторіччя відбулися якісні зміни у судовій системі щодо захисту прав людини.

«Те, що робить зараз наш КС, — це початок XX сторіччя. Зараз же зовсім інший підхід до прав і свобод людини, який відображений у ст. 8 нашої Конституції. Це і є верховенство права», — каже С. Шевчук.

Втім, не можна сказати, що наш КС зовсім не захищає права людини. Він їх захищає, але в міру свого призначення. Наприклад, він визнав неконституційною ч. 1 ст. 69 КК України, в якій йдеться про унеможливлення призначення особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.

Цей підхід треба розвивати, але не лише через формальний нормоконтроль, а й через інститут індивідуальної конституційної скарги. Конституція нам потрібна як гарантія прав і свобод, які захищаються судами, в тому числі і КС. У ст. 8 Основного Закону, величезний потенціал якої ще досі не розкритий, записано, що Конституція — це норма прямої дії, а безпосереднє звернення до суду гарантується з метою захисту прав і свобод.

В Україні йде повільний відхід від кельзенської нормативістської моделі, трансформація її у природно-правову. Цей природно-правовий напрямок Україна відкрила для себе, прийнявши Конституцію 1996 року.

Щоб наочно пояснити, що таке природне право, Станіслав Володимирович посилається на справу «Букта та інші проти Угорщини» з практики Європейського суду з прав людини.

Довідка

Справа «Букта та інші проти Угорщини» з практики ЄСПЛ. В Угорщині є закон про свободу мирних зібрань. Угорські мітингувальники вийшли висловити свій протест прем'єр-міністру Румунії під готель «Кемпінські», де він зупинився. А там слід було повідомити про захід за три дні. Але ж люди заздалегідь не знали, де зупиниться ця висока особа, водночас їм потрібно було терміново висловити своє обурення, тож вони вийшли, порушуючи закон. Поліція їх відтіснила, а суд виніс рішення про порушення закону.

Втім, Європейський суд з прав людини визнав, що угорським судом було порушено органічне право людей, які мають право заявити про свою позицію, якщо, звісно, їхнє обурення не виливається в обстріл та погроми. У цьому полягає сутність сучасного права і правозастосування. Правоохоронні органи діяли по закону, але було порушено органічне право людей.

І наші суди часто застосовують лише закон, порушуючи при цьому природне право людини. Щоб виправити це, слід передбачити можливість особи звернутися до КС з індивідуальною конституційною скаргою.

Відомий англійський юрист-міжнародник, один з авторів концепції прав людини, який, до речі, народився на Львівщині, Герш Лаутерпахт, писав, що людина з об'єкта міжнародного співчуття перетворилася на суб'єкт міжнародного права, маючи на увазі факт створення Європейського суду з прав людини. «Чому б людині, яка є об'єктом нашого державного співчуття, не надати можливість звернення до КС з особистою конституційною скаргою? Ми б досягли величезного ефекту. Крім того, що зафіксували б природу органічного права, ми б наблизили КС до громадськості», — каже С. Шевчук.

В Україні є як прихильники, так і противники ідеї індивідуальної конституційної скарги. Цікаво, що другі закидають першим те, що за впровадження інституту індивідуальної конституційної скарги неодноразово виступав одіозний юрист режиму Януковича — Андрій Портнов. Але ж той самий Портнов був також одним з авторів нового Кримінального процесуального кодексу. До цього кодексу, звісно, є чимало запитань, але ж ніхто не закликає скасувати його лише виходячи з того, хто доклав до нього руку.

Однозначно можна стверджувати: чим більше в нас з'явиться можливостей для оскарження дій влади (від законотворчості до судових рішень), чим більше ми матимемо важелів впливу на владу, тим скоріше побудуємо справді демократичне громадянське суспільство.

 

Ця публікація була здійснена за підтримки американського народу, наданої черезАгентство США з міжнародного розвитку (USAID)в рамках Проекту «Справедливе правосуддя». Погляди авторів та окремі думки, висловлені в матеріалі, не обов’язково відображають погляди Агентства США з міжнародного розвитку або уряду Сполучених Штатів Америки.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter




Загрузка...