Новини
Ракурс

Війна — це тільки початок, або Як допомогти тим, хто нас захищав

Свого часу Америка виявилася абсолютно не підготовленою до того, що відбуватиметься після закінчення війни: у В’єтнамі загинули 58 тис. солдатів, а протягом наступних десяти років після війни вчинили самогубство ще 60 тис. учасників воєнних дій.

Loading...

Проблема ветеранів, їх адаптації до мирного життя гостро стоїть у всіх воюючих країнах. Згадайте безліч викинутих із життя «афганців» у СРСР, ветеранів чеченських воєн в Росії... Показова історія: один із афганців після війни працював машиністом. Зарплата непогана, в сім’ї достаток. Потім на залізниці почалися скорочення, хлопця звільнили. Здавалося б, ситуація вирішувана, знайде іншу роботу. А він прийшов додому, розповів дружині, та дорікнула. Він викинувся з вікна.

Чудовий  снайпер, танкіст або командир розвідки можуть не знайти свого місця в мирному житті. Багатьом із них доведеться перебудовуватися, і далеко не в усіх це вийде. Адже участь у бойових діях — це надзвичайно значимий, потужний стрес для людини. Загроза власному життю, необхідність вбивати, долаючи жорстку заборону на вбивство у цивільному житті, втрата бойових товаришів, загибель мирних жителів — усе це може призвести (і у великому відсотку випадків призводить) до психологічної травми. Отже, потрібні зусилля фахівців для подолання наслідків посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Але проблема полягає у відсутності практично працюючої системи психологічної підтримки в Збройних силах України. Так, психологи-волонтери роблять неймовірно багато, але поки немає єдиного, чітко вибудуваного алгоритму.

Коли перші українські військові з ПТСР поверталися з фронту, вони потрапляли в психіатричне відділення — на той момент іншого виходу знайдено не було. Психологи кажуть, що це неправильно, та й просто блюзнірство. Адже тих, хто справді потребують психіатричної допомоги серед них ледве 2–5%.

Посттравматичний синдром — це бомба уповільненої дії, він може проявитися через півроку, а може й через десять років. Він може вдарити по всій нації. Адже в зоні АТО здебільшого воюють чоловіки від 18 до 45 років, тобто працездатна, репродуктивна частина населення. У країні може нарости хвиля криміналу. У виснаженому війною суспільстві не всі зможуть реалізувати себе в мирних заняттях. А людині, яка вже навчилася вбивати, буде легше, ніж будь-кому іншому, вдатися до розбою. Ми знаємо, що багатьох афганців, які опинилися не при справах, втягували бандитські угруповання.

Френк Пьюселік — відомий американський психолог, військовий лікар, ветеран В’єтнаму, не з чуток знає про труднощі реінтеграції ветеранів у звичайне суспільство.

«Деякі стародавні племена забороняли своїм одноплемінникам після війни повертатися назад у село, — розповів Ф. Пьюселік. — Тому що їх більше не вважали людськими істотами. Їх вважали монстрами. Якщо людина хотіла повернутися додому, з нею зустрічалися на окремій території з шаманами, і на кілька місяців піддавали процесам, які давали змогу не повернутися до себе колишнього, а перетворитися на «людину мудрості». Вона була цінною, корисною, до неї зверталися за допомогою, але вона ніколи вже не була простою людиною. Щоб захистити свій народ, вона добровільно переставала бути людиною».

«Коли уряд США усвідомив, що потрібно щось робити, було створено систему підтримки, що діяла по всій країні. У кожному місті був центр підтримки ветеранів. Завдання центрів — забезпечити психологічну допомогу родинам і допомагати бійцям у пошуку роботи. Але все одно пішло від 15 до 20 років для того, щоб ветеранські центри почали реально  розв’язувати проблему, — ділиться досвідом психолог під час своєї лекції в Харкові. — Якщо говорити про роботу з ветеранами, то це моя сьома війна на трьох континентах. Я прекрасно знаю, що відбуватиметься в Україні, що належить виконати величезний обсяг роботи. Готуватися слід дуже швидко. Наскільки я знаю, найближчим часом близько 40 тис. хлопців повертаються додому. При цьому у вас фактично немає людей із необхідними навичками та знаннями, які готові їх зустріти. Війна — сама по собі трагедія. На жаль, це тільки початок. Її наслідки поширяться по всій країні. У вас багато волонтерів по всій країні — і це прекрасно. Але волонтер без навчання та підготовки може завдати більше шкоди, ніж якби його взагалі не було. Робота з тими людьми, які втратили членів сім’ї, та робота з людьми, які були військовими, — це дуже специфічна діяльність, що передбачає особливі знання та навички. Тому нам потрібно забезпечити підготовку величезної кількості людей якомога швидше».

Ф. П’юселік радить: в ідеалі перед тим, як ветерани повертаються в соціум, має минути якийсь проміжок часу, протягом якого з ними обговорюють те, що сталося на війні. Від двох тижнів до місяця. Досить питань: «Що ти будеш робити, коли... Що ти відчуваєш? Що ти думаєш про повернення в сім’ю?» Є величезна кількість запитань, із якими потрібно розібратися заздалегідь. У війни є свої психологічні правила. Ці правила не можна взяти й перенести в цивільне життя. Правила війни дуже жорсткі й конкретні, забути про них дуже складно.

Обов’язково потрібен хтось, хто зміг би сказати ветеранам: «Слухай, ти зараз приїдеш додому. Ти почуватимеш оце, і це нормально. Що ти з цим можеш зробити? Що ти будеш робити, якщо у тебе виникне бажання вбити свого близького друга за те, що він поставив тобі не те питання?»Зазвичай солдатам легше говорити на такі теми з іншими солдатами.

Найближчим часом американський фахівець сподівається також провести семінар для православних священиків та армійських капеланів. Через посольство США планує залучити для роботи в Україні своїх американських колег, що спеціалізуються на роботі з ПТСР.

«Нам потрібно передавати інформацію, навички, вміння, передавати це далі й далі, звертатися в органи влади, просити, вимагати в уряду та домовлятися з ним, щоб програма підтримки ветеранів була створена і розвивалася. Ця робота — на довгі роки, але починати її потрібно просто зараз», — каже Ф. П’юселік.+

Групи самопомочі

Нашим захисникам потрібне середовище, де вони зможуть говорити зрозумілою їм мовою. Таким середовищем можуть стати професійні групи взаємодопомоги. Ці хлопці були на війні, вони бачили те, що більшість ніколи не побачить. Майже всі травмовані, але вони ні в якому разі не хворі, не потрібно їх жаліти або поблажливо ставитися. Вони неймовірно сильні і мають безцінний досвід. Впоратися зі своїми переживаннями можуть тільки вони самі. Сьогодні такі групи створюються. Острівці є. Але поки вони не централізовані.

Там не потрібні професійні психотерапевти. Там — люди, що пройшли через схожий страшний досвід війни, збираються разом і діляться один з одним своїм болем, досвідом, надією. Вони розуміють один одного з півслова. Це допомагає! Це може вберегти від самогубств, насильства, алкоголю та наркотиків. До того ж, такі групи не потребують великих фінансових витрат.

Зцілюємося разом: побратими

Ще один проект — тренінг «Побратими» (http://woundedwarriorukraine.org). Це не «реабілітація» в класичному розумінні, ніхто не збирається нікого лікувати чи насильно допомагати. Люди приходять із власної волі, і в процесі отримують певні інструменти, які допоможуть їм самостійно навчитися жити разом з усім пережитим. Ще одна відмінна і дуже важлива особливість: тренінги проводитимуться не людьми в білих халатах, а самими бійцями АТО. Солдати з солдатами, офіцери з офіцерами. Ця програма розроблена датчанкою Дітті Марчер, яка впродовж 30 років працює з ПТСР після безлічі конфліктів по всьому світу. У Данії (у цій країні на 6,5 мільйонів жителів припадає кілька сот тисяч учасників бойових дій) ця програма дає вражаючі результати: група ветеранів, які повернулися до мирного життя, розробила програму по роботі з дітьми з неблагополучних сімей, і за три роки рівень дитячої та підліткової злочинності в окремо взятому місці впав із 60 до 15 %. Це тільки один із прикладів.

Вже набрано першу групу з 25 українських військових, які повернулися з АТО, проведено перший тренінг, який дав досить помітні результати. Головна ідея цього унікального тренінгу — зцілення з побратимами. Учасниками є безпосередньо самі бійці, ветерани, люди, які пережили катування на війні, отримали фізичні або психологічні травми, але залишилися мотивованими до навчання й подальшої допомоги своїм бойовим товаришам. Також важливо, щоб бійці не приймали психотропних засобів, у т.ч. транквілізаторів, наркотичних анальгетиків, не були залежними від алкоголю. У всьому світі військовослужбовці рідко самостійно звертаються за допомогою до психологів, бо не відчувають того необхідного рівня довіри, ідентифікації, як це може бути в спілкуванні з побратимами. Подібна програма дає змогу комбатам отримати доступ до важливих інструментів взаємодопомоги та запобігти наслідкам психотравмуючих подій. Результатом першого тренінгу стане випуск 25 інструкторів-бійців по роботі з ПТСР і 3 тренерів, які зможуть проводити подібне навчання й надалі в різних регіонах, військових частинах, спільнотах бійців.

Сім’я та друзі

Хлопець повертається з війни додому, в маленьке містечко чи селище. Все, що у нього є, — це сім’я та друзі. Наші захисники — це одна частина проблеми, є ще їхні батьки, дружини і діти. З ними також потрібно працювати, вони мають знати, як себе поводити з рідною людиною, яка повернулася іншою. Адже в критичних умовах відбувається дуже швидке дорослішання, переосмислення цінностей, перегляд життєвих позицій. До повернення потрібно підготуватися. Найважливіше — відчуття, що його вдома розуміють, люблять і чекають. Психологи радять запросити воїна в школу з розповіддю для старшокласників про війну. Це буде корисно як для нього самого, так і для дітей. Для підлітків, які шукають себе, це наочний приклад того, як можна впоратися з тією чи іншою проблемою. Адже з будь-якої ситуації робляться висновки. Коли ти починаєш усіх звинувачувати — це шлях у нікуди, зовсім інше — коли відкривається нова можливість.

Скільки часу займає реабілітація людини? Найважливіші перші 3 тижні. Потрібно максимально допомогти людині. Про що можна говорити? Не слід ятрити рани. Важливо переключати увагу з минулого на сьогодення. Думати про те, що далі. Чому стаються біди? Людина живе переживаннями в минулому і тривожиться про майбутнє. А от сьогоднішній день випадає з життя. Сім’ї можуть серйозно допомогти солдатам, якщо зрозуміють, що і як відбувається, якщо будуть знати, що, коли і як робити.

Психолог Тетяна Назаренко розповідає про ознаки ПТСР і зазначає: «Кожному, хто повернувся з війни, слід розуміти, що ці реакції є нормальними. Але якщо ви не можете впоратися з ними, їх інтенсивність не знижується, важливо звернутися до фахівця-психолога».

Ознаки ПТСР

1. Відчуття небезпеки.
2. Повторне переживання травматичних подій.
3. Фізичне збудження.
4. Уникання всього того, що нагадує про травматичному подію.
5. Притуплення почуттів/пригніченість.
6. Проблеми з концентрацією.
7. Відчуття втрати контролю над почуттями, тілом, психологічним станом, навіть життям.
8. Почуття провини і сорому.
9. Роздратування.
10. Поганий власний внутрішній образ.
11. Негативний погляд на світ.
12. Спогади про минуле викликають сильні негативні емоції.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter


Загрузка...