Китайський фондовий ринок: правильною, але нерівною дорогою йдуть товариші

Меркантильна світова громадськість в особі обивателів усіх країн, де є хоч трохи грошей, останні кілька місяців із побоюванням поглядала на танці фондового ринку Китаю. У пам’яті вже зажили рани від іпотечної кризи 2008 року в США, що своїми руйнівними колами зачепила багато країн, у тому числі й Україну. Тепер, коли штормить у другій найбільшій економіці світу, обивателі починають нервувати: чи позначиться це на них?

Щоб розібратися в причинах нервової поведінки китайського фондового ринку, доведеться пояснити середовище, в якому все це відбувається.

Індекс-переросток

Почнімо з того, що економіка Китаю зростає в середньому приблизно на 10% на рік протягом останніх десяти років. Це дуже багато. Для прикладу, США від +3,5% зростання ВВП в 2004 році скотилися до -3,5% у кризовому 2009-му і підтягнулися до +2,4% за 2014-й. У Китаї зовсім інший порядок цифр та їхня динаміка: 10,4% зростання в 2004 році, подальший підйом до 14,2% в 2007-му, потім настає перелом і відбувається поступове охолодження до нинішніх 7,4% за 2014 рік.

Для будь-якої економіки, що демонструє такий бурхливий розвиток, підвищення котирувань фондового ринку — абсолютно нормальне явище, є за рахунок чого. Ось тільки одне «але»: Shanghai Composite Index став показувати просто гіпертрофоване зростання тоді, коли в економіці Китаю вже декілька років відбувається спад. Так, за 2014 рік індекс піднявся майже на 52% і до початку краху 12 червня 2015 року — ще приблизно на 60%. Так, це спекулятивний міхур. І він повинен був лопнути, питання тільки коли. Досягнувши до 12 червня пікового значення 5166,35 пункту, індекс до 31 липня відкотився до позначки 3663,72. Але чому раптом на фондовий ринок півтора роки тому так різко прийшли гроші і стали накручувати індекс?

Звідки гроші

Китайська специфіка економічної моделі відбивається на всьому. В країні майже немає, в що вкладати вільні гроші, які з’являються у середнього класу. Тут немає реальних фінансових інструментів, а банківські депозити не прибуткові. Еволюційний перехід аграрної (в минулому) економіки Китаю на індустріальну привів до перетоку селян до міст. Урбанізація (зміщення культурних, промислових і людських ресурсів у міста) поставила питання про необхідність забезпечення житлом великої кількості людей. У Китаї в двохтисячних починається будівельний бум, який досягає свого апогею до 2007–2008 років. Ціни на квадратні метри стабільно росли (навіть по 1% на місяць), і середній клас вкладає в нерухомість. Щоправда, перевірка китайських електромереж у різних містах показала, що в 65,5 млн квартир не крутяться електролічильники. Там ніхто не живе. Це все — інвестиційне житло. Порожній житловий фонд здатний забезпечити 200 млн осіб житлом, що повністю вирішило б проблему розселення.

Уряд країни розуміє, до якої катастрофи це може призвести, вже маючи за приклад іпотечну кризу в США, що почалася на той момент. Тому починає вживати усіх заходів, що обмежують спекулятивний інтерес. Протягом декількох років послідовно закручує гайки. Ось деякі з них: підвищення початкового внеску за квартиру, обмеження на іпотечні кредити, регулювання місцевою владою цін на будівництво, спеціальні податки, заборони для нерезидентів і багато іншого. Всі вони вводилися поступово і до 2012 року практично видавили спекулятивний капітал із будівельного сектора. З одного боку ринок житла наситився пропозицією і припинилося його зростання, з іншого — з’явилося дуже багато перешкод для заробітку. Гроші перетекли на фондовий ринок і посилили його коливання — вони додали балів до шторму, що й без того постійно там виникає.

Китайська специфіка

Коли ми стрясаємо повітря слівцями на кшталт IPO, капіталізація, вільний обіг акцій, біржі, і вважаємо, що хоча б трохи розуміємо, як це все працює, то стосовно Китаю всі наші знання даремні. Будь-який словник нам підкаже, що IPO — це первинне розміщення акцій акціонерного товариства необмеженому колу осіб. Зазвичай із метою залучити гроші в компанію і промацати її ринкову ціну: по чому продалися, так і стоїмо. Все правильно? А тепер читайте, як насправді відбувається в Китаї.

Переважна більшість китайських компаній — державні. Вони виходять з IPO на Шанхайську біржу не тому, що знадобилися гроші для самої компанії. А тому, що Комуністична партія Китаю, стежачи за виконанням плану розвитку регіонів, вирішила, наприклад: у провінції Хейлунцзян необхідне фінансування для такого-то проекту, тому давайте-но компанію з Харбіна виставимо з пакетом акцій на біржу. З невеликим пакетом, припустімо, 25% (не прийнято в Китаї державі втрачати контроль над компаніями). Але от невдача виходить: охочих купити акції — багато, а самих акцій мало (нагадаю: ринок нерухомості затиснутий, там не пограєш, депозити — не вигідно, всі гроші вже тут, на біржі). За ринковими законами, ціна паперів повинна в такій ситуації злітати доти, доки попит не врівноважить пропозицію. Але місцевим регулятором під чуйним керівництвом мудрої Комуністичної партії, що піклується про стабільність ринку, встановлений норматив, згідно з яким при первинному розміщенні паперів ціна не може перевищувати більш ніж у 15 разів прибуток компанії, що припадає на одну акцію. Іншими словами, мультиплікатор продажу не має права бути «шаленим».

Начебто все чудово. Навіть логічно. Розмістили первинну емісію під «планку» регулятора, а тут на тобі — ціни на акції підірвало до небес! Норматив на первинне розміщення є, але ніхто не обмежує вторинний ринок котирувань. В результаті маємо т. зв. сильну волатильність ринку — це коли котирування трусить і ковбасить. Адже задавлений нормативом попит нікуди не подівся, він тільки виждав, коли акції потрапили на вторинне звернення, і тут вже відігрався повністю. В результаті — ціни ростуть, індекс біржі теж. При чому тут, питається, капіталізація і справедлива ціна компанії? Забудьте ці розумні слова.

Портрет інвестора

У Китаї 95% біржових коштів приходить від приватних інвесторів, які не є професійними учасниками ринку. Вони здійснюють близько 85–90% угод. Гроші від профі-фондовиків становлять лише 5%, їхня частка в кількості угод — 10–15%. За даними компанії Control Risk (Шанхай), лише близько 7% міських жителів мають можливість інвестувати. І це не та аудиторія, яка створює небезпечні для правлячої партії соціальні протести. Ризик того, що збанкрутілі інвестори вийдуть до будівлі ЦК Компартії, як в Україні вкладники під НБУ, вкрай низький. Зараз регулятивні органи більше стурбовані, чи не занадто вплинув на кризу механізм маржинальної торгівлі (або інакше кажучи — з кредитним плечем), коли гравці отримують можливість торгувати на набагато більші суми, ніж невеликий депозит у брокера. З урахуванням того, що в Китаї з листопада минулого року вже тричі знижувалася облікова ставка центробанку і гроші подешевшали, бажаючих спекулювати на позикових збільшилася.

Те, що кредитний маховик у Китаї вже розкручений, підтверджує загальна статистика: видані компаніям і приватним особам кредити становили 207% від ВВП наприкінці червня 2015 року, в той час як у 2008 році цей показник становив 125%. Іншу статистику «замилили»: офіційні цифри про погані кредити більш ніж смішні — лише 1,39%.

А ще регулятор із цінних паперів стурбований, чи не могло вплинути на різкий розпродаж акцій і обвал індексу програмне забезпечення, що автоматизує управління інвестиційним портфелем. Програми здатні автоматично спрацювати на продаж, якщо інвестор поставив відповідні налаштування. До речі, на аналогічному софті не раз провалювався американський фондовий і Forex ринки, коли термінали домогосподарок (що не забивають собі голову фундаментальним аналізом), автоматично закривали позиції при спадному тренді, викликаючи лавиноподібний розпродаж. Китайські інвестори, на відміну від згаданих домогосподарок, просто не мають у своєму розпорядженні вільного часу — доводиться занадто багато працювати, щоб потім вкладати в цінні папери. Тому, ймовірно, теж змушені покладатися на програми.

Структура ринку

Китайський фондовий ринок виконує дещо інші функції, ніж у капіталістичних країнах із відкритою економікою. Якщо не вдаватися в деталі, то на Шанхайській і Шеньчженьській фондових біржах торги на 97% складаються з акцій і лише близько 2% — облігацій, інших інструментів майже немає. Зазначу, що ринок розділений на два сегменти: резиденти торгують за юані, нерезиденти — за валюту (окрема серія акцій) і за юані. Нерезиденти торгують виключно через китайських брокерів або іноземних кваліфікованих посередників, до яких дуже високі вимоги. Виконати їх здатні великі інвестиційні компанії і банки з розміром активів не менше 10 млрд доларів і багаторічним досвідом роботи. На обсяги торгів щорічно видаються квоти. Фактично ринок нерезидентів у Китаї — невеликий і сильно законодавчо затиснутий. Він не чинить істотного впливу на місцеві торги. Ціни акцій із серіями для нерезидентів, які працюють через класичні інвестиційні компанії, може істотно відрізнятися від досить «дикого» стихійного ринку резидентів із серіями для внутрішнього ринку.

Так, існує багато китайських компаній, що котируються на світових біржах. Але там зовсім інша історія. Наприклад, Гонконзька біржа, що формально вважається китайською, але вона більше виконує роль міжнародної, де тусуються великі азійські інвестори, і в нашому огляді не розглядається.

Функція китайського фондового ринку сьогодні — це керований процес часткової приватизації державних підприємств і акумулювання накопичень ощадливих китайців. Капіталізація в цьому випадку не передає стану економіки, і поточні ціни акцій, як і поведінка ринку в цілому, не є об’єктивними показниками. Основні учасники ринку — середній клас, для якого акції — це інструмент для вкладень вільних накопичень. IPO в Китаї — планове фінансування Компартією регіонів країни у вигляді обмеженої «дози» акцій для азартних інвесторів, портфельних міноритарних акціонерів. Різкі підйоми і падіння індексів китайських бірж — це більше форма азарту і масового психозу, спровокованого браком пропозиції та відсутності знання ринку гравцями. Але аж ніяк не об’єктивні індикатори ринку.

Післямова

Зважаючи на перераховані причини, китайський фондовий ринок не чинить серйозного впливу на інші ринки, у тому числі України. Незважаючи на величезний розмір, він політично локалізований.

Звичайно, влада Китаю не в захваті від перекосів у тому чи іншому секторі і змушена періодично охолоджувати перегріті напрямки. Так відбувалося з нерухомістю, зараз настала черга фондового ринку. Найцікавіше — куди тепер потечуть виведені з акцій капітали, якщо вольовими рішеннями обмежать прибутковість спекулянтів. Там і з’явиться нове Ельдорадо.

Гойдалка фондових індексів відіб’ється, швидше за все, на ринку боргових інструментів США і вкладеннях Китаю за кордоном. Для вирівнювання внутрішніх перекосів економіки влада змушена направляти вільні ресурси на внутрішній ринок, замість купівлі позик інших країн.

Якщо говорити про спільні проекти, наприклад, України за участю китайських корпорацій, то на такі відносини внутрішні коливання китайських фондових індексів навряд чи вплинуть відчутно. Китай завжди вважав за краще експортне кредитування, при якому вхід у спільні проекти полягає в поставках свого обладнання. А це означає, що китайські банки кредитують свого китайського виробника, щоб той поставив в Україну обладнання, за яке українська сторона щось буде винна китайським партнерам. І найважливіше: дружити з Україною чи ні, в Китаї визначає не біржа, а Комуністична партія.

Від редакції.

Деякі експерти вважають, що на фондовий ринок України події в Китаї не чинитимуть впливу з тієї причини, що фондового ринку як такого в нашій країні не існує.

Через китайські події дешевшають метал і нафта. В цілому те, що відбувається, вплине на зовнішню торгівлю України, що займається виробництвом та експортом металу, ціни на який обвалилися разом з китайським фондовим ринком. Це — недоотриманий прибуток України.

Постраждає і Росія: ціни на нафту знижуються, дешевшають сировинні китайські компанії. Але в першу чергу обвал ринку вдарив по китайських «колгоспних інвесторах», які раніше вкладали гроші в нерухомість і лише недавно почали оперувати акціями. Однак ці «баластні» гравці ринку, розорившися і втративши гроші, мало вплинуть на економіку в цілому.