Майнові права родини загиблого в АТО

Кажуть, горе не приходить одне. Так сталось і в житті Наталії, яка ще донедавна вважала себе щасливою матір’ю трьох дітей та коханою дружиною захисника Батьківщини. Проте в одну мить життя полетіло шкереберть: чоловік загинув в АТО, а свекруха вивернула «кожуха» і показала всю свою «любов» до невістки та онуків. Якось мати чоловіка прийшла в гості та натякнула невістці, щоб вона з дітьми виїхала з будинку, оскільки він оформлений на свекруху. Ну а те, що будував житло син із невісткою, і діти фактично залишаться на вулиці, горе-родичку не обходило. Щоправда, вона все-таки дала час невістці на пошуки нового житла і переїзд. Згодом з’ясувалося, що бабуся вже встигла отримати частину одноразової грошової допомоги, яка виплачується державою у разі загибелі військовослужбовця.

Історія Наталії, на жаль, не є винятком. Проте юристи радять боротися за своє майно, адже довести, що невістка та діти мають на нього права, цілком реально.

Справедливий поділ

Звісно, гроші не повернуть дітям батька, проте допоможуть якось налагодити життя без нього. Тож для початку варто з’ясувати, хто має право на отримання одноразової грошової допомоги загиблого військовослужбовця. Наразі йдеться про суму в 609 тис. грн (500-кратний прожитковий мінімум, встановлений законодавством у 2014 році, а це 1218,00 грн). Зауважимо, що на підписі у президента лежить проголосований депутатами ВРУ законопроект, згідно з яким ця сума має збільшитися майже до 900 тис. Щоправда, деякі експерти припускають, що не варто найближчим часом очікувати підписання гарантом цих змін до закону через брак коштів у бюджеті.

«У Законі «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначається, що право на призначення та отримання відповідної одноразової грошової допомоги мають члени сім’ї, батьки та утриманці загиблого (потерпілого) військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста, — зазначає адвокат ГО «Адвокат захисника вітчизни» Юрій Жменяк. — Тобто мати загиблого військовослужбовця справді має право на отримання відповідної одноразової грошової допомоги на рівні з його дружиною та дітьми. Отже, в цьому випадку одноразова допомога підлягає поділу на п’ять рівних частин між усіма особами, які мають на неї право».

Механізм призначення і виплати такої допомоги визначається відповідним Порядком (Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві).

Для отримання цієї допомоги слід звертатися з документами до обласного військового комісаріату, де їх перевірять та перешлють в Департамент фінансів Міністерства оборони України. Там їх вивчає комісія Міноборони з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги. Перевірені фахівцями документи подаються міністру оборони для прийняття рішення про визначення одноразової допомоги. Після ухвалення такого рішення кошти надсилаються до обласного військового комісаріату, до якого були подані документи, для виплати одноразової допомоги отримувачам. Виплата цієї допомоги проводиться обласними військовими комісаріатами після того, як вони отримають кошти від Міноборони в порядку черговості відповідно до дати подання документів. Після прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги кошти перераховуються на рахунок у банк або через касу уповноваженого органу. Рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржене в суді.

Щодо наведеного конкретного випадку, то враховуючи, що мати загиблого вже отримала частку допомоги, необхідні документи вона подала. Тому вдові юристи радять звернутися до відповідного військового комісаріату і з’ясувати, які документи ще треба надати, аби отримати частину допомоги, яка належить їй та дітям.

Довести, що сім’я

Загалом у сім’ях загиблих учасників АТО виникає чимало спірних питань як щодо поділу допомоги від держави, так і щодо майна, яке має, скажімо, невизначений статус. Тобто немає заповіту, в якому розписано, що і кому належить. А про складання заповіту в ситуації, коли військовий іде на фронт, ніхто й не думає. Адже всі бояться таким чином наврочити лихо.

«Звісно, якщо після смерті військовослужбовця є заповіт, тоді у разі його загибелі виникає набагато менше проблем, — розповідає юрист Станіслав Батрин. — Водночас типовими стають ситуації, коли у мобілізованих, які загинули, з’являються дружини, які стверджують, що жили із померлим у фактичному шлюбі (без реєстрації) протягом кількох місяців до його відправлення в зону АТО. За таких умов зацікавлені особи, найчастіше це цивільна дружина загиблого, звертаються до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, приводять на судові засідання свідків, які підтверджують, що особи орендували приміщення або спільно витрачали кошти. Тобто фактично були сім’єю. Проте трапляються й інші ситуації, коли батьки померлого вперше не те що бачать, а взагалі чують про таку «родичку». Важко уявити розпач батьків, які втратили дитину, а тут до всього ще й хтось хоче банально заробити на їхньому горі. Загалом, рішення суду справді може вплинути на поділ та виплату грошової допомоги від держави».

Щоправда, у випадку Наталії нікому не потрібно доводити, що вони з загиблим справді були сім’єю. Про це красномовно свідчить печатка в паспорті та троє діток, які гордо носять татове прізвище.

«Оскільки дружина загиблого була членом його сім’ї, він мав право, за згодою матері, вселити її в будинок, — роз’яснює Ю. Жменяк — Якщо справа дійде до суду, доказом надання згоди матір’ю загиблого на проживання його дружини у будинку можуть бути покази свідків, те, що вона фактично жила за відповідною адресою, докази ведення спільного господарства, реєстрація за відповідною адресою місця проживання дружини тощо».

У статті 156 Житлового кодексу передбачається, що припинення сімейних відносин із власником будинку чи квартири не позбавляє права користування займаним приміщенням. Тобто після смерті чоловіка дружина не втрачає права користування будинком його матері.

Діти ж мали право проживати в цьому будинку навіть без згоди його власника (свекрухи). Згідно з нормами Житлового кодексу, військовослужбовець із дружиною та дітьми проживали в будинку своєї матері як члени сім’ї. Відтак вони володіють усіма правами на користування будинком на рівні з власницею, тобто свекрухою.

Дітей виселяти не можна

«За загальним правилом, власник (свекруха) має повне право на володіння, користування і розпорядження своїм будинком, — роз’яснює юрист Олександр Литвиненко. — В цій ситуації передбачається, що шлюб було оформлено офіційно, оскільки будинок будував син, то стає зрозумілим, що це робилося за кошти його сім’ї. Сімейним кодексом визначено, що всі кошти чоловіка та дружини належать обом членам подружжя в рівних частинах. Звісно, якщо не було шлюбного договору. В нашій ситуації договору не було, тому дружині варто подати позов до суду, де доводити, що будинок будувався за спільні гроші. В цьому разі дуже важливу роль відіграють докази: це можуть бути покази свідків (ті ж будівельники, виконроб), чеки чи квитанції на купівлю матеріалів чи послуг, депозит, із якого під час будівництва знімали гроші, тощо».

Натомість Ю. Жменяк вважає, що довести право власності дітей на будинок, збудований їхнім батьком, буде проблематично. Вони можуть набути право власності після батька тільки в порядку спадкування. Тоді як спадкуванню підлягає лише нерухоме майно, яке за життя було оформлене на спадкодавця, тобто власником якого він був. Враховуючи, що право власності на будинок зареєстровано на матір загиблого військовослужбовця, цей дім не є об’єктом спадкування. Водночас адвокат вказує, що можна в судовому порядку визнати право власності на частину будинку за дружиною загиблого, довівши, що він будувався за гроші сім’ї. Для визнання відповідного права власності необхідно довести, що будинок був побудований за участю особистої праці або особистих коштів загиблого військовослужбовця та його дружини. Залежно від доведеного перед судом обсягу особистої участі дружини і чоловіка — як працею, так і коштами, у будівництві будинку, дружина має право на визнання за собою права власності на відповідну частку будинку.

А от виселяти членів сім’ї власника можуть лише у кількох випадках: якщо вони систематично руйнують чи псують житлове приміщення; використовують його не за призначенням; постійно порушують правила співіснування та роблять усе, аби інші не могли жити з ними разом в одному будинку.

При цьому виселити жінку загиблого військовослужбовця разом із дітьми можуть лише якщо до членів сім’ї вживалися заходи запобігання й громадського впливу, які виявились безрезультативними. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ тощо. Однак навіть за наявності вказаних випадків виселення проводиться у судовому порядку.

Відтак, у викладеній історії правники не бачать підстав для виселення дружини загиблого та її дітей із будинку свекрухи.

Дуже прикро, що замість того, аби з’єднати родину, горе її роз’єднало, але юристи сходяться на одному: вдова повинна захищати майно, яке по суті належить нащадкам загиблого.

Хто має право на отримання виплати

У рівних частках:

– члени сім’ї;

– батьки;

– утриманці загиблого.

Якщо хтось із вищезазначених осіб відмовляється від отримання грошової допомоги, то ця людина має написати заяву та нотаріально її засвідчити. В такому разі ця частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання.