Споживчий кредит у валюті заборонено, але як дуже хочеться, то можна

Валютні кредити, девальвація гривні, тисячі позовів про визнання валютних кредитів на споживчі цілі, тисячі відмов судів, кредитні майдани.

2011 року Верховна Рада ухвалила зміни до Закону України «Про захист прав споживачів» і заборонила надання/отримання споживчих кредитів в іноземній валюті. Згодом держава, яка мовчазною згодою допустила широкий обіг іноземної валюти на території України, але виявилась неспроможною захистити національну валюту, нарешті вирішила згадати про добробут своїх громадян. Але законодавець залишив поза увагою таку «дрібницю», як можливість визначення зобов’язання в іноземній валюті шляхом її застосування у вигляді еквіваленту. Ясна річ, знайшлися ті, хто скористався цією прогалиною. Зокрема, в судах розглядається чимало справ, де фігурує ТОВ «Порше Мобіліті».

Споживачеві пропонують привабливий кредит на придбання автомобіля під 9,9% річних, надається розрахунок щомісячних платежів у гривні та повідомляється, що кредитний договір буде надано після сплати частини вартості автомобіля (15–30%). Споживач сплачує суттєву суму і дізнається, що його кредит поряд із сумою у гривнях визначено і в іноземній валюті та зазначено відповідний курс, за яким було здійснено такий перерахунок. Графік погашення кредиту складено виключно в іноземній валюті. На зауваження позичальника представник кредитодавця запевняв, що це має внутрішній характер і жодним чином не вплине на клієнта. Далі гривня починає знецінюватись, і суми у щомісячних рахунках постійно збільшуються. Так, якщо у серпні 2013 року було отримано кредит у розмірі 108 тис. грн і щомісячний платіж становив 2300 грн, то в лютому 2015 року це вже понад 5 тис., а в березні — 7 тис.

Це збільшення обумовлене положеннями кредитного договору, які містять правила розрахунку щомісячного платежу. Він розраховується шляхом множення сум, визначених у графіку, на курс філії комерційного банку, який діє на момент формування такого рахунку. Але такий розрахунок відбувається не простим множення сум за тілом кредиту та процентами на курс іноземної валюти, а шляхом декількох математичних дій, а саме: сума за тілом кредиту множиться на два курси (на момент підписання договору і поточний), далі від суми, розрахованої за поточним курсом, віднімається сума за курсом на момент укладення договору, а різниця додається до суми процентів, розрахованої за поточним курсом. Збільшення щомісячного платежу відбувається виключно за рахунок сплати відсотків. Таким чином, позичальник за два роки сплачує відсотки в розмірі, що перевищує всю суму відсотків за п’ять років користування кредитом. Враховуючи те, що щомісячний платіж зростає через відсотки, позичальники звертаються за рахунком на дострокове погашення кредиту, з якого виявляється, що борг становить не 108 тис. грн, а 278 тис. грн.

Правомірність свого договору фірма обґрунтовує ст. 524 та 533 Цивільного кодексу України, якими передбачено можливість поряд із визначенням зобов’язання у гривні визначити його еквівалент в іноземній валюті. В такому разі зобов’язання визначається за офіційним курсом іноземної валюти до гривні на момент платежу.

Ці норми мають загальний характер і суперечать спеціальним, а саме нормам ЦК України, які регулюють правовідносини за договорами кредиту, позики, і нормам Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Як встановлено ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 закону «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом із нарахованими відсотками.

Таким чином, наведені вище норми встановлюють зобов’язання позивача повернути відповідачу ту ж саму суму грошових коштів, яка була надана йому в кредит. Позивач отримав від відповідача кредитні кошти у національній валюті, отже і повинен повернути таку саму та сплатити з неї відсотки за час користування кредитними коштами.

Визначення зобов’язання за гривневим споживчим кредитом в іноземній валюті суперечить наведеним вище нормам, оскільки сума, яка буде повернута відповідачеві, фактично дорівнюватиме не розміру наданого кредиту, а розміру еквіваленту цього кредиту в доларах США.

Відповідно до ст. 11 закону про захист споживачів, у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов’язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

Відповідно до п. 3.2 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку №168 від 10 травня 2007 року, кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, — щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Пункт 3.3 тих же Правил зобов’язує в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов’язань споживача, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому вираженні у валюті платежу за кредитним договором.

Наведені норми з метою забезпечення захисту прав споживача на свідомий вибір фінансової послуги встановлюють обов’язок у кредитному договорі зазначити конкретні суми, які має сплатити позичальник, причому валюта кредиту, валюта кредитного договору та валюта платежу має бути однакова.

Враховуючи ту обставину, що кредит позичальником було отримано і повертається у національній грошовій одиниці — гривні, сукупною вартістю кредиту для нього є сума грошових коштів, яка буде сплачена відповідно до умов кредитного договору.

Визначення зобов’язання за гривневим споживчим кредитом в іноземній валюті унеможливлює визначення сукупної вартості кредиту, яка в силу наведеної вище норми має бути обов’язково зазначена у договорі про надання споживчого кредиту. Саме тому кредитодавець у спірному договорі зазначає орієнтовну вартість кредиту для споживача, яку в силу вимог тієї ж статті він мав повідомити у письмовій формі до моменту укладання договору, а в самому договорі повинна бути зазначена точна вартість кредиту для споживача.

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах, крім відсоткової ставки.

Застосування еквіваленту іноземної валюти до зобов’язань за споживчим кредитом, наданим у національній грошовій одиниці, має наслідком зміни у витратах споживача, які не пов’язані зі зміною відсоткової ставки, а змінюються за рахунок зміни курсу відповідної іноземної валюти.

На несправедливість умов кредитного договору, які мають наслідком зміни у витратах споживача, як на підставу визнання його недійсним неодноразово звертав увагу Верховний суд України, зокрема у постановах від 12 вересня 2012 року (справа №6-80цс12) та від 25 вересня 2013 року (справа №6-80цс13).