Що робити органам правопорядку у воєнний час

Цікавим може здатися сьогодні історичний досвід роботи у воєнний час органів правопорядку. Насамперед — їхні завдання, багато з яких нині набагато актуальніші, ніж, наприклад, захист пам’ятників комуністичному режиму, як це відбувалося у Дніпропетровську та Запоріжжі.

Наша країна переживає період глибоких соціально-економічних і політичних перетворень, подібних до тих, що здійснювалися на початку ХХ століття. І тоді, й нині реформи супроводжувалися зниженням життєвого рівня значної частини населення, зростанням злочинності, в тому числі професійної та організованої.

Діяльність царської поліції в роки Першої світової війни

З оголошенням Німеччиною війни в низці губерній, міст і повітів Російської імперії було оголошено військовий стан або правила надзвичайної охорони. Поліція виступала реальною силою, що забезпечувала втілення розпоряджень уряду в життя. Передвоєнна обстановка і війна внесли серйозні зміни в діяльність поліції.

На співробітників поліції окрім основних професійних завдань в умовах війни покладалися й інші, зокрема, щодо сприяння військово-мобілізаційним органам, забезпечення введеного в дію з кінця 1914 року указу про сухий закон. Виконання перших розпоряджень МВС про захист встановлених цін (боротьба зі спекуляцією), про реквізицію, про захист вивезеного майна, забезпечення порядку та захисту біженців тощо. Співробітники поліції брали участь в охороні поштових вантажів на шляху прямування.

У прифронтовій смузі на поліцейські органи була покладена організація евакуації цінного промислового обладнання, сировини, а також майна державних установ. Поліцейські здійснювали перевірку персоналу оборонних заводів і складів, а також жителів найближчих околиць, вели спостереження за обстановкою навколо військових об’єктів. Крім того, органами спеціалізованих поліцій (фабрично-заводської, річкової, жандармськими поліцейськими відділеннями) забезпечувалася охорона значних державних і особистих коштів на залізницях.

З перших днів війни різко посилилася міграція біженців із західних регіонів Росії в центральні. На слідчих окрім їх основної роботи — боротьби з кримінальною злочинністю була покладена ще й функція з підтримки паспортного режиму. Потік мігрантів зростав. Згідно з положенням, на кожного з них потрібно було оформити відповідні протоколи, картки, вислати запити за місцем проживання, розібратися, хто з них ким був насправді.

Поліція брала безпосередню участь у підтримці громадського порядку на мобілізаційних пунктах. У зв’язку з військовими діями в країні з’явилися нові різновиди злочинів — шахрайства, пов’язані з мобілізацією чоловіків в армію.

Щоб уникнути військової повинності, люди йшли на всілякі хитрощі. Харківські студенти, які досягли 20 років, умисно «завалювали» сесію і залишалися вчитися на другий рік, що давало їм змогу отримати відстрочку. У зв’язку з цим у вересні 1916 року Міністерством народної освіти був секретно розісланий циркуляр начальникам навчальних закладів округу, в якому вказувалося: «...визнаючи неприпустимими подібні явища в навчальних закладах... прошу... негайно донести мені, чи немає даних припускати про можливість такого ж явища у ввіреному вам навчальному закладі». Дивно, що, на відміну від студентів, неповнолітні діти часто втікали на фронт.

В умовах найжорсткішої продовольчої кризи одним із важливих завдань поліції, зокрема розшукової, була боротьба зі спекуляцією товарами підвищеного попиту. Народ обурювався. МВС зобов’язало губернаторів і поліцмейстерів організувати забезпечення міст і населених пунктів предметами першої необхідності, вести боротьбу з дорожнечею, підвищенням цін на продукти першої необхідності і повсякденного вжитку. Спекуляція алкоголем законодавством розцінювалася як контрабанда.

У роки війни на загальну, розшукну, політичну поліції окрім виконання колишніх обов’язків були покладені й нові завдання; контррозвідувальна діяльність в тилу країни і організація евакуації у прифронтовій смузі. У тилу російського фронту діяла значна кількість шпигунських груп. У зв’язку з цим було посилено участь жандармерії в контррозвідувальній діяльності. У роки війни величезні ресурси були надані розвідці — від технічних новинок до сторожових собак. Знайшло своє застосування й радіо. На розвідувальну роботу мобілізували і математичні кафедри університетів, і легіони поштових голубів.

У перші роки війни значно знизився рівень злочинності в тилових губерніях. Це було пов’язано насамперед із тим, що значна частина чоловіків молодого і середнього віку, особливо з малозабезпечених верств, була покликана в армію (саме з них виходила велика кількість «випадкових» злочинців). Професійні злочинці частково були призвані в армію, а частково вислані в адміністративному порядку.

Зниженню кількості таких злочинів, як нанесення каліцтв у бійках, крадіжки, грабежі, сприяло введення сухого закону і припинення продажу спиртних напоїв. Однак у прифронтовій смузі в тилу військ почастішали злочини, що здійснювались військовослужбовцями.

Непоодинокими були випадки пограбувань квартир військовими чинами, розквартированими в різних містах. Почастішали злочини, пов’язані з продажем казенного майна, що викликало видання циркуляру окремого корпусу жандармів про заборону нижнім чинам продажу казенного обмундирування, зброї, спорядження.

Діяльність поліції з розкриття злочинів була ускладнена тим, що командири частин перешкоджали сищикам проникати в розташування військ, проводити там дізнання та затримувати підозрюваних. Тому співробітникам розшукової поліції найчастіше вдавалося притягнути до відповідальності лише місцевих скупників краденого. Департамент поліції був змушений видати циркуляр від 28 вересня 1914 року про правила допиту свідків і обвинувачуваних, що перебувають у районі театру військових дій.

На тлі зниження дорослої злочинності зріс рівень дитячої. Влада була стурбована вирішенням цього питання, адже всі вони ставали майбутніми «кадрами» злочинців. Рішення цієї проблеми знову-таки покладалося на поліцію.

У десяті роки ХХ століття поліція зазнала значних структурних змін, що було пов’язано насамперед із новим революційним підйомом у країні і війною, що почалася. Відбувалася часткова штатна реструктуризація загальної та політичної поліції, збільшувалося фінансування, змінювалися і умови комплектування поліцейських посад, продовжувалося розширення мережі розшукової поліції: створювалися нові і збільшувалися штати раніше створених розшукових відділень. Було вжито заходів щодо збільшення грошового утримання співробітників поліції, але приватні заходи не усунули необхідності загального реформування поліції.

Економіка невблаганно чахнула, а внутрішньополітична обстановка, що склалася в країні в ті роки, сприяла значному збільшенню кількості незадоволених. У зв’язку з цим для збереження стабільності всередині держави необхідно було особливу увагу приділити діяльності правоохоронної системи, змінити її статус і розширити повноваження. Війна поставила перед поліцією нові складні завдання. Можна сказати, що в роки Першої світової війни уряд використовував поліцейські сили повною мірою.

Олена САМОЙЛЕНКО,

кандидат юридичних наук,

Інститут держави і права ім. В. Корецького НАН України