Новини
Ракурс

Законопроект про викривачів корупціонерів: гарна мета, сумнівне виконання

18 сер 2016, 09:13

Нещодавно було презентовано законопроект «Про захист викривачів і розкриття інформації про шкоду або загрозу суспільним інтересам». Автори нормативного акта переконують у його суспільній необхідності. Мовляв, він стане важливим інструментом в антикорупційному порядку денному. Щоправда, юристи не поділяють такого оптимізму. На їхнє переконання, ухвалення цього законопроекту може спричинити вал необґрунтованих повідомлень, якими нечесні громадяни намагатимуться шантажувати роботодавців. Також він може сприяти розголошенню державної таємниці, оскільки викривач самостійно визначатиме, кому надати інформацію.

Loading...

Захистити інформатора

Загальновідомо, що докази у справах про корупційні правопорушення часто надаються інформаторами. Завдяки їм в інформаційному просторі розгоралось багато скандалів, що завдали удару по репутації не одного політика й чиновника.

Отже, наразі йдеться не про так званих таємних агентів, які є співробітниками правоохоронних органів чи служб внутрішньої безпеки, а про всіх свідомих громадян, яким стали відомі факти корупції. Це можуть бути не лише державні службовці, а й працівники фінансових установ, навчальних закладів, фірм, пов’язаних із держзакупівлями, тощо.

«Цей законопроект розроблявся з метою допомогти громадянам незалежно від місця роботи (школа, університет, медичний заклад тощо) виявляти корупцію й повідомляти суспільно важливу інформацію та отримувати додатковий захист, — розповідає співавтор законопроекту, народний депутат Світлана Заліщук. — Це додатковий антикорупційний інструмент в руках людей. Цей законопроект важливий ще й тому, що в багатьох європейських країнах є подібні нормативні акти. Саме вони є необхідною цеглинкою у формуванні культури розкриття інформації, яка розриває кругову поруку. Формування цієї культури має стати кроком у посиленні боротьби з корупцією. Сьогодні в політиці, університетах, на підприємствах з’являється багато незалежних людей, для котрих боротьба з корупцією є цінністю, задля якої вони готові піти на певні жертви. Ми вважаємо, що цей закон, у разі його ухвалення, стане інструментом в руках цих людей».

Втім, адвокати вбачають у законопроекті чимало спірних моментів. Так, п. 16 ст. 20 пропонується надавати грошову компенсацію особам, які втратили роботу внаслідок розкриття інформації про шкоду або загрозу суспільним інтересам, за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету — проте не зазначено, у яких саме випадках, у якому розмірі та в межах якого строку.

«Ч. 1 ст. 2 передбачено право уповноваженого з прав людини за клопотанням викривача або члена сім’ї чи Національного агентства з питань запобігання корупції упродовж 10 днів визнати викривачем особу, яка перебуває під попереднім захистом. От тільки не прописані наслідки невизнання такої особи викривачем, наприклад, чи утримуватиметься стягнення за надання безпідставного захисту, — зазначає адвокат Таміла Алексик. — Ч. 2 ст. 22 передбачено право визнати викривачем особу, яка сприяла або надавала допомогу в розкритті інформації. Приписи зазначених статей проекту можуть призвести до зловживань із метою отримання грошової винагороди. А ст. 23 передбачено, що актами реагування є припис, вимога, проте строк для виконання такого акту реагування встановлений лише для припису».

Канали для викривачів

В Україні потенційних викривачів часто зупиняє небажання зв’язуватися з вітчизняною бюрократичною системою. Тому законопроектом пропонується полегшити механізм викриття інформації про корупцію чи інші правопорушення. Для цього створюються спеціальні канали розкриття інформації, вони можуть бути внутрішні, регулярні та зовнішні.

Внутрішні канали створюються в суб’єктах владних повноважень, комунальних підприємствах, банках, кредитних спілках та інших юридичних особах, які беруть участь у процедурах публічних закупівель.

Якщо викривач хоче надати інформацію через регулярний канал, тоді він звертається до уповноваженого Верховної Ради з прав людини або органу, до компетенції якого належить розгляд та прийняття рішень з питань, щодо яких розкривається відповідна інформація. Це може бути Національне антикорупційне бюро, Національне агентство із запобігання корупції, органи прокуратури, досудового розслідування, уповноважені особи яких мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення. А також органи, відповідальні за здійснення контролю за дотриманням законів у відповідальних сферах (Вища рада юстиції, Вища кваліфікаційна комісія суддів України) та інші органи, уповноважені на розгляд питань та прийняття рішень про притягнення посадових осіб до дисциплінарної відповідальності, юрисдикція яких поширюється на територію не менше одного району, міста, району в місті.

Зовнішні канали. Йдеться про розголошення певної інформації через будь-яких фізичних чи юридичних осіб, зокрема й через засоби масової інформації, громадські об’єднання, журналістів, професійні спілки тощо.

«На мою думку, одним із негативних положень законопроекту є те, що викривач самостійно визначає, які канали використовувати для розкриття інформації про шкоду або загрозу суспільним інтересам, — наголошує Т. Алексик. — Крім випадків, прописаних у ст. 9, де зазначено, що викривач може використовувати зовнішні канали розкриття такої інформації у тому випадку, коли має обґрунтоване переконання, що внутрішні та регулярні канали не призвели до ефективних результатів у встановлений для її перевірки строк. Або якщо людина вважає, що внутрішні канали не будуть ефективними, оскільки інформація, що розкривається відповідно до закону «Про інформацію», вважається предметом суспільного інтересу і право громадськості її знати переважає шкоду або загрозу суспільним інтересам».

Ці канали створюються для того, аби людина могла не виходячи з робочого місця звернутись до уповноваженої особи і знала, що ця інформація буде прийнята, розглянута, а сам доповідач дістане відповідний захист.

Повага чи зневага?

Загалом в Україні є проблема з негативним ставленням до викривачів. Чимало українців усе ще пам’ятають часи, коли людину, яка повідомляла силові структури про правопорушення, презирливо називали стукачем. Насправді люди, які відверто демонструють негативне ставлення до корупції й допомагають викрити хабарників, на думку авторів законопроекту, мають викликати повагу.

«Щодо позитивних моментів законопроекту, то передовсім це спроба врегулювання такої сфери суспільних відносин, як викриття інформації про загрозу суспільним інтересам, — зазначає юрист Кирило Казак.В європейських країнах така практика є нормою, і її застосування себе виправдовує. Проте в умовах тотальної корупції, безладу в державному апараті застосування такого закону в разі ухвалення може спричинити більше негативних наслідків, ніж позитивних. Відсутність впевненості в конфіденційності, дотриманні гарантій викривачів від розкриття, розголошення їхніх даних буде серйозною перешкодою для відповідних повідомлень. Люди боятимуться повідомляти державні органи через страх бути викритими. Крім того, український менталітет, який передбачає, що доносити — погано, теж матиме істотний негативний вплив на реалізацію цього закону».

На думку розробників законопроекту, однією з головних його переваг є те, що відповідно до нього надається фізичний захист викривачеві, гарантії непритягнення до юридичної відповідальності, а також наявність фінансових стимулів (10% від коштів, які було повернуто до бюджету завдяки розкриттю викривачем інформації). Крім того, за бажанням за викривачем зберігається його робоче місце.

«Концепція захисту викривачів має іноземне походження і ще не увійшла у ментальність українців, — впевнений експерт Тарас Шевченко. — Закони можуть діяти за умови комплексного підходу до вирішення порушеної проблематики. Ми зобов’язані розробити цілісне й дієве антикорупційне законодавство, і це неможливо без захисту викривачів і потужної судової системи».

К. Казак застерігає, що громадяни можуть зловживати цим законом у власних цілях. «На мою думку, ухвалення цього законопроекту може спровокувати сплеск необґрунтованих повідомлень від несумлінних громадян, які захочуть таким чином досягнути своєї корисливої мети, — наголошує К. Казак. — Наприклад, помститися керівництву на роботі, або й тим, на кого просто мають зуб. Також не можна виключати, що цей механізм може стати засобом впливу або контролю над суб’єктами, що підпадають під його дію. Можливі й провокації певних ситуацій з метою отримання компрометуючих даних на деяких осіб, цікавих державному апарату. Крім того, в умовах злиття політики, держави та бізнесу завдяки цьому законопроекту можливі навіть замовні проекти задля усунення конкурентів у політиці, економіці тощо».

З іншого боку, звісно, є певна надія на превентивну роль, яку міг би відіграти законопроект у разі його ухвалення, — можливо, когось такі ризики й утримають від вчинення корупційних діянь.

Водночас виникають питання щодо надійності захисту державної таємниці. На переконання адвоката Т. Алексик, цей нормативний акт може спричинити розголошення державної таємниці, оскільки викривач має самостійно визначати канали розкриття інформації. А обмеження, передбачені ст. 9, мають формальний характер. Візьмімо до прикладу ситуацію, коли немає внутрішніх каналів розкриття, тобто з набранням чинності такого закону, у випадку, якщо до цього часу не буде сформовано внутрішні канали розкриття інформації. Тож і виходить, що будь-хто, хто має доступ до державної таємниці та вважає, що розкрита ним інформація несе шкоду чи загрозу суспільним інтересам, може вільно відкрити її представникам зовнішніх каналів, тим паче що перелік останніх недостатньо конкретизовано. До того ж завдяки цьому законопроекту викривач ухиляється від кримінальної відповідальності за розголошення державної таємниці, а докази, отримані в такий спосіб, мають прийматися до уваги судом.

Тож очевидно, що цей законопроект — один із величезної кількості сирих, недопрацьованих ініціатив. Над ним ще слід ретельно попрацювати, аби він справді приніс користь суспільству, а не просто надав усім охочим лазівки для брудних заробітків.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter