УПК в дії: результати і наслідки

(Початок)

Не минуло і чотирьох років, як гостроту проблеми УПК усвідомив черговий генеральний прокурор — Юрій Луценко. 3 листопада 2016 року прес-служба повідомила про лист, який керівник ГПУ направив на адресу голови Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ. Стиль листа був дуже емоційним, зворушливим, не властивим службовому листуванню.

«Така ситуація призводить до зневіри громадянського суспільства у дієвість органів правопорядку та суду, їх здатність забезпечити захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, швидке, повне та неупереджене розслідування і судовий розгляд», — доволі точний діагноз Юрія Луценка того становища, в якому ми наразі перебуваємо. Далі він пише: «Особливо вразливими з огляду на довільну інтерпретацію є положення КПК України, які наразі регламентують: початок досудового розслідування (реєстрацію заяв та повідомлень про злочин, внесення відомостей до ЄРДР); передачу проваджень за підслідністю; визначення належних суб’єктів прийняття тих чи інших процесуальних рішень; визнання доказів недопустимими тощо. Спотворення їх змісту часто-густо відбувається з посиланням на усталену практику суду, яка нібито засвідчує необхідне розуміння норми».

Є відповідь і на запитання, чому так відбувається: «Наприклад, висновок про те, що слідчий, прокурор можуть не реєструвати всупереч вимогам КПК України заяви, повідомлення про злочин та не вносити відомості до ЄРДР, якщо не вбачають для цього підстав, робиться із самого лише факту наявності окремих ухвал суду про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне провадження до ЄРДР, без урахування мотивів їх винесення (неявка особи та не підтвердження нею факту звернення із заявою про злочин тощо)».

Всі ці зізнання змусили генерального прокурора поставити цілих десять запитань щодо тлумачення змісту КПК від 2012 року. На жаль, голова ВССУ ухилився від прямих та однозначних тлумачень приписів КПК, тому доведеться шукати відповіді з інших джерел.

Наприклад, деякі прямі відповіді на запитання генерального прокурора можна відшукати відразу на сайті ГПУ, в розділі «Рішення Консультативної ради», яка протягом останніх двох років якщо не щомісячно, то щоквартально зверталась точнісінько із тими ж самими запитаннями до керівництва ГПУ — як попереднього, так і чинного, зі своїми пропозиціями щодо розв’язання проблемних аспектів застосування нового КПК.

Зокрема, Юрій Луценко порушив перед головою ВССУ такі питання.

1. Чи допускають норми ст. 214 КПК України:

— можливість не приймати та не реєструвати заяви та повідомлення про злочин, у тому числі з мотивів неповноти викладеної у них інформації, подання до органу, якому вони предметно чи територіально не підслідні;

— перенаправляти заяви та повідомлення про злочин за підслідністю без внесення відомостей до ЄРДР.

Це питання докладно розглядалося на засіданні Консультативної ради при ГПУ 17 вересня 2015 року, та було затверджено цілу низку рекомендацій керівництву ГПУ, зокрема:

Рекомендувати генеральному прокурору України внести зміни до наказу генерального прокурора України від 3 грудня 2012 року №125 «Про Інструкцію про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах прокуратури України заяв, повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення» та доповнити текст п. 3.6. Інструкції положеннями такого змісту: «Прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після першої реєстрації органами прокуратури заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Пересилання матеріалів до іншого органу без попереднього внесення відомостей у ЄРДР не допускається».

Рекомендувати генеральному прокурору України дати доручення узагальнити матеріали нагляду за органами досудового розслідування на стадії внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР у 2013–2015 роках — в аспекті виявлених причин та підстав масового невнесення відповідних заяв до ЄРДР та просити надати узагальнені матеріали Консультативній раді з правом їх оприлюднення, оскільки це питання становить громадський інтерес.

Просити генерального прокурора України вивчити практику застосування ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України в аспекті підготовки пропозицій щодо змін та доповнень до цього Кодексу.

На жаль, як це часто буває у нас в країні, рішення не втілюються в життя, навіть найрозумніші та найкорисніші.

Тому, діючи за давнім принципом «краще пізно, ніж ніколи», доповню цю відповідь.

Теоретична відповідь дуже проста і стисла: безумовно, ні. Приписи ст. 214 КПК взагалі не передбачають можливості невнесення відомостей з письмового повідомлення про злочин до ЄРДР. Довести цю точку зору дуже просто.

Ст. 214 КПК встановлює загальне правило:

Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.

По-перше, чітко встановлено строк: не пізніше 24 годин з моменту подання заяви вона підлягає реєстрації без жодних виключень та винятків.

По-друге, заява має характер джерела інформації. Тобто єдиною вимогою є наявність відомостей, що свідчать про можливе вчинення кримінального правопорушення. Форма заяви жодного значення не має. Закон також не вимагає, щоби заява носила доказовий беззаперечний характер, адже на цій стадії йдеться лише про припущення щодо події та складу злочину.

Натомість приписи ч. 3 ст.214 КПК чітко обмежують процесуальні можливості слідчого та прокурора на початковій стадії:

Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, слідчий та прокурор насправді не мають повноважень давати оцінку не тільки обґрунтованості заяви, належності доданих доказів, але й змісту заяви, бо її вивчення по суті — це така сама процесуальна дія, як і вивчення будь-яких інших матеріалів кримінального провадження.

Більш того, для тих, кому перші три частини ст. 214 КПК були незрозумілі, законодавець чітко прописав у ч. 4 ст. 214 КПК наступне:

Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Як іще зрозуміліше викласти вищенаведені приписи?

Тому слідчий та прокурор до внесення в ЄРДР взагалі не має права давати правову оцінку змісту жодної заяви.

Порядок дій має бути наступним: отримав заяву — вніс до ЄРДР — розглянув заяву в межах ЄРДР та у випадку відсутності події або складу злочину — закрив провадження постановою в порядку ч. 1 ст. 284 КПК. Що тут складного або незрозумілого?

З іншого боку, надання будь-яких відповідей, зокрема щодо відмови у внесенні відомостей до ЄРДР, не має жодної процесуальної сили, бо закон не передбачає ані порядку, ані підстав для надання таких відповідей.

Натомість розгляд цього питання в порядку закону «Про звернення громадян» так само неприпустимий, бо дія цього закону не поширюється на випадки, які підлягають вирішенню за правилами КПК (ст. 12 закону).

Решта питань, порушених генеральним прокурором у своєму листі до голови ВССУ, стосується проблем діяльності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури в аспекті відкриття кримінального провадження та початку слідчих дій, зокрема — збору доказів.

Зокрема, Юрій Луценко поцікавився:

2. Чи передбачає ст. 214 КПК України у системному аналізі зі ст. 216 та 218 будь-які винятки із загального правила прийняття, реєстрації заяв та повідомлень про злочин, внесення відомостей до ЄРДР, початку досудового розслідування правопорушень з формальними ознаками підслідності НАБУ, зокрема:

— чи свідчить ст. 214 КПК України про те, що виключно детективи НАБУ та прокурори САП уповноважені приймати та реєструвати заяви та повідомлення про злочини з формальними ознаками підслідності НАБУ, а реєстрація слідчими та прокурорами інших органів є незаконною;

— чи обмежує ст. 214 КПК України будь-яким чином слідчих та прокурорів у праві внесення до ЄРДР відомостей про правопорушення з формальними ознаками підслідності НАБУ;

— чи забороняє ст. 218 КПК України слідчому, визначеному керівником органу досудового розслідування, проводити досудове розслідування правопорушень з ознаками підслідності НАБУ, доки процесуальний керівник у цьому провадженні не визначить іншу підслідність;

— чи заперечує ст. 214 КПК України право прокурора, який вніс відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення з формальними ознаками підслідності НАБУ, передати наявні у нього матеріали до органу досудового розслідування іншого, крім НАБУ, з дорученням щодо проведення досудового розслідування у разі об’єктивної неможливості встановлення на момент реєстрації всіх ознак відповідності цього правопорушення такому, що підслідне НАБУ (розміру предмета злочину, шкоди, суб’єкта вчинення тощо);

— чи забороняє ст. 218 КПК України процесуальному керівнику в конкретному кримінальному провадженні після встановлення обставин, які свідчать про підслідність правопорушення НАБУ, визначити за НАБУ підслідність;

— чи дають положення ч. 2 ст. 218 КПК України підстави для висновку про виключне право керівника чи прокурора САП визначати підслідність за НАБУ у провадженні, яке розслідується іншим органом.

На це довге запитання можна дуже стисло відповісти: приписи ч. 5 ст. 216 КПК містять цілу низку ознак, за якими злочин підлягає розслідуванню детективами НАБУ за участі процесуального керівництва з боку САП. Натомість у момент відкриття кримінального провадження та внесення його до ЄРДР у цій справі не існує жодного підозрюваного, слідчий не має жодного процесуального права (як було зауважено вище) давати оцінки доказовій частині заяви щодо розміру завданої шкоди, суб’єктному складу злочину тощо.

Тому, на моє переконання, у момент внесення відомостей до ЄРДР взагалі жодна справа не має заздалегідь встановлених виключних ознак підслідності, які виключають її реєстрацію будь-яким іншим слідчим органом.

Навпаки, ч. 7 ст. 214 КПК чітко вказує на наступний порядок дій:

Якщо відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені прокурором, він зобов’язаний невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали до органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування.

Тобто за законом передавання матеріалів за підслідністю є нормальною практикою.

Глухого кута тут бути не може, адже ч. 9 ст. 216 КПК дає відповідь на питання: що робити, якщо підслідність треба змінити або визначити наново.

Закон (ч. 9 ст. 216 КПК) каже таке:

Якщо під час досудового розслідування буде встановлено інші злочини, вчинені особою, щодо якої ведеться досудове розслідування, або іншою особою, якщо вони пов’язані із злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться досудове розслідування, і які не підслідні тому органу, який здійснює у кримінальному провадженні досудове розслідування, прокурор, який здійснює нагляд за досудовим розслідуванням, у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження своєю постановою визначає підслідність всіх цих злочинів.

Два наступних запитання були щодо корпоративного конфлікту всередині прокуратури між САП та центральним апаратом ГПУ і стосувались такого:

3. Чи свідчать положення ст. 36 КПК України про особливий статус керівника САП у процесі — права приймати рішення у конкретному кримінальному провадженні без визначення його у цьому провадженні процесуальним керівником, у тому числі визначати підслідність конкретного провадження, яке розслідується іншим органом досудового розслідування, за НАБУ.

4. Чи наділяють норми ст. 37 КПК України та ч. 5 ст. 8-1 Закону України «Про прокуратуру» керівника САП правом визначати себе особисто процесуальним керівником у провадженні.

Відповідь на ці запитання є очевидною і лежить на поверхні — згідно з ч. 5 ст. 218 КПК спір про підслідність у кримінальному провадженні, яке може належати до підслідності Національного антикорупційного бюро України, вирішує генеральний прокурор України або його заступник.

Тому остаточне слово за генеральним прокурором.

Останнє питання, яке цікавило Юрія Віталійовича, стосувалося збору доказів у випадках, коли є спори щодо можливої підслідності:

5. Чи дає системний аналіз п. 2 ч. 3 ст. 87, ст. 214, 216, 218 КПК України підстави для висновку про визнання за будь-яких обставин недопустимими доказів, зібраних у кримінальному провадженні з ознаками підслідності НАБУ, іншим, крім НАБУ. органом, який діяв в межах передбачених КПК України повноважень.

Безумовно, допустимість доказів буде оцінювати тільки суд, розглядаючи обвинувальний акт по суті справи, але й закон містить також чітку відповідь на це питання:

згідно з ч. 4 ст. 218 КПК у разі, якщо буде встановлено, що іншим слідчим органу досудового розслідування або слідчим іншого органу досудового розслідування розпочато кримінальне провадження щодо того ж кримінального правопорушення, слідчий передає слідчому, який здійснює досудове розслідування, наявні у нього матеріали та відомості, повідомляє про це прокурора, потерпілого або заявника та вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Отже, будь-які докази, зібрані у межах відкритого кримінального провадження, за умови, що вони були передані процесуальним чином, мають юридичну силу і мають розглядатися судом у своїй сукупності. І вже суд на свій розсуд розставить крапки над і.

Шкода, що голова ВССУ не зміг приділити належної уваги питанням, що турбують генерального прокурора. Але загалом як підсумок слід зауважити, що порядок реєстрації заяв та повідомлень про злочин, ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань визначаються галузевими наказами генерального прокурора. Тому ключі від відповідей на вищевикладені запитання насправді перебувають у кабінеті на п’ятому поверсі будівлі за адресою: м. Київ, вул. Різницька, 13/15.

Тож на запитання, порушені генеральним прокурором, насправді має дати відповіді він сам, видавши відповідні накази щодо зміни порядку реєстрації злочинів та адміністрування ЄРДР і зареєструвати їх у Міністерстві юстиції, як того вимагає закон «Про прокуратуру».