Розстріл в Княжичах: підозрюваних «призначено», доказів немає

За час, що минув із моменту трагічних подій у Княжичах, так і не стало зрозуміло, що ж там було насправді. Тому версії множаться з кожним днем, а правоохоронні органи, що досі не зуміли підрахувати навіть кількість убитих співробітників, і в іншому дедалі більше плутаються у власних свідченнях.

Позавчора прокуратура інформувала про те, що п'ятеро з причетних до подій залишаються під вартою, один перебуває під домашнім арештом.

Є така погана прикмета, пам'ятна ще з моменту зникнення Георгія Гонгадзе: якщо справу бере на контроль перша особа держави — чекай на нову біду. Адже затиснуті лещатами вироків без суду і слідства з вуст перших осіб прокурори й судді вдаватимуться до немислимих способів виправдати високу довіру. Відповідно, правди в цій справі у доступному для огляду майбутньому не дізнатися. Тому залишається лише пильно «стежити за руками».

Із нинішнім безпрецедентним розстрілом, що був урочисто «взятий на контроль», все відразу пішло не так. Президент тут же заявив, що затримано банду і тривають «безперервні допити». Зауважимо в дужках, що, взагалі-то, «безперервні допити» заборонені. Для перспективи в Євросуді з прав людини це — чудова і самодостатня цитата від першої особи, якою, скоріш за все, скористаються адвокати підозрюваних. Але президенту дуже потрібен хоч десь хоч якийсь результат, ефектний фактаж, тому що і так все було складно, а тут ще увагою заволодів підступний послідовник майора Мельниченка — любитель прекрасних тварин Онищенко. Зайве говорити, що традиційно не залишився осторонь від роздачі обвинувачень без суду і слідства також генеральний прокурор.

Такий інтерес до справи перших осіб держави надає небувалого ентузіазму молохові «правосуддя» — зазвичай апатично-байдужому, іржавому, який погано працює без змащення. Але в таких випадках спинний мозок і «генетична професійна» пам'ять тривожно нагадує судді про основний інстинкт. Не треба вникати в суть: сказано «банда» — значить, банда, інакше будуть неприємності. І в них може бути навіть не таке людське обличчя, як у пана Філатова, а набагато, набагато менш інтелігентне. Напевно, тому щойно розподілена справа раптом переходить до іншого судді — з огляду на велику зайнятість першого. Мабуть, автоматична система розподілу справ чомусь раптом фактор виняткової зайнятості не врахувала, хоча мусила. А інший суддя, якому уникнути цієї участі — обирати запобіжний захід — вже не вдалося, вислуховує аргументи захисту з кам'яним обличчям і задовольняє фантасмагоричне клопотання прокуратури. Це молодий суддя, і він не має репутації «отпєтого», а зовсім навіть навпаки. Але проти системи не попреш.

 Прокурор, який час від часу чиркав щось на папірці, теж не має питань до захисту. Тому що всі питання стають риторичними, коли наперед знаєш остаточну відповідь суду, а змагальний процес — це у книжках та кодексах. Так, аби час згаяти, чиркав прокурор щось на листочку — чи то список покупок, чи то замітки на тему верховенства права...

Решта присутніх у судових засіданнях Шевченківського райсуду дістали сильні враження від того, що саме і як шиють підозрюваним. Один із них був затриманий у Києві, він не мав при собі ніякої зброї, був із 20-річним сином. 

У клітці зали судових засідань  — сильно побитий підозрюваний: обличчя в глибоких саднах, гематомах, доставлений з Лікарні швидкої медичної допомоги, де він перебуває під вартою. Пересувається важко. За висновком лікарів, у нього закрита черепно-мозкова травма і струс мозку.

На прохання «Ракурсу» своїми враженнями від судового засідання поділилася адвокат підозрюваного Ігоря Касяна Марія Островська:

— Клопотання слідчого про утримання підозрюваного під вартою обґрунтовувалося так: «докази є». Це все. За всієї поваги і практично безмірної довіри до співробітників правоохоронних органів, сторона захисту розраховувала побачити аргументи. Дивно, що самому слідчому судді Герасимчуку не стало цікаво: «де є?» і «які конкретно?».

Водночас для створення візуального об'єму до клопотання були додані документи, які свідчили про існування Шевченківської поліції, прокуратури, про створення слідчої групи, про виділення, об'єднання і роз'єднання матеріалів тощо. Більше вони не підтверджували нічого. Жодного документа (протоколу допиту свідків/потерпілих, протоколу проведення негласних слідчих дій із носіями інформації), який вказував би на затриманого як на підозрюваного в скоєнні розбою, ані адвокатам, ані суду не представлено.

Було додано свідчення потерпілих, які повідомляли, що за відсутності господарів невідомі особи проникли в будинок, шукали цінності, але нічого не взяли, тому що цінностей не було. І ніякого зв'язку цього факту з клієнтом. На основі таких доказів можна взяти під варту будь-кого. Важливо і те, що клієнту інкримінують підготовку до розбою (ст. 14 і 187 КК), а описані слідчим обставини можуть бути кваліфіковані тільки як незаконне проникнення до житла (ст. 162 КК) і замах на крадіжку (ст. 15 і 185 КК). Щодо нового епізоду про нібито скоєний розбій ще у вересні 2016 року підзахисному навіть не повідомлено про підозру, що є обов'язковим перед подачею клопотання про утримання під вартою. Оскільки задоволення такого клопотання безпосередньо пов'язане з таким критерієм як обґрунтованість підозри. Це має доводити прокурор. А як можна довести підозру, якої немає?

Крім того, у клопотанні натякалось — наголошую, саме натякалось, — що доказом скоєного злочину слідчий вважає протоколи негласних слідчих дій. Однак надати в суд їх нібито не можуть, оскільки такі протоколи в силу ст. 254 КПК не підлягають копіюванню. Так, є така норма, але вона регламентує додаткові заходи захисту негласних матеріалів від сторонніх осіб. Ця норма має відповідну назву: «Заходи щодо захисту інформації, отриманої в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій». Але від кого ці матеріали захищалися в суді під час розгляду клопотання про запобіжний захід — від слідчого судді, від сторони захисту? Фактично це був захист від захисту, який змушений боротися з вітряними млинами.

Крім того, в засіданні ми нагадали прокуророві про існування ст. 256 КПК, згідно з якою «протоколи щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування. Особи, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення, можуть бути допитані як свідки». Тобто протоколи негласних слідчих дій використовуються в доведенні нарівні з протоколами звичайних слідчих дій, а осіб, які проводили їх, можна допитати як свідків. І слідчі дії є негласними для тієї людини, щодо якої їх проводять, і в той момент, коли їх проводять. Але не в суді, де має бути аргументована обґрунтованість підозри в особливо тяжкому злочині й вимозі утримувати людину під вартою.

У разі, якщо є така підозра і необхідність запобіжних заходів стала наслідком проведення негласних дій, сторона звинувачення зобов'язана продемонструвати їх результат перед судом і стороною захисту для забезпечення принципів змагальності процесу і прийняття справедливого рішення судом.

Щодо доказу необхідності застосування судом найсуворішого запобіжного заходу — тримання під вартою, наявності так званих ризиків. Прокурор заявив про ризики перешкоджання слідству та суду лише на підставі тяжкості злочину та потенційне бажання уникнути покарання. Проте як практика Європейського суду з прав людини, так і національна судова практика, включно з роз'ясненнями та узагальненнями ВССУ, наполягає на неправомірності рішення про утримання під вартою при загальних формулюваннях у клопотаннях прокурора й переписуванні стандартних цитат кодексу, без індивідуального обґрунтування реальних ризиків перешкоджання розслідуванню з боку конкретного підозрюваного. Наприклад, раніше здійснювані спроби, придбання квитків за кордон в один кінець для ймовірної втечі, загрози свідкам/потерпілим тощо.

Зрештою захист був обеззброєний, оскільки «батла» не було — сторона обвинувачення погоджувалася з усіма клопотаннями адвокатів і схвально кивала під час наполегливих заперечень захисту по суті клопотання. Суддя не поставив жодного питання прокурору і не визнав за необхідне провести стадію дослідження документів.

Тож суд не був вражений безглуздістю аргументів клопотання і, ймовірно, подивившись перед цим новини з надихаючими коментарями вищих чинів держави, позбавив людину свободи до 31 січня.

Вважаю, що внаслідок страшної трагедії з розстрілом поліцейських не можуть не знайти «закоренілих бандитів, через яких все і сталося». Справедливості заради варто відзначити, що одним із таких «бандюганів» слідство вважає ветерана МВС, який у 2010 році вийшов на пенсію за вислугою років, нагородженого по службі медаллю «За бездоганну службу» III ступеня, різними почеснами відзнаками. За інформацією ЗМІ, людину, яка у складі невеликої оперативно-слідчої групи розробляла організоване злочинне співтовариство «перевертнів у погонах», які займаються викраденням і вбивством людей у Києві та області. Людину, яка вийшла на пенсію тільки після того, як було винесено остаточний обвинувальний вирок міліцейським перевертням... Свого часу лише завдяки журналістам, але аж ніяк не правоохоронній системі йому з товаришами вдалося не тільки залишитися в живих і довести розпочату справу до кінця, але й нажити собі безліч ворогів.

Ну і, в будь-якому випадку, нехай головний прокурор і поліцейський країни пояснять, як нагороджені ними ветерани правоохоронної системи «стають розбійниками».