Непотрібні страхи: як не зіпсувати майбутнє своїй дитині

Тревор Сильвестер (Trevor Silvester), психотерапевт:

— Ось уже 20 років я сиджу у своєму кабінеті й слухаю людей. Я чув сотні історій з дитинства, які призвели моїх пацієнтів до життя, повного болю та обмежень. Жорстокість, травми й поневіряння — лише деякі з них, тоді як величезна кількість таких історій є набагато більш буденними. Чи може перший невдалий день у школі призвести до остраху поразки? Чи може один-єдиний момент, коли людині відмовили, призвести до постійних катастроф у стосунках? Так, може.

Проте на кожного дорослого, який страждає від дитячої травми, припадає дорослий, для якого травма стала поштовхом до нового життя, повного сенсу й досягнень. Працюючи в Kids Company, благодійній організації для вразливих дітей та підлітків, я часто спостерігав, як молоді люди витягують себе з рутини поневірянь у прагненні до кращого життя. І наполегливість, з якою вони це робили, не могла не викликати повагу.

Щасливі звички

Разом з тим у своїй практиці я іноді зустрічаю людей, які все життя живуть у достатку, водночас залишаючись в'язнями позолоченої клітки, яку самі ж для себе створили своїми думками. Виходить, що наше життя визначає не стільки те, що з нами відбувається, скільки наше до цього ставлення. А якщо так, то як ми можемо навчити себе і своїх дітей давати позитивну оцінку тому, що відбувається, а не негативну? Як обрати ту інтерпретацію, яка дозволить відкритися світові та його можливостям замість того, щоб закриватися від нього?

Якщо взяти одну з клітин нашого організму й помістити її в чашку Петрі з джерелом поживних речовин, вона рухатиметься до цього джерела. Якщо замінити поживну речовину отрутою, клітина почне рухатися від неї. Іншими словами, клітина або рухається в бік можливості зростання, або ж розпізнає загрозу й реагує так, щоб захистити себе.

Я вважаю, що ми як набір з трильйонів клітин діємо приблизно так само. Фрейд описав це як принцип задоволення: всі ми прагнемо задоволення й уникаємо болю. З першого дня перебування на цій планеті ваш мозок дає визначення вашого досвіду, використовуючи його, щоб передбачати, як працює цей світ і що може трапитися наступного моменту.

Як стати розумнішим: чи піддаються тренуванню наші мізки

Ваш мозок постійно звертається до минулого досвіду, зіставляючи те, що відбувається з вами зараз, і те, що було раніше. Аналізуючи знайдені відповідності, він намагається передбачити, що може статися далі. А це означає, що рішення, ухвалені нами в дитинстві щодо якоїсь події — чи то злість наших батьків; чи то їх розлучення; або якщо вам здавалося, що вашого брата чи сестру люблять більше за вас; або коли ви почувалися дурнем перед друзями або ж вони вас відштовхнули; або вас принижував учитель, — можуть стати початком ланцюжка інтерпретацій, які в підсумку змушують нас жити, постійно обороняючись. У світі, де ви звикли захищатися, кожна людина буде потенційним ворогом, а в кожній нагоді буде бачитися загроза.

І річ тут не в тім, що такий захист є неправильним. Саме він допоміг нам вижити як виду. Прагнення захистити свою дитину — один з найпотужніших інстинктів. Однак саме він змушує нас вчити наших дітей боятися надмірно й невиправдано, допомагає сформувати в них обмежувальні переконання про себе, які все життя стримують їх.

Дуже важливо відрізнити непотрібний захист від реальних загроз. Йдеться про те, як відпустити власні обмеження й усвідомити, що чим більше ви готові до зростання, тим більше ви матимете можливостей для процвітання.

Переклад: Людмила КРИЛОВА

Джерело: https://www.theguardian.com/lifeandstyle/2017/mar/19/how-to-think-your-way-into-parenting-without-limitations