Ода бідності

Теракти з вибухами, вірус Petya... Що ж, сусід-гопник не вгамовується. Ми ж, Україна, продовжуємо шукати підтримки у сильних держав і насамперед у США.

І тут мені спадає на думку парадоксальна ідея, яку, якщо хочете, назвемо «Ода бідності». Бідності північноамериканського континенту, що стала причиною... багатства США сьогодні.

Колонізувати Новий Світ почали іспанці. Почали з південноамериканського континенту. Тамтешні народи були розвинені, вели осілий спосіб життя — видобували золото, срібло і вміли перетворювати їх на вироби. Іспанці підступністю і перевагою в озброєнні полонили індіанських вождів і вимагали викуп в обмін на життя. Вожді наказували підданим вантажити іспанські кораблі золотом. А коли скінчилися його запаси — наказували рити шахти й видобувати ті ж срібло й золото для тих же іспанців. Йшло поневолення місцевого населення. Колонізатори були представлені здебільшого іспанською армією.

Англія запізнилася на розділ колоніального американського пирога. Їй дісталася Північна Америка. Спочатку англійські колонізатори намагалися копіювати іспанців. Також полонили індіанських вождів і вимагали викуп. Але північноамериканський континент не настільки багатий на золото-срібло. А тубільне населення — кочівники. Їжа на найближчі дні та шкури для ночівлі — ось усе багатство племені. До того ж індіанці ніяк не могли второпати: працювати на колонізаторів — це як? І — не працювали. За жодних погроз.

Зрештою перші колоністи якось виживали, а їхні «польові командири» відправляли в центр слізні прохання: не надсилайте вельмож, готових керувати рабами, надсилайте майстрових, землеробів, лікарів — тих, хто вміє працювати руками.

І північний континент почав заселятися тими, хто вмів працювати руками.

А потім був фінал колоніальних імперій в Америці — іспанської та англійської. Але на той час на північному континенті склалося суспільство, в якому серйозні права мали прості люди. Власне, це і є демократія. У Південній же Америці сформувалася інша модель: безправне населення (вчорашні напівраби) та еліти, представлені здебільшого нащадками офіцерів іспанської колоніальної армії.

На обох континентах відгриміли війни за незалежність від метрополій. А також громадянські війни. Але в США економіка спиралася на ініціативу народу і його права, зокрема, права власності на землю, засоби виробництва, патенти на винаходи тощо. У країнах Південної Америки права залишалися лише в еліт.

І там і там були парламенти, конституції. Але в Північній Америці склалася традиція конституцію виконувати. У Південній — не звертати на неї уваги, якщо елітам це не вигідно. А елітам все невигідно, що хоч на мікрон віддаляє від абсолютної влади.

До того ж президентами на південному континенті ставали колишні колоніальні армійські чини. Вони гризлися за владу. Державні перевороти йшли нескінченними потоками. Економікою уряд не опікувався. Країни поринали у злидні.

І ось, розмірковуючи про все це, я бачу перед собою хрестоматійний образ північноамериканського індіанця: орлиний профіль, суворий погляд, перо у волоссі... І хронічне нерозуміння: як це — працювати на когось іншого?

Так, індіанцям дорого коштувала любов до свободи. Їх майже не залишилося. Та якби не бідність північного континенту і не ця тубільна волелюбність — хтозна, що було б сьогодні? Можливо, між США і Сполученими Штатами Мексики ставили б жирний знак рівності? І ми б — Україна — шукали іншого партнера в боротьбі з агресором?

Добре б закінчити цей пост фразою типу: «однак історія не знає умовного способу...» Та я її боюся через банальність. Не буду нею закінчувати.