Новини
Ракурс

Право на життя без катувань

4 бер 2013, 14:13

«Протягом останніх кількох років склалася ситуація, коли практично кожен може стати об’єктом насильства з боку працівників правоохоронних органів. Якщо раніше найбільший ризик бути підданим незаконному насильству в міліції був у злочинців, то згодом список розширився за рахунок свідків і родичів підозрюваних. Тобто всіх, хто так чи інакше опиняється у сфері інтересів правоохоронців. Сьогодні потенційний ризик існує для кожного — звичайний перехожий, свідок подій може стати об’єктом незаконного насильства з боку правоохоронних органів» — про це йдеться у щорічній доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні-2012».

Ставлення українців до небезпеки стати жертвою насильства з боку правоохоронців підтверджується результатами вивчення громадської думки, що було здійснене Харківським інститутом соціальних досліджень. (Було опитано жителів України віком старше 16 років із 63 населених пунктів у п’яти регіонах України методом структурованого інтерв’ю за місцем проживання респондента. Вибірка становила 3000 чоловік.)

Відповідно до результатів дослідження, 1,5 % опитаних вважають, що погане поводження не загрожує нікому. Цікаво, що з року в рік показник кількості оптимістів знижується. Приміром, 2009-го їх було 2,5 %.

Більшість опитаних (60,7 %) вважають, що від насилля в міліції не застрахований ніхто. Щоправда, порівняно з 2010 роком їх кількість знизилася на 5,4 %. Водночас спостерігається істотне зростання показників за всіма категоріями потенційних жертв. На 7,7 % більше респондентів вважають, що незаконного насильства слід побоюватися будь-якій людині, що вчинила злочин; на 7 % побільшало тих, хто вважає потенційними жертвами «тих осіб, що ображають міліціонера, або просто бідних людей».

Моніторинг незаконного насильства в органах внутрішніх справ, здійснений Харківським інститутом соціальних досліджень протягом останніх років, приводить до невтішних висновків: триває відкіт до 2004 року, коли оціночна кількість потерпілих від поганого поводження з боку працівників міліції становила понад мільйон осіб.

Засуджені й ув’язнені. У 2005 році в антитерористичних цілях було створено спеціальний підрозділ (див. наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 10 жовтня 2005 року № 167). До його функцій належало, зокрема, проведення оглядів і обшуків засуджених та осіб, узятих під варту, їхніх речей, огляд інших осіб і їхніх речей, а також вилучення заборонених речей і документів. На практиці основною роботою цього антитерористичного підрозділу стало застосування масового побиття в установах кримінально-виконавчої системи з метою залякування засуджених і підслідних осіб.

Масове побиття в’язнів бійцями таких підрозділів було детально описане в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Давидов проти України». У ній Європейський суд визнав порушення Україною статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв’язку із масовим побиттям засуджених в Ізяславській виправній колонії у2001—2002 роках.

Рішення про державну реєстрацію вищезазначеного наказу ДДВП України про створення цього підрозділу було скасовано на підставі висновку Міністерства юстиції, тож 14 січня 2008 року його було виключено з Державного реєстру нормативно-правових актів. Але бійці антитерористичного підрозділу продовжують практикуватися на в’язнях у масовому побитті.

Копичинська виправна колонія № 112. 26 липня 2012 року на територію колонії зайшли люди в чорних камуфляжних костюмах і бронежилетах із закритими масками обличчями, озброєні балончиками зі сльозогінним чи нервово-паралітичним газом, з наручниками і кийками. У колонії було оголошено про загальний обшук. Перелякані люди чекали розправи, а в цей час люди в масках трощили і псували все, що траплялося їм на шляху. Приблизно 15 в’язнів за вказівкою персоналу колонії були відокремлені від решти. Їх відвели до приміщення штабу, де били, змушували роздягатися догола, присідати.

Наступного дня, 27 липня 2012 року, «маски-шоу» продовжилися в дільниці посиленого контролю, приміщеннях камерного типу, дисциплінарних ізоляторах. Засуджених змушували пробігати крізь так званий коридор, утворений бійцями спецпідрозділу, які стояли з обох боків від в’язнів і били засуджених кийками.

На запити правозахисників ні прокуратура, ні пенітенціарна служба не прокоментували цих подій. Водночас на сайті управління ДПтСУ в Тернопільській області з’явилася інформація про те, що 26–27 липня на базі Копичинської виправної колонії відбулися тактико-спеціальні навчання зведеного загону груп швидкого реагування установ виконання покарань області із залученням підрозділу спеціального призначення управління ДПтСУ в Житомирській області. Навчання проводилося з метою відпрацювання дій при виникненні такої надзвичайної ситуації, як масові заворушення серед засуджених, а також при організації та проведенні обшукової роботи в установах виконання покарань. Під час тактико-спеціальних навчань членами зведеного загону групи швидкого реагування було продемонстровано прийоми рукопашного бою як із зброєю, так і без неї, що дало змогу закріпити теоретичні навички особового складу. За підсумками показових тактико-спеціальних навчань дії особового складу та зведеного загону було оцінено на «відмінно».

Дніпропетровська ВК-89 стала рекордсменом серед українських виправних колоній за кількістю повідомлень про порушення прав людини, що потрапили до публічної сфери за останні два роки. В цій колонії торік відбулося масове побиття засуджених із застосуванням спецпідрозділу ДПтСУ. А в березні 2012 року сталося голодування засуджених, хворих на активну форму туберкульозу. Вони оприлюднили відео із своїми коментарями, на якому зафіксовано жахливі умови тримання. В’язні повідомили, зокрема, що адміністрація колонії поміщає здорових людей разом із хворими на активну форму туберкульозу.

За законодавством України, органами, уповноваженими на проведення розслідування скарг на погане поводження з боку працівників МВС України, є органи прокуратури. Неспроможність органів прокуратури провести ефективне розслідування за скаргою про катування значною мірою пов’язана із суперечливими функціями, які вона виконує.


З одного боку, органи прокуратури відповідають за перевірку законності дій міліції, з іншого — підтримують обвинувачення в суді. Відтак, працівники прокуратури мають тісні професійні зв’язки з працівниками міліції. Цей конфлікт інтересів завдає шкоди ефективному розслідуванню скарг про застосування катувань. Унаслідок цього в Україні склалася ситуація, за якої міліціонери залишаються безкарними. І саме це є однією з причин поширення в країні катувань.

Україна потребує незалежного органу для розслідування заяв потерпілих про погане поводження з боку співробітників правоохоронних органів. Цей орган має відповідати п’яти принципам, установленим практикою Європейського суду з прав людини, а саме: незалежність, адекватність, оперативність, громадський контроль та участь жертви у провадженні. Цей орган, на переконання правозахисників, не повинен мати жодного ієрархічного чи інституційного зв’язку з міліцією або урядом.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter

.