Чому Гройсман прив’язаний до одного міністра

Багато хто з моїх колег днями перебували в розгубленості й депресії. Телефонували, писали, розпитували мене через знайомих. Тисячі лікарів чекають на радісну подію, виразно заявлену журналістами: відставку Уляни Супрун! А тут — публічний, на всю країну прояв серцевої, палкої прихильності прем'єра Володимира Гройсмана все до тієї ж пані.

Багато хто з колег зізнавався: раніше не дивилися телевізійні трансляції засідань Кабміну, а зараз, в очікуванні на диво, дивляться регулярно. Не тільки психіатри й не лише кияни. А що я міг їм відповісти? Тільки те, що прем'єр Гройсман зі мною не радиться. У нього в радниках інші люди, мені невідомі.

Дійсно, дивна ситуація. Мене особисто одне дивує: демонстративність почуттів, які прем'єр проявляє тільки до одного міністра. Демонстративність, що принижує всіх решту присутніх міністрів. Якась навмисність у цьому всьому проглядається. Навмисність, що дратує своєю безглуздістю. Тим більше що рішення про заміну міністра охорони здоров'я аж ніяк не в компетенції Володимира Гройсмана. Рішення ухвалюватиме зовсім інша людина.

А минулої п'ятниці, сирої, холодної п'ятниці я мав несподіване і яскраве задоволення бути присутнім в аудиторії, де витончено мудрий аналітик читав лекцію про стан справ у нашій «реформованій» системі охорони здоров'я і про сумні результати цієї реформи. Без емоцій, з сухими економічними та правовими аргументами лектор логічно струнко вимальовував наше сумне майбутнє, що стрімко наближається. Саме наше, оскільки більшість з нас не зможе отримати кваліфіковану медичну допомогу за кордоном.

У мене, не приховую, було подвійне почуття. Я із задоволенням і повним розумінням слухав аргументи. І водночас розумів, що за цією логічно вибудованою красою викриттів псевдореформування системи — наша біда. Невідворотна і передбачувана. Гірка, страшна краса, яка описувала близьку катастрофу.

Той лектор — громадянин України. Справжній, не прибулець із США, Канади або Монако. Категорично незатребувана системою розумна й освічена людина. Такий, що вміє мислити, тому — небезпечний для системи. Упевнений, що він — не претендує на високі посади в системі. Він — аналітик. У нормальних державах, навіть там, таких експертів — одиниці. Саме їх запрошують готувати реформи. Їх, а не міністрів — адміністраторів. Вони, ці експерти, збирають команди реформаторів.

У нас — все ще не нормальна держава. Прихильність нашого прем'єра до в. о. міністра охорони здоров'я, що проявляється публічно й емоційно, є свідченням нашої не-норми. Повне розуміння ущербності цієї ситуації нашим президентом (пишу це впевнено, бо знаю!) і постійне відкладання радикального рішення — також яскравий прояв державної не-норми.