«Нафтогаз» і Коболєв: жадібність фраєра згубила

На початку березня значна частина вітчизняних засобів масової інформації раптом стали великими «знавцями» корпоративного права. Не зі своєї, звичайно, волі — обставини змусили їх роз’яснювати своїм аудиторіям, чи має право Кабінет міністрів звільнити голову правління НАК «Нафтогаз України» Андрія Коболєва, якщо наглядова рада наполягає на продовженні контракту з ним.

Проте лічені одиниці із сотень видань спромоглися дати вичерпну відповідь, вказавши, що навіть якщо уряд такого права не має, то як єдиний акціонер цього публічного акціонерного товариства він має повне й незаперечне право перезавантажити наглядову раду й сформувати новий її склад, який буде більш уважним до інтересів української держави як власника компанії.

Уроки призабутого конфлікту

У цьому випадку Закон України «Про акціонерні товариства», який регламентує цю сферу відносин, можна тлумачити і так і сяк. Зокрема, його ст. 52 під назвою «Компетенція наглядової ради», а саме ч. 2 п. 8 вказує, що до виключної компетенції наглядової ради належить обрання та припинення повноважень голови і членів виконавчого органу товариства, тобто правління. А от з ч. 3 тієї ж самої статті витікає, що питання, котрі належать до виключної компетенції наглядової ради акціонерного товариства, можуть вирішуватися окрім неї ще й загальними зборами акціонерів. У випадку ж з «Нафтогазом» до рішень загальних зборів акціонерів прирівнюються накази міністра економічного розвитку і торгівлі України Степана Кубіва.

Але якщо справа дійде до судового розгляду, від нього варто чекати будь-яких сюрпризів, оскільки може сплисти чимало невідомих широкому загалу нюансів. У зв’язку з цим доречно пригадати одну доволі кумедну ситуацію кількарічної давності.

7 вересня 2016 року згаданий вище пан Кубів, перебуваючи на тій самій посаді, що й нині, видав наказ про зміни до статуту «Нафтогазу», якими зменшувалися повноваження останнього, зате збільшувалися повноваження очолюваного Кубівим міністерства в питаннях поточного керівництва акціонерним товариством «Укртрансгаз».

Як відомо, держава є єдиним акціонером «Нафтогазу», а «Нафтогаз» у свою чергу є єдиним акціонером «Укртрансгазу». Начебто немає нічого дивного в тому, що держава в особі Мінекономрозвитку захотіла в деяких питаннях напряму керувати «дочкою» своєї «дочки», але Коболєв тоді здійняв неабияку бучу з приводу того, що уряд порушив принцип «васал мого васала не мій васал», і міністр економіки змушений був дати задній хід, скасувавши свій наказ.

Кумедність же ситуації в тому, що Кубів не лише видав 7 вересня згаданий наказ, а й сам того самого дня звернувся до приватного нотаріуса Вікторії Маматової з вимогою внести відповідний запис про зміни до статуту до Єдиного державного реєстру юридичних осіб. Нотаріус виконала його вимогу, а за деякий час одержала від «Нафтогазу» позов про неправомірність її дій.

Зверніть увагу: це було зроблено вже після того, як Кубів скасував свій же наказ, конфлікт було вичерпано, а відомості про відновлення статус-кво було внесено до того ж самого реєстру. Проте Коболєву з певних причин страшенно захотілося, щоб суд визнав неправомірними дії Маматової, вчинені саме тоді, 7 вересня.

Постановою Окружного адміністративного суду Києва від 28 листопада 2017 року в задоволенні позову було відмовлено, оскільки суддя Андрій Федорчук вирішив, що Кубів, уособлюючи своєю персоною загальні збори акціонерів «Нафтогазу», мав повне право вносити зміни до його статуту. Але Київський апеляційний адміністративний суд своєю постановою від 13 березня 2018 року переграв усе навпаки.

Колегія його суддів, уважно прочитавши текст статуту «Нафтогазу», вирішила, що Кубів справді мав право приймати подібні рішення, а от вчиняти дії, спрямовані на виконання цих рішень, зокрема звертатися до нотаріуса, він уже не міг, оскільки це, згідно зі статутом, є виключною компетенцією очолюваного Коболєвим правління. Тому постанову суду першої інстанції було скасовано й ухвалено нову, якою позовні вимоги «Нафтогазу» було задоволено.

Від кого незалежна наглядова рада «Нафтогазу»?

В нинішній же ситуації ставки набагато вищі. 22 березня 2019 року спливає термін п’ятирічного контракту, відповідно до якого Коболєв обіймав посаду голови правління НАК. Її наглядова рада, очолювана громадянкою Великої Британії Клер Споттісвуд, запропонувала Кабміну подовжити контракт із ним ще на три роки, але уряд не погодився і на засіданні 6 березня своїм розпорядженням оголосив конкурс на цю посаду.

Коболєв публічно заявив, що рішення уряду суперечить закону, з чого можна зробити висновок, що він буде судитися з КМУ. Але цього разу судовий процес має вийти ще більш кумедним, оскільки нині «Нафтогаз» невідомо за яким статутом живе: стара його редакція (затверджена урядовою постановою №1002 від 5 грудня 2015 року) начебто вже втратила чинність, а нова (затверджена постановою КМУ №1044 від 14 грудня 2016 року) однозначно ще її не набула.

Очевидно, ситуація, як і в тому випадку, вирішиться не стільки в юридичному, скільки в політичному полі, причому вирішиться явно не на користь Коболєва, оскільки несподівано для всіх боса «здав» його багаторічний соратник Юрій Вітренко, завдяки якому всі дізналися, що й за нинішнім очільником «Нафтогазу» водяться корупційні гріхи.

Йдеться про дивні стосунки очолюваної ним корпорації з компанією «Енергетичні ресурси України» (ТОВ «ЕРУ Трейдинг»). Судячи з оприлюднених службових записок Вітренка, в листопаді-грудні 2018 року ЕРУ придбало в «Нафтогазу» близько 100 млн кубометрів газу за ціною нижче ринкової, а потім продало його АТ «Укртрансгаз» за цілком ринковою ціною. За підрахунками Вітренка, «Нафтогаз» від цього втратив близько 2,2 млн дол. А найцікавіше в цій історії те, що зовсім нещодавно власником і директором ЕРУ був нинішній керівник так званого газового дивізіону «Нафтогазу» Андрій Фаворов, про якого також відомо, що він громадянин США і Росії, а найголовніше — протеже Коболєва.

Навіщо Коболєву фірма-прокладка?

У вузькому колі журналістів, які постійно займаються висвітленням газової тематики, ще в листопаді минулого року добре було відомо, що «Укртрансгаз» закуповує в ЕРУ газ для своїх виробничо-технологічних потреб непристойно великими лотами. Наприкінці січня «прозрів» і виконавчий директор «Нафтогазу» Юрій Вітренко, який почав про це писати у своїх службових записках, а 6 березня, за чотири години до початку згаданого вище засідання уряду, їхні фотокопії опублікувало одне з електронних видань.

Вони, як то кажуть, розірвали інтернет, бо до того широкий загал абсолютно не замислювався над питанням, чому це «Укртрансгаз» купує паливо не напряму в «Нафтогазу», а через ЕРУ. Бо й справді: Коболєв п’ять років воює за те, щоб усунути з ринку контрольовані Фірташем облгаззбути, які є непотрібними посередниками між «Нафтогазом» і населенням, а тут, бач, для розрахунків із власною «дочкою» йому знадобилася фірма-прокладка.

Втім, це викриття в основному розраховано на Захід: українці в переважній своїй більшості й так дуже критично ставляться і до Коболєва, і до Вітренка, і до решти представників управлінського апарату «Нафтогазу» за їхні надто нескромні за тутешніми мірками зарплати і премії. А от для закордонних спонсорів українських реформ Коболєв і його команда були чимсь на кшталт зразка ефективного менеджменту, а питання винагороди були для них другорядними. Зате корупцію, котра в цьому випадку виглядає як крисятництво, там навряд чи пробачать і після цього скандалу навряд чи стануть грудьми на захист Коболєва і Фаворова. Саме тому Кабінет міністрів може тепер сміливо гнути свою лінію на їх усунення, ігноруючи при цьому позицію очолюваної громадянкою Великої Британії наглядової ради «Нафтогазу».